Виникнення держави.

Історія Стародавнього Китаю поділяється на чотири періоди, кожен з яких пов’язаний з правлінням певної династії. Перший період – Шан (Інь) – продовжувався з XVІІІ до XІІ ст. до н.е. Другий період Чжоу – з XІІ ст. до н.е. до 221 р. до н.е. Третій період – царство Цінь – з 221 р. до 207 р. до н.е. Чет-вертий період – царство Хань – з 206 р. до 220 р. н.е. Четвертий період характеризується перетворенням рабовласницької держави на феодальну.

Держава Шан (Інь). Згідно з китайськими легендами виникнення держави в Китаї пов’язане з підкоренням у XVІІІ ст. до н.е. племені Ся племенем Шан. Чен Тан, який очолював у той час плем’я Шан, став засновником династії , що одержала назву Шан. Пізніше, після падіння династії Шан, її, а також державу стали позначати ієрогліфом “інь”. Тому перший період в історії китайської держави має дві назви: Шан і Інь. Чен Тан став першим китайським царем (ваном).

Таким чином, особливістю виникнення держави в Китаї є те, що процес переходу від первіснообщинного ладу до класового суспільства був активізований підкоренням одного народу іншим. Органи первіснообщинного ладу не були пристосовані для управління завойованим народом. Для цього швидко створюється державний апарат і завершується переворот у соціальних відносинах.

Суспільний лад. Іньське суспільство і держава були рабовласницькими. Панівний клас складався із світської рабовласницької аристократії, жрецької рабовласницької знаті і рабовласницької аристократії підкорених племен. Залежно від наближення до царя і займаної посади світській аристократії присвоювались титули, що давали певні привілеї. Соціальне положення визначалось також земельними володіннями і наявністю рабів. Рабами володіли як приватні особи, так і держава.

Джерелами рабства були: захоплення полонених на війні, продаж у рабство за борги, обернення в рабство за деякі злочини. Раби не могли мати ні сім’ї, ні майна. Значну частину населення складали вільні общинники. Земля вважалася державною власністю і знаходилась у розпорядженні царів. У приватній власності в цей період знаходились раби, будинки, знаряддя праці .

- Держава Чжоу.

Період правління династії Чжоу поділяється на три частини: період Західного Чжоу (1122 – 742 рр. до н.е.); Східного Чжоу (770 – 403 рр. до н.е.); період “воюючих царств” (403 – 221 рр. до н.е.)
Період Західного Чжоу характеризується збільшенням кількості рабів, розвитком великого землеволодіння. Зміцнюється рабовласницька держава, ускладнюється її структура.

Суспільний лад. Панівне становище в суспільстві займала рабовласницька аристократія, до якої належала чжоуська спадкова знать, чжоуська військова знать і частина іньської рабовласницької аристократії, що вціліла після підкорення.

Власником землі, як і раніше, був цар. Розвивається велике землеволодіння рабовласницької аристократії. Рабовласницька знать вільно розпоряджалася своїми володіннями і згідно з наявними даними землю можна було відчуджувати, здавати в оренду, заставляти. У цей період з’являється тенденція до перетворення володінь у приватну земельну власність, хоча формально у володінні землею зберігається залежність від волі царя. Пізніше, з послабленням влади чжоуських царів, відбувається перетворення права великих рабовласників на володіння землею у право власності на землю.
Велику роль у період Західного Чжоу продовжувало ві-дігравати общинне землекористування.

Найприниженіше становище займали раби. Рабська праця широко застосовувалась у різних галузях господарства. Збільшилась кількість приватних рабів.

Державний лад. Верховна влада знаходилась у руках спадкового царя (вана). У царстві Чжоу існувала палацова система управління: палацові службовці були одночасно і посадовими особами.

Державний апарат складався із наближених особистих слуг вана, а інколи і довірених рабів. Вони ставали державними чиновниками. Вищий чиновник сян очолював увесь державний апарат, який складався із великої кількості чиновників.
Армія не була повністю професійною. Вона складалась із двох частин: невеликих постійних загонів і ополчення, що збиралось під час війни.
Централізованої держави протягом усього періоду Чжоу не існувало. Тому в безпосередньому управлінні вана знаходилась лише столична область.
Уся інша територія країни управлялась володільними князями-чжухоу.

Територія князівства поділялась на більш дрібні адміністративні одиниці, що склались на базі попереднього родоплемінного ділення. Найнижчою адміністративно-територіальною одиницею була сільська община.
У ІX ст. до н.е. послаблюються зв’язки центральної влади з правителями залежних царств. Країна розпадається на ряд самостійних держав. Чжоуські царі перетворились на правителів невеликого володіння – Східного Чжоу.
У період Східного Чжоу відбуваються великі зміни в економічному і політичному житті країни. Розвиток ремесла і торгівлі призводить до підвищення в суспільному житті ролі купців. Відбувається занепад спадкового землеволодіння родової аристократії і посилення приватної власності рабовласників на землю. Багаточисельні держави вели між собою постійні війни, в результаті яких відбувалося захоплення більш слабких держав.
У ІV ст. до н.е. посилюється царство Цінь, яке перемагає інші царства і в ІІІ ст. до н.е. засновує нове Цінське царство.

- Держава Цінь

Створенню сильної централізованої держави Цінь сприяли реформи Шань Яна – сановника Ціньської держави, які торкнулися багатьох сфер життя суспільства: економічної, соціально-політичної, державно-правової.
Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що завдала тяжкого удару общинному землеволодінню. Розпад общини прискорювався завдяки закону про примусове дроблення великих сімей. З метою централізації держави було проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом. Була змінена система стягнення податків. Тепер кожна сім’я виплачувала податок, який залежав від кількості землі. Було переозброєно і реорганізовано військо. Ці реформи засвідчили про перехід до розвиненої рабовласницької держави. Життя в державі повинно відбуватися за єдиними правилами.
Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі.

Проведені реформи ненадовго зміцнили державу. Соціальні протиріччя призводили до повстань, найбільш могутнє з яких у 209 р. до н.е. призвело до ліквідації Ціньської монархії. До влади прийшла нова династія – Ханьська

- Держава Хань

Засновником нової династії був сільський староста Лю Бан, один із керівників повстання. Свою діяльність він розпочав з проведення реформ, які були спрямовані на пом’якшення становища рабів і селян. Багато рабів було звільнено, зменшено поземельний податок. Але ці реформи не зупинили росту рабовласництва і великого приватного землеволодіння – головних причин, що породжували соціальні протиріччя. Становище народних мас через деякий час знов погіршилось.

Структура центрального і місцевого апарату залишилась без змін. Великі зусилля царської влади були спрямовані на централізацію держави. Був здійснений новий адміністративний поділ країни, за яким уся територія була поділена на 13 великих округів, які очолювали намісники імператора.
На чолі областей і повітів були три чиновники, які призначалися центральною владою, правитель і його помічники у цивільних і військових справах.

У VІІІ р. н.е. Ван Ман захопив владу та оголосив себе імператором “нової” династії. Він став проводити реформи, спрямовані на пом’якшення класових протиріч. Була заборонена купівля-продаж землі, а всі землі – оголошені царськими. Була заборонена купівля-продаж рабів. Державне рабоволодіння не обмежувалось.

Але реформи не дали позитивного результату, і класові протиріччя ще більше загострювались.

Це призвело до повстання “Червонобрових”, у результа-ті якого у 23 р. н.е. до влади прийшла ханська династія.

Суттєві зміни відбулися в державному апараті. Функції управління країною були поділені між 5 відомствами, а при імператорі створено дорадчий орган – імператорську раду.

У другій половині ІІ ст. н.е. внаслідок боротьби політичних груп розвивається політична криза. Господарська система країни занепадає. У 184 р. н.е. повстання “Жовтих пов’язок” охоплює всю країну. У 220 р. н.е. імперія династії Хань розпадається на три царства.

3. Державний устрій Стародавнього Китаю.

Китай був надзвичайно "одержавленим" суспільством з розгалуженою системою ранжированого чиновництва. На верхівці рангової системи перебували імператор, поділені на ранги його численні родичі, дружини, наложниці, слуги; поділені на ранги урядові заклади та все чиновництво.

Центром імперії є Палац. Це особливий замкнений світ із суворо ранжированими мешканцями та панування Ритуалу, якому підкорені всі - від імператора до останнього слуги.

Місцеве управління було зосереджено в округах (чжоу) та уїздах (сянь), куди чиновників призначали з центру.

У дрібніших територіальних підрозділах чиновників призначало уїзне начальство з "поважних" місцевих жителів. Крім того, територія держави була поділена на військові округи (чжень), прикордонні зони (шу) та різного роду губернаторства.

Організація державної служби Китаю була розроблена найретельнішим чином та являла собою величезну суворо ранжирувану чиновницьку систему. Становище державного службовця визначалося службовою посадою; почесною посадою; нагородною посадою; титулом знатності.

Висоту посад і титулів вимірювали рангами. Ранг був універсальним мірилом становища людини в китайському суспільство. Лише ним визначалися правове та економічне становище людини в державі. На ранги поділялися члени імператорської родини, дружини та наложниці імператора, служивий народ.

Армія

Армія грала величезну роль в Стародавньому Китаї, що визначалося частими війнами і селянськими повстаннями. Війни, зокрема завоювання чжоусцамі значних територій шаньской-иньской епохи, мали безпосередній вплив на становлення китайської держави.

Основу військової сили чжоусцев складали воїни-напівпрофесіонали, що входили в армійські групи і розміщені у військових поселеннях і таборах. Військовим таборах виділялися земельні угіддя, що складали їх господарську базу. Джерела повідомляють про 14 арміях, що знаходяться в розпорядженні вана. Посади командувачів групою армій передавалися у спадок.

Військові повинності в імперії Цинь існували поряд з будівельними та гужовим. В армію брали чоловіків від 23 до 56 років, які повинні були пройти річну підготовку, нести гарнізонну службу протягом року і місяць в році служити в ополченні за місцем проживання. На охорону державних кордонів без вказівки термінів служби спрямовувалися насамперед винні чиновники, злочинці, що втратили свободу за борги заручники, бродячі торговці і лише в останню чергу вільні хлібороби.

Поступово формувалася і постійна армія, яка перебуває на утриманні скарбниці. Вона складалася з охоронців імператора, частин, які охороняли столицю. На ці частини, чисельність яких в 140 році до н.е. досягала 20 тис. осіб, покладалися і поліцейські функції. Так, піймання бандитів і розбійників була обов'язком військового відомства. Начальник імператорської гвардії, охоронець вана, займав важливе місце при дворі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Право Стародавнього Китаю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.