• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПЕРЕДМОВА

ПОЗНАКИ ТА СКОРОЧЕННЯ

ГБО— газобалонне обладнання;

ГБТЗ— газобалонний КТЗ;

ГС— гальмівна система;

ЗВТ— засіб вимірювальної техніки;

ЗГС— зносостійка гальмівна система;

ЗНГ— зріджений нафтовий газ;

КТЗ— колісний транспортний засіб;

НЕ— настанова щодо експлуатування (інструкція з експлуатування, експлуатаційна документація) КТЗ;

ПЗС— прилад зовнішній світловий;

РГС— робоча гальмівна система;

СГС— стоянкова гальмівна система;

СПГ— стиснений природний газ;

VIN(vehicle identification number) — ідентифікаційний номер КТЗ;

Ма— максимальна маса КТЗ, кг;

Зростаюче значення міжнародних економічних відносин в період глобалізації зумовило виникнення потреби підготовки фахівців, здатних розв’язувати завдання економічної діяльності окремих підприємств, галузей та держави з урахуванням їх позиції на міжнародному ринку. Багатолітній досвід викладання міжнародної економіки свідчить про те, що теоретичні викладки повинні бути системними, тобто враховувати мікро- та макросередовище, яке склалося у певній країні та базуватися на конкретних розрахунках на базі реальних значень показників, які характеризують розвиток та динаміку економіки окремих країн та їх груп.

Пропонований курс лекцій призначений для студентів напряму 6.0501 "Економіка і підприємництво", які вивчають курс „Міжнародна економіка” у межах відповідного фахового спрямування. Його структура відображає основні питання, що стосуються міжнародних економічних процесів, засад та тенденцій міжнародних економічних відносин.

Загалом до розгляду протягом семестру пропонується сімнадцять тем (п’ятнадцять основних і дві факультативні), кожна з яких присвячена окремим аспектам міжнародної економіки. У конспекті до кожної з тем подано контрольні запитання, які можуть бути використані як при усному опитуванні студентів з метою перевірки якості засвоєння лекційного матеріалу, так і при проведенні контрольних робіт чи модулів. Слід відзначити, що контрольні запитання зустрічаються двох типів: для перевірки володіння термінологією та розуміння основних понять міжнародної економіки, а також для формування навичок будувати логічні взаємозв’язки між різними явищами та процесами міжнародних економічних відносин.

При підготовці даного курсу лекцій використані матеріали з джерел, зазначених у списку літератури та офіційних урядових сайтів. Автори сподіваються, що конспект лекцій знадобиться студентам та викладачам вищих навчальних закладів, а також всім, хто цікавиться проблемами міжнародної економіки.

Тема 1. Предмет та структура міжнародної економіки

1.1. Попит і пропозиція в міжнародній економіці

Міжнародна економіка є невід’ємною частиною загальної теорії ринкової економіки, яка досі не змогла дати універсального методу аналізу фундаментальних проблем та способу вирішення прикладних економічних задач, придатного для усіх країн чи їх груп.

Економісти досі сперечаються про спосіб та ступінь впливу держави на економічні процеси. Всі існуючі на сьогодні макроекономічні школи можна умовно поділити на три основні групи.

1. Неокласична школа. Основною проблемою вважається загальна рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції. Допускається, що ціни приводять попит і пропозицію до рівноваги, конкуренція і ринок досконалі. Держане втручання небажане.

2. Неокейнсіанська школа. Основною проблемою вважається пояснення макроекономічних коливань навколо точки рівноваги. Головний недолік ринку – нездатність цін і заробітної плати миттєво реагувати на зміни попиту і пропозиції і зрівноважувати їх. Тому потрібне державне регулювання економіки.

3. Школа раціональних очікувань. Пояснює поведінку суб’єктів господарювання тим, як вони оцінюють майбутню поведінку інших суб’єктів і розвиток макроекономічних показників. Зміна очікувань приводить до корекції економічної політики держав.

З неокласичної теорії відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар врівноважують один одного, що проявляється у виникненні ціни рівноваги.

Сукупний попит (aggregate demand, AD) – обсяг виробництва товарів, які споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція (aggregate supply, AS) – обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція забезпечується виробництвом всередині країни та надходженнями з-за кордону. Сукупний попит визначається споживанням населення та господарюючих суб’єктів даної країни та споживанням резидентів інших країн.

Якщо вертикальну позицію займе крива сукупної пропозиції (AS), це означатиме, що скільки не збільшуй ціни, обсяги виробництва не зростуть (бракує ресурсів). Абсолютна нееластичність.

1.2. Міжнародний розподіл факторів виробництва

Фактори виробництва (ФВ, factor of production) – ресурси, які необхідно затратити для виробництва товару.

Праця(labor) – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних результатів, включаючи підприємницькі здібності.

Земля (land) – все, що надала природа у розпорядження людини для його виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси, сонячне світло). Якби ж то Земля знала.

Капітал (capital) – накопичений запас коштів у виробничій, грошовій та товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.

Фактори виробництва (ФВ) основні(basic) – за походженням – ті, що країна отримала від природи або в результаті тривалого історичного розвитку; мають низьку міжнародну мобільність.

ФВ розвинуті (developed) – за походженням - ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень; мають високу міжнародну мобільність.

ФВ загальні (general) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різноманітної продукції; мають високу міжнародну мобільність.

ФВ спеціальні (special) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в одній галузі або для створення однієї або дуже вузької групи продукції; мають низьку міжнародну мобільність.

Однак різні країни по-різному забезпечені факторами виробництва (на щастя чи на жаль, прокляття ресурсів, С’єрра Леоне (алмази), Японія – немає нічого).

Тому виникає міжнародний розподіл праці.

1.3. Світовий ринок та міжнародний рух товарів

Ринок внутрішній (ВР, domestic market) – форма господарського спілкування, за якої усе, що призначено для продажу, збувається самим виробником всередині країни.

Ринок міжнародний(МР, international market)- це частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана з закордонними ринками.

Ринок національний (НР, national market) - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Ринок світовий(РС, world market) – сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, які базуються на МПП та інших факторах виробництва.

Основною ознакою світового ринку є переміщення товарів та послуг між країнами.

Міжнародна торгівля(МТ, international trade) - це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Експорт(export) - це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт(import) - це купівля та ввезення товару з-за кордону.

Торгове сальдо (trade balance) - різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Торговий оборот (trade turnover) - сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

1.4. Світове господарство та структура міжнародної економіки

Є рух товарів, послуг, є рух факторів виробництва, які як виявилося можуть бути мобільними. Таким чином категорія світового господарства торкається вже не тільки сфери обігу, а й а сфери виробництва.

Світове господарство(СГ, world economy) – це сукупність національних економік країн світу, поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

· розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

· ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, перш за все у рамках ТНК;

· економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

· виникнення економіки відкритого типу у рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Регулювання світового господарства здійснюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Міжнародна (світова) економіка (ME, international economy) має трактування у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні МЕ - це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Більш вузьке її трактування: МЕ - це частина теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії господарських суб’єктів різної державної належності у сфері міжнародного обміну товарами та послугами, руху факторів виробництва та фінансування і формування міжнародної економічної політики.

Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна мікроекономіка (international microeconomics) - частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності міжкраїнного руху конкретних товарів і факторів їх виробництва, а також їх ринкові характеристики (попит, пропозицію, ціну тощо).

Контрольні запитання

1. Дайте визначення товару в міжнародній економіці. У чому полягає двоїстість товару?

2. Які основні відмінності між торговими і неторговими товарами?

3. Сформулюйте поняття фактора виробництва. Які фактори виробництва Вам відомі?

4. Що розуміється під міжнародним поділом праці? До якого типу поділу праці він відноситься?

5. Поясніть, як Ви розумієте міжнародний поділ таких факторів виробництва, як земля, капітал, технологія, праця.

6. Дайте визначення світовому ринку. Які його характерні риси?

7. Дайте визначення світової торгівлі, експорту, імпорту, торгового сальдо, торгового обігу.

8. Що таке світове господарство? Які його характерні риси?

9. Які типи факторів виробництва Вам відомі? Які з них характеризуються високою мобільністю, а які низькою?

10.Дайте визначення міжнародної економіки. Які із ознак притаманні також світовому ринку та світовому господарству, а які лише їй?

11.Яка структура світової економіки? Назвіть конкретні форми міжнародних економічних відносин. В чому відмінність між міжнародною макро- і міжнародною мікроекономікою?

12.Які причини існування міжнародного бізнесу?

13.Які переваги мають фірми, що беруть участь у міжнародному бізнесі?

14.Чи можуть транснаціональні корпорації впливати на політичне середовище окремих країн і в яких випадках це відбувається?

Тема 2. Функціональні зв’язки у міжнародній економіці

2.1. Структура економіки

Будь-яка національна, а також міжнародна економіка розділяється на чотири сектори:

1. Реальний сектор (real sector) – називається також приватним нефінансовим сектором і включає домашні господарства і недержавні нефінансові підприємства. Цей сектор забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній і світовий ринок. Він же висуває попит на товари з метою як особистого, так і виробничого споживання.

2. Бюджетний сектор (fiscal sector) – називається також урядовим державним, або фіскальним, сектором, звужено представлений державним бюджетом, служить, перед усім, для перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною агрегованого попиту.

3. Грошовий сектор (monetary sector) – називається також фінансовим, або банківським, сектором, представлений грошовими потоками, які проходять через центральний і комерційні банки.

4. Зовнішній сектор (external sector) – включає операції з зарубіжними країнами кожного з секторів і відображається в платіжному балансі.

В ідеалі баланс між угодами з передачі власності на матеріальні активи і фінансовими угодами по оплаті цих активів мав би дорівнювати нулю.

Якщо доходи одного з секторів перевищують його витрати, то маємо позитивний баланс і як наслідок заощадження. Якщо, навпаки, - то баланс негативний, який приводить до втрати заощаджень. У такому випадку автоматично включаються інші сектори національної економіки. Якщо сумарні доходи всіх секторів менші від сумарних затрат, країна змушена вдаватися до зовнішніх запозичень або іноземного інвестування.

Зовнішній сектор економіки є дзеркалом внутрішньоекономічних тенденцій у країні.

2.2. Міжнародні економічні операції

Міжнародна економічна операція (economic transaction) – це угода між інституційними одиницями, яка передбачає передачу права власності на матеріальні або фінансові активи або надання послуг.

Не фінансові (реальні) і фінансові операції не завжди супроводжують одна одну, але їх баланс має бути рівний для кожного окремого суб’єкта економіки.

Резиденти (residents) – всі інституційні одиниці, які постійно знаходяться на території даної країни, незалежно від їх громадянства або приналежності капіталу.

Нерезиденти (non-residents) – всі інституційні одиниці, які постійно знаходяться на території іноземної держави, навіть, якщо вони є філіями інституційних одиниць даної країни.

Таблиця 2.2

Міжнародні економічні операції в системі національних рахунків

2.3. Взаємозв’язки економічних секторів

2.3.1. Зв’язок між реальним та зовнішнім секторами

Виявляється у тому, що будь-який дисбаланс внутрішніх доходів та витрат, заощаджень та інвестицій всередині країни відображається на стані поточного платіжного балансу з зарубіжними країнами.

Y + IM = C+I+X, (2.1)

де Y – обсяг випуску / рівень доходів;

IM – імпорт товарів і не факторних послуг;

C – споживання (домогосподарств, підприємств та уряду);

I – внутрішні інвестиції (капіталовкладення);

X – експорт товарів і не факторних послуг

Національний дохід (НД, national income – NI) – це сукупний дохід в економіці, отриманий резидентами від використання ФВ.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП, net domestic product - NDP) – сума національного доходу і непрямих податків.

Валовий внутрішній продукт (ВВП, gross domestic product - GDP) – додана вартість, що виготовлена резидентами всередині країни, тобто сума ЧВП та розмір амортизації основного капіталу, витраченого при поточному виробництві.

Якщо Y=GDP у формулі 2.1, то

GDP = (C + I) + (X – IM), (2.2)

Валовий національний продукт (ВНП, gross national product - GNP) - це сума доданої вартості, яка виготовлена всередині країни, і чистого факторного доходу з-за кордону.

GNP = GDP + NY = (C + I) + (X – IM) + NY. (2.3)

Чистий факторний дохід(ЧФД, net factor income - NY) – різниця доходів від використання закордонних факторів виробництва, які належать резидентам, та виплат нерезидентам за використання належних їм факторів виробництва.

До чистих факторних доходів належать:

· різниця доходів від інвестиційної діяльності (прибуток на інвестиції, відсоток в банках, витрати на обслуговування нерезидентів);

· різниця переказів робітників-мігрантів, які вважаються резидентами своєї країни через обмежений термін роботи за кордоном;

· різниця сум ренти (оренда нерухомості і землі), авторських гонорарів тощо.

Валовий національний дохід у розпорядженні (ВНД, gross national disposable product - GNDP) – це валовий національний продукт, який використовується на накопичення і споживання, і який включає чисті трансферти з-за кордону.

GNDP = GNP + NT = (C + I) + (X – IM) + NY + NT, (2.4)

Чисті трансферти з-за кордону (ЧТ, net transfers – NT) – різниця між переказами робітників мігрантів, які вважаються резидентами чужої країни з даної країни і в неї.

Сальдо поточних операцій платіжного балансу (current account balance - CAB)

CAB = X – IM + NY + NT (2.5)

Абсорбція (absorbtion - А) – витрати резидентів, враховуючи уряд, на вітчизняні та іноземні товари і послуги.

A = C + I, (2.6)

Заощадження (savings - S) – та частина ВНД, котра не була спожита.

S = GDI – C = Y - C. (2.7)

Тоді CAB = Y – A; GDI = S + C; CAB = S – I (2.8)

2.3.2. Зв’язок між грошовим та зовнішнім секторами

Виявляється у тому, що, оскільки джерелами міжнародного фінансування дефіциту поточного платіжного балансу є приплив капіталу з-за кордону і/або використання міжнародних державних резервів; кожна операція банківської системи відображається в платіжному балансу країни – у рахунку руху капіталу або в загальному балансі.

В рамках грошового сектору працюють дві групи інституційних одиниць:

Керівні грошові органи (monetary authorities) – центральний (державний, національний) банк, який емітує національну валюту, зберігає державні золотовалютні резерви і керує всім грошовим сектором економіки.

Комерційні банки (commercial banks) - банки, які залучають кошти вкладників і видають їх під процент позичальникам.

Банківська система володіє певними активами і пасивами.

Активи (assets) – сума чистих закордонних активів банківської системи, оцінених у національній валюті та чистого внутрішнього кредиту, наданого банківською системою.

Пасиви (liabilities) – зобов’язання банківської системи перед приватним державним секторами, тобто грошова маса, що складається з готівкових грошей в обігу, депозитів та інших грошових інструментів.

M = NFA + NDA, (2.9)

де NFA (net foreign assets) – чисті іноземні активи;

NDA (net domestic assets) – чисті внутрішні активи;

M (money) – гроші, пасиви

NFA = NIRc + NIRb, (2.10)

де NIRs (net international reserves, central bank) – чисті міжнародні активи центрального банку

NIRb (net international reserves, commercial banks) – чисті міжнародні активи комерційних банків (за умови, що у комерційних банків валютні резерви значні і контролюються державою).

ΔR = CAB + ΔFI, (2.11)

R – міжнародні резерви держави;

FI (foreign investments) – рух капіталу, який не відноситься до резервів.

Тоді ΔR = Y - A + ΔFI, (2.12)

Тобто споживання через абсорбцію (А), яке перевищує доходи (Y) і не фінансується через притік капіталу з-за кордону (ΔFI), приводить до зменшення міжнародних державних резервів (ΔR).

Дані про грошовий сектор узагальнюються на чотирьох різних рівнях:

1) рахунки керівних грошових органів (accounts of the monetary authorities) – це баланс НБУ;

2) рахунки активів і пасивів комерційних банків (bank’s assets and liabilities) – консолідований баланс комерційних банків;

3) огляд стану грошової сфери (monetary survey) – узагальнення даних пп. 1) і 2);

4) огляд стану фінансової сфери (financial survey) – п. 3) + операції пенсійних фондів, страхових компаній тощо.

2.3.3. Зв’язок між бюджетним і зовнішнім сектором

REV + F = EXP, (2.13)

де REV (revenues) – доходи бюджету;

EXP (expenditures) – витрати бюджету;

F (financing) – фінансування.

Сальдо бюджету (fiscal balance) – різниця між сумою надходжень в бюджет (податки, відсотки від вкладення капіталу, державні дотації) і загальною сумою його витрат (поточні витрати держави, капіталовкладення, чисте кредитування)

F = Fе + Fd, (2.14)

Fe (external financing) – зовнішнє фінансування, надані нові позики іноземними країнами за вирахуванням сум погашення основного боргу;

Fd (domestic financing) – внутрішнє фінансування, банківські і небанківські позики (облігації, казначейські векселі тощо).

Контрольні запитання

1. Назвіть основні сектори економічної діяльності. Яка роль зовнішнього сектору?

2. За допомогою якої системи описується причинно - наслідкові зв’язки в макроекономіці в цілому і в міжнародній економіці зокрема?

3. Дайте визначення інституційній одиниці, резидента і нерезидента - понять, які використовуються для аналізу макроекономіки.

4. Які види макроекономічних рахунків вам відомі?

5. У чому різниця між потоками і запасами грошових коштів?

6. Що таке економічні операції, які їх основні види? Які міжнародні економічні операції Ви знаєте?

7. У чому полягає макроекономічний взаємозв’язок реального сектора із зовнішнім сектором?

8. Дайте визначення НД, ЧВП, ВВП, ВНП і ВНД.

9. Як проявляється взаємозв’язок між грошовим і зовнішнім секторами економіки? Чому обмінний курс є особливо важливим?

10. У чому полягає взаємозв’язок бюджетного сектора із зовнішнім сектором економіки?

11. Назвіть міжнародні елементи внутрішніх секторів економічної діяльності.

12. Що характеризує матриця потоків руху грошових коштів?

13. На які групи діляться країни в міжнародній економіці з точки зору ступеня зрілості в них ринкових відносин?

14. На які основні групи діляться країни в міжнародній економіці, з точки зору рівня їх економічного розвитку?

15. Як визначається становище окремих країн в міжнародній економіці?

16. Назвіть основні найважливіші проблеми, з якими зіштовхуються країни, що розвиваються? Дайте коротку характеристику кожної з проблем.

17. Чому деякі країни-боржники були вимушені провести реструктуризацію своїх позик?

18. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн?

19. Розгляньте боргову кризу економічно відсталих країн. Які її причини? Які її економічні наслідки? Як можна розв’язати (якщо таке взагалі можливо) проблему боргу?

Тема 3. Теорії міжнародної торгівлі товарами та послугами

3.1. Меркантилістська теорія

Перша теорія міжнародної торгівлі (ТМТ) - теорія меркантилізму (mercantilism) - була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (Tomas Mun) (1571-1641), Чарльзом Дейвіантом (Сharles Davenant) (1656-1714), Жаном Батістом Колбертом (Jaen Baptiste Colbert) (1619-1683), сером Вільямом Петті (Sir William Petty) (1623-1687). Ця економічна теорія виникла та пояснювала зовнішню торгівлю у період розвитку та занепаду середньовічного феодалізму у Європі (1500-1800 рр.) коли виникали та зміцнювались європейські держави, найсильніші з них захоплювали колонії і боролись за поділ сфер впливу, а міста ставали економічними центрами. У цих умовах виникла потреба в економічній теорії, яка б обгрунтувала роль товару та необхідність економічного виходу національних держав на зовнішні ринки. Ці функції чудово виконав меркантилізм.

Меркантилізм - це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

3.2. Модель “ціни-золото-потоки” Д.Х’юма

Англійський економіст Дейвід Х’юм (David Hume) (1711-1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін - золота - потоків" ("price - specie - flow").

Д.Х’юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота, і, що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зросту зарплати та цін, а це у свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І, навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвисить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе постійно підтримувати додатне сальдо торгового балансу - цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні фактори.

Рух золота між країнами є механізмом тонкої настройки національних економік, внаслідок чого розмір експорту буде прямувати до розміру імпорту і торгове сальдо буде дорівнювати нулю.

3.3. Теорія неомеркантилізму

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм (neomercantilism). Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад, намагатися досягти повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експортуючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звітам.

Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін активний торговий баланс (favorable balance of trade) - для зазначення того, що у країні експорт перебільшує імпорт; термін пасивний торговий баланс (unfavorable balance of trade) вказує на дефіцит торгового балансу. Ці терміни часто вживаються неправильно: "активний" (сприятливий) - коли йдеться про вигоду, а "пасивний" (несприятливий) вказує на збиток. Проте, не обов’язково є збитковим дефіцит торгового балансу, а активний торговий баланс може бути невигідним для країни. Наприклад, якщо країна має активне сальдо, тобто імпортує товари та послуги на меншу суму, ніж експортує, то, якщо у часи панування меркантилізму різниця між експортом та імпортом відшкодовувалась за рахунок золота, то у наш час вона компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то активний торговий баланс буде невигідним для країни-кредитора.

3.4.Теорія абсолютних переваг

Адам Сміт (Adam Smith, 1723-1790) у своїй книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів" (Aninquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations), що вийшла у 1776 р. піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Для визначання того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А.Сміт пропонував враховувати природні переваги (nature advantage) та придбані переваги (acquired advantage) країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або через володіння деякими природними ресурсами.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця;

2) має місце повна зайнятість, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому у міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

4) витрати виробництва постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;

5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

6) транспортні витрати за перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

3.5. Теорія порівняльних переваг

Давід Рікардо (David Ricardo, 1772-1823 рр.), довів, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг виходить із тих самих припущень, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Вони являють собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна - це робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative advantage theory): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

3.6. Теорія розміру країни

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсягу та якого типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія розміру країни (Theory of Country Size) - через те, що країни з більшою територією зазвичай мають більш різноманітні кліматичні умови та природні ресурси, вони у загальному ближче до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Більшість великих країн, наприклад, США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад, Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте, є і винятки: Північна Корея, Куба - невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

3.7. Теорія співвідношення факторів виробництва

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eli F. Hecksher, 1879-1952) та Бертіл Олін (Bertil Ohlin, 1899-1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка пізніше отримала назву теорії Хекшера-Оліна (Hecksher-Ohlin Theory). У своїх дослідженнях вони, не відкидаючи трудової теорії вартості, доповнили її думкою про те, що у створенні вартості беруть участь крім праці також і інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном (Paul Samuelson, 1915). Він ввів жорсткі передумови, при дотриманні яких твердження Хекшера-Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2х2х2);

2) пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає, за словами Оліна, у наступному:

“Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва”. (Ohlin, 1933, р.92). Або, інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

3.8. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 році американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва (Factor Price Equalization Theorem), яка отримала назву теореми Хекшера-Оліна-Самуельсона - міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у торгуючих країнах.

Гомогенний капітал - це капітал, який має однакову продуктивність та ризикованість; гомогенна праця - це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенна земля - це земля з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

Для доведення теореми про вирівнювання відносних цін на фактори виробництва скористаємось графіком, зображеним на рис. 6.

3.9. “Парадокс Леонтьєва” та його пояснення

У 1953 році американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В.Леонтьєв (Wassily Leontief) опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера-Оліна (див. Leontief W.W. Domestic Production and Foreign Trade: the American Capital Position Re-examined. - 1953).

В.Леонтьєв у своїй роботі піддав тестуванню висновок теорії Хекшера-Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові і тому більш дешеві для них фактори виробництва, і імпортують товари, у виробництві яких ці фактори використовуються менш інтенсивно. Точніше він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера-Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал у більшому ступені надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, у відповідності з теорією, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В.Леонтьєв підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту, вартістю 1 млн. дол. США, та товари, які прямо конкурують з імпортними товарами, вартістю також 1 млн. дол. США. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси “затрати-випуск”, підготовлені для американської економіки за 1947 рік. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, але й робив розрахунки для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 році, він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів, вартістю 1 млн. дол. США. Аналогічним чином були розраховані затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому із структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (наприклад, олово, кава тощо). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капіталу (K_x) та праці (L_x), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (K_x/L_x), із співвідношенням капіталу (К_m) та праці (L_m), необхідних для виробництва одиниці американського імпорту (K_m/L_m) (див. табл. 3.5)

3.10. Теорія життєвого циклу товару

У наш час науково-технічний прогрес все більше впливає на міжнародну торгівлю. У розподілі національного продукту промислово розвинених країн зростає частка тих, хто розробляє усе складніші нововведення та тих, хто має достатню кваліфікацію, щоб застосувати їх у виробництві. Ця тенденція відбивається на міжнародній торгівлі. Проте, науково-технічний прогрес можна розглядати як зміни у забезпеченні факторами виробництва. Нова технологія, яка здешевлює виробництво, еквівалентна збільшенню виробничого потенціалу.

Підхід до технології як до фактора виробництва, який отримує факторний дохід, розширює рамки теорії Хекшера-Оліна, яка розглядає забезпеченість факторами та відмінності у інтенсивності їх використання як ключові моменти у поясненні структури міжнародної торгівлі. Включення в аналіз науково-технічного прогресу дозволяє виявити закономірності зміни структури міжнародної торгівлі, чого не дозволяє зробити статична модель Хекшера-Оліна.

3.11. Теорія подібності країн або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної торгівлі має місце між країнами з подібними характеристиками - між промислово розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розміщені у поміркованому кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжнародної торгівлі базувались не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан Б.Ліндер (Stefan B.Linder) у 1961 році у своїй роботі “An Essay on Trade and Transformation”. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40-50-х роках він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розробки цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім здобули зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився більш схильним до споживання нових дороговартісних товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

3.12. Теорія конкурентних переваг

Для того, щоб з‘ясувати, чому країни добиваються конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні точки для політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи бізнесу, радник ряду провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер (Michael E. Porter) наприкінці 80-х років здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М.Портер поставив процес отримання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони складають ключ до високої та зростаючої продуктивності у країні і найменш усього можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та НІК), розміром, державною політикою відносно промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та місцем розташування, але у той самий час усіх їх об‘єднує одна спільна риса - усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе більш здатними успішно конкурувати. Аналіз конкурентоспроможності галузей проводився на трьох часових межах: у 1971, 1978 та 1985 роках.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеохоплююча теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, - представлена у фундаментальній праці Майкла Портера “Конкурентна перевага країн” (The Competitive Advantage of Nations), опублікованій у 1991 році Нью-йоркським видавництвом Free Press.

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: “Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?” полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості:

1) Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2) Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3) Споріднені (related) та підтримуючі галузі, тобто наявність чи відсутність у країні споріднених чи підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4) Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто які умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, та який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

3.13. Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

Пол Самуельсон і Рональд Джонс у 1971 році сформували поняття специфічних і мобільних факторів виробництва. Специфічний фактор (specific factor) – фактор виробництва, характерний тільки для даної галузі і не може переміщуватися між галузями. Мобільний фактор (mobil factor) – фактор виробництва, що вільно переміщується між галузями.

Теорія специфічних факторів виробництва (specific factors theory) – в основі міжнародної торгівлі лежать відмінності у відносних цінах на товари, які виникають через різну забезпеченість країн специфічними факторами виробництва, причому фактори, специфічні для експортного сектора, розвиваються, а фактори, специфічні для сектора, що конкурує з імпортом, скорочуються.

Ця теорія ґрунтується на законі спадної віддачі (law of diminishing returns) – при незмінній кількості інших факторів виробництва граничний продукт праці убуває після досягнення певного обсягу виробництва. Гранична продуктивність праці (marginal productivity of labor) – величина приросту сукупного доходу в результаті використання додаткової одиниці праці.

Теорема Самуельсона-Джонса (Samuelson-Jones Theorem) – в результаті торгівлі збільшуються доходи власників фактора, специфічного для експортних галузей, і скорочуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Теорема Стопера-Самуельсона (Stolper-Samuelson Theorem) – міжнародна торгівля приводить до зростання ціни фактора, який відносно більше використовується для виробництва товару, ціна якого зростає, і зниження ціни фактора, що використовуються більш інтенсивно для виробництва товару, ціна якого падає. При цьому зростання чи падіння ціни факторів відбувається більшою мірою, ніж зростає чи знижується ціна товарів, виготовлених з їх використанням.

Теорема Т.М.Рибчинського (Rybczynski Theorem) – збільшення пропозиції одного з факторів виробництва приводить до непропорційно більшого процентного збільшення виробництва і доходів у тій галузі, для якої цей фактор використовується відносно ефективніше, і до скорочення виробництва і доходів в галузі, у якій цей фактор використовується менш інтенсивно.

Ефект підсилення Джонса (Jones magnification effect) – непропорційні зміни ендогенних (зумовлених внутрішніми причинами) економічних змінних під впливом змін екзогенних (зумовлених зовнішніми причинами) змінних.

Теорія торгівлі в умовах монополістичної конкуренції Пола Кругмана базується на рівності:

, (3.1)

де Х – продажі даної фірми;

S – продажі галузі загалом;

n – кількість фірм в галузі;

b – змінна попиту, що показує залежність ринкової частки фірми від ціни на її товар;

P – ціна товару даної фірми;

- середня ціна конкуруючих аналогічних товарів.

Теорія внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі Белла Балласа

З точки зору ступеня диференціації номенклатури товарів міжнародна торгівля складається з двох потоків – внутрішньогалузевої торгівлі і міжгалузевої торгівлі.

Внутрішньогалузева торгівля (intra-industry trade) – обмін між країнами диференційованими продуктами однієї галузі.Внутрішньогалузева торгівля гетерогенними товарами пояснюється відмінностями у смаках споживачів, перехресним попитом та ефектом масштабу.

Міжгалузева торгівля (inter-industry trade) – обмін між країнами гомогенною продукцією різних галузей. Пояснюється наявністю абсолютних, відносних та конкурентних переваг у виробництві окремих товарів.

Розміри внутрішньогалузевої торгівлі вимірюються за допомогою індексу Т:

(3.3)

де Х, ІМ – експорт та імпорт країни в цілому;

Х_і, ІМ_і – експорт та імпорт в рамках одної товарної групи (галузі).

Контрольні запитання

1. У чому полягає зміст і в чому обмеженість меркантилістської теорії зовнішньої торгівлі?

2. Дайте визначення закону абсолютних переваг. За яких умов він виконується?

3. Що таке альтернативні витрати виробництва, і як вони пов’язані з теорією відносних переваг.

4. Дайте визначення закону порівняльних переваг. Яке його застосування?

5. Як визначається співвідношення цін при торгівлі у відповідності з законом порівняльних переваг?

6. Що таке виграш від торгівлі? Як він визначається з боку витрат праці і з боку збільшення споживання?

7. Чи застосовується закон порівняльних переваг до торгівлі декількома товарами між декількома країнами.

8. Як визначається рівень відносних зарплат у відповідності з законом порівняльних переваг?

9. У чому полягає обмеженість закону порівняльних переваг? Які типові помилки виникають на практиці в зв’язку з його незнанням або нерозумінням?

10.Які допущення лежать в основі теорії співвідношення факторів виробництва?

11.Дайте визначення фактороінтенсивності товарів і факторонасиченості країни.

12.Сформулюйте теорему Хекшера-Оліна. Доведіть графічно.

13.Сформулюйте теорему вирівнювання цін на фактори виробництва Хекшера-Оліна-Самуельсона. Доведіть її логічно і графічно.

14.У чому сильні і слабкі сторони теорії співвідношення факторів виробництва? Чому можливе лише обмежене її застосування?

15.У чому полягає парадокс Леонтьєва? Чому його не можна вважати повним спростуванням теорії співвідношення факторів виробництва?

16.Чому існує міжнародна торгівля та інвестиції?

17.Які урядові інститути прискорюють або сповільняють торгову діяльність та мобільність факторів виробництва? Що сталось би, якби не було цих інститутів?

18.Покажіть переваги та недоліки спеціалізації країн у зв’язку із торгівлею.

19.Сформулюйте вихідні передумови розробки класичних теорій торгівлі.

20.Яку користь приносять теорії торгівлі?

21.В яких теоріях торгівлі враховується вплив державного втручання, а в яких описується, як держава повинна втручатися в товарний обмін для досягнення певних національних цілей?

22.Які відмінності між меркантилістською та неомеркантилістською теоріями? Що є їх основним завданням?

23.Який основний зміст теорії розміру країни? На що спрямована ця теорія?

24.Які основні допущення, зроблені у теоріях абсолютних та відносних переваг, можуть, на Вашу думку, викликати сумніви?

25.Який основний зміст теорії життєвого циклу товару?

26.Про що йдеться у теорії подібності країн?

27.Чому компанії з різних країн торгують одне з одною? Які існують стимули до експорту та до імпорту?

28.Дайте характеристику концепціям залежності, незалежності та взаємозалежності країн. До чого вони можуть привести?

29.У чому подібність внутрішньої та зовнішньої торгівлі? У чому їх відмінність?

30.Охарактеризуйте основні альтернативні теорії міжнародної торгівлі.

Тема 4. Міжнародна торгова політика та її інструменти

4.1. Свобода торгівлі і протекціонізм

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава встановлює певні правила, які у своїй сукупності утворюють зовнішньоторговельну політику.

Політика вільної торгівлі (free trade) - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи при цьому виконують лише реєстраційні функції. Таку політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дозволяє місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм (protectionism) - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання системи обмежень імпорту.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

- колективний – здійснюється угрупуваннями країн відносно країн, які в це угрупування не входять;

- галузевий– захищає певні галузі, перед усім, сільське господарство, в межах аграрного протекціонізму;

- прихований – здійснюється заходами внутрішньої економічної політики;

- селективний – спрямований проти окремих країн або окремих товарів.

Режими та принципи зовнішньої торгівлі:

- режим найбільшого сприяння (нації) (РНС). РНС- це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у галузі торгівлі, мореплавства, правового стану громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій стороні;

- національний режим - надання іноземним товарам, послугам, капіталу, юридичним та фізичним особам правового режиму, який однаковий або не менш сприятливий, ніж той, який застосовується до аналогічних вітчизняних товарів, послуг, капіталів, фізичних та юридичних осіб;

- преференційний режим. Передбачає надання СРК переваг із доступу їх товарів на ринки ПРК, основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді понижених ставок імпортних мит. Преференції практикуються практично усіма ПРК як однобічна поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів;

- регулятивний режим (каральний)– зменшення обсягів торгівлі шляхом тарифного і нетарифного регулювання.

- принцип свободи транзиту -забезпечення стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни, незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає принцип рівноправності у питаннях транспортного доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб’єктів міжнародного торгового обігу;

- принцип транспарентності, або принцип гласності ЗТ законодавства - забезпечення прозорості системи регулювання ЗТ. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування. Принцип гласності традиційно має на увазі застереження про нерозголошення конфіденційних відомостей, яке б утруднило застосування акту ЗТ законодавства, суперечило б суспільним інтересам або завдало б шкоди законним діловим інтересам окремих підприємств.

- принцип нотифікації - інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, які здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.

4.2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Тарифними методами є мита і тарифні квоти

Мито (customs duty) – обов’язковий внесок, який стягується митними органами при імпорті або експорті товару і який є умовою імпорту або експорту.

Тарифна квота (tariff quota) – різновид перемінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті в межах певної кількості товар оподатковується митом за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу (within-quota rate), при перевищенні встановлених обсягів за більшою ставкою (over-quota rate).

Митна вартість товару (customs value) – ціна товару, яка нормально встановлюється на відкритому ринку між незалежним продавцем і покупцем, за якою він може бути проданий в країні призначення в момент пред’явлення митної декларації.

Митні збори– додаткові збори, що стягуються під час увезення товарів понад ввізне мито за специфічні умови поставок і послуги, надані митницею (оформлення транспортних засобів, зберігання товарів під відповідальність митниці тощо).

Тарифна ескалація (tariff escalation) – збільшення рівня митного оподаткування товарів зі збільшенням ступеню їх обробки.

Мита виконують три функції: фіскальну (наповнення бюджету), протекціоністську (захист внутрішнього ринку від надмірного імпорту), балансувальну (обмеження експорту стратегічної сировини або за низькими цінами).

Види мит:

1. За способом стягнення:

- адвалорні – мита, які нараховуються в процентах до митної вартості оподаткованих товарів.

- специфічні – мита, які нараховуються у встановленому розмірі фізичної характеристики товару.

- комбіновані – поєднують в собі адвалорні і специфічні мита.

2. За об’єктом оподаткування:

- імпортні – мита, які накладаються на імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни.

- експортні – мита, які накладаються на експортні товари при випуску їх за межі митної території держави.

- транзитні – мита, котрі накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію даної країни.

3. За характером:

- сезонні – мита, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукції сезонного характеру, головним чином сільськогосподарської.

- антидемпингові – мита, які застосовуються у випадку ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж їх нормальна ціна в країні експорту, якщо такий імпорт наносить шкоду місцевим виробникам подібних товарів або заважає організації і розширенню національного виробництва таких товарів.

- компенсаційні – мита, які накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним виробникам таких товарів.

- каральні

4. За походженням:

- автономні – мита, які вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країн.

- конвенційні – мита, які встановлюються на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди.

- преференційні – мита, які мають нижчі ставки в порівнянні зі звичайно діючими митами, які накладаються на підставі багатосторонніх угод на товари, виготовлені в країнах, що розвиваються.

5. За типом ставок:

- змінні – мита, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках.

- постійні – мита, ставки яких одночасно встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись в залежності від обставин.

6. За способом обчислення (встановлення):

- номінальні – ставки, вказані в митному тарифі.

- ефективні – реальний рівень мита на кінцеві товари обчислюється з врахуванням рівня мит на комплектуючі цих товарів:

-

, (4.1)

де Т_еф – ефективний рівень митного захисту, %;

Т_ном – номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію, %;

Т_імп – номінальна ставка тарифу на імпортні частини та компоненти;

А – частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

4.3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

4.3.1. Кількісні (квотування, ліцензування, добровільні обмеження експорту)

Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгового обороту, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, які дозволені до експорту або імпорту.

Квота (quota) – кількісний нетарифний захід обмеження експорту або імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

- глобальна – встановлюється на експорт або імпорт певного товару на певний період часу і не залежить від того, з якої країни він імпортується або в яку країну він експортується.

- групова– квота певної групи країн, які експортують або імпортують товар, встановлене у межах глобальної квоти.

- індивідуальна – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар, встановлене у межах глобальної квоти.

Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, які видають державні органи на експорт або імпорт товарів у встановлених кількостях за певний проміжок часу.

Ліцензії – дозволи, які видають державні органи на експорт або імпорт товарів у встановлених кількостях за певний проміжок часу.

- автоматичні – дозвіл, який видається негайно після отримання від експортера заяви, котра не може бути відхилена державним органом.

- генеральні – дозвіл ввезти або вивезти товар протягом року без обмеження кількості угод.

- глобальні – дозвіл ввезти або вивезти даний товар в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості.

- разові – письмовий дозвіл строком на 1 рік на ввіз або вивіз, який видає уряд конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди.

"Добровільне" обмеження експорту (voluntary export restraint) – кількісне обмеження експорту, яке базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або не розширювати обсяг експорту, прийнятого в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Контингент - кількісний нетарифний захід обмеження експорту або імпорту товару, який визначається кількістю або сумою і носить сезонний характер.

4.3.2. Приховані

Вимога про вміст місцевих компонентів (local content requirement) – прихований метод торгової політики держав, яким законодавчо встановлює частку кінцевого продукту, котра повинна бути продукована національними виробниками, якщо такий продукт призначається для продажу на внутрішньому ринку.

Внутрішні податки та збори (domestic taxes and charges) – приховані методи торгової політики, направлені на збільшення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Державні закупки – прихований метод торгової політики, який вимагає від державних органів і підприємств купувати певні товари тільки у національних фірм, навіть не дивлячись на те, що ці товари можуть бути дорожче імпортних.

Технічні бар’єри – приховані методи торгової політики, які виникають в силу того, що національні технічні, адміністративні і інші норми і правила побудовані так, щоб перешкоджати ввозу товарів з-за кордону.

4.3.3. Фінансові

Субсидії (subsidy) – грошова виплата, направлена на підтримку національних виробників і непряму дискримінацію імпорту.

- внутрішні (domestic subsidy) – найбільш прихований фінансовий метод торгової політики і дискримінація проти імпорту, яка передбачає бюджетне фінансування виробництва всередині країни товарів, які конкурують з імпортом.

- експортні (export subsidy) – фінансовий нетарифний метод торгової політики, який передбачає бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяє продавати товар іноземним покупцям за більш низькою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і збільшувати тим самим експорт.

- непрямі – приховане дотува

Читайте також:

1. Передмова
2. ПЕРЕДМОВА
3. ПЕРЕДМОВА
4. ПЕРЕДМОВА
5. ПЕРЕДМОВА
6. ПЕРЕДМОВА
7. Передмова
8. Передмова
9. Передмова
10. ПЕРЕДМОВА
11. ПЕРЕДМОВА

Переглядів: 3016