• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 3. Суспільне виробництво і його результати

1. Суспільне виробництво – основа життя і розвитку суспільства

2. Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин

3. Альтернативні витрати і проблема вибору

4. Технологічний спосіб виробництва та його еволюція

5. Ефективність суспільного виробництва та його показники

І. Життєдіяльність будь-якого суспільства відбувається в його різноманітних сферах: економічній, соціальній, культурній та правовій. Але основною сферою життя суспільства була, є і буде – сфера економіки, яка забезпечує задоволення матеріальних потреб людства.

Сучасний розвиток суспільного виробництва зумовлений необхідністю забезпечити населення різноманітними благами і послугами. Нерідко при створенні цих благ і послуг використовуються виробничі потужності кількох підприємств і праці великої кількості людей різних галузей і сфер діяльності. Тому останнім часом набула поширення наступна структурна побудова суспільного виробництва, яка дозволяє на більш якісному рівні здійснювати державну економічну політику.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (Рис. 2).

ІІ. Зовнішнім вираженням відносин власності виступають традиції, звичаї, мораль, примус, право. Право власності – сукупність узаконених державою правових норм економічних взаємовідносин між юридичними і фізичними особами щодо привласнення та використання матеріальних благ як об’єктів власності. Широкого розповсюдження набула концепція економічної теорії прав власності. Її автори (А.Оноре, Р.Куз, Д.Норт, А.Алчіан та ін.) беруть за основу думку, що не засоби виробництва або робоча сила самі по собі є власністю, а частка прав з використання цих ресурсів.

ІІІ. Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності.

Привласнення – це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

IV. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями: внутрішньогенетичним; суб’єктами і економічними рівнями; об’єктами; типами, формами та видами власності.

Форма власності – стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що зумовлює відповідний спосіб і механізм поєднання працівника і засобів виробництва.

V.Відносини власності постіндустріального суспільства

Суб’єктами власності є окрема людина, колектив, держава, іноземні громадяни, іноземні підприємства та організації, іноземні держави.

Об’єктами власності можуть бути будь які матеріальні і нематеріальні речі: земля, гроші, майно, авторське право, торгові марки тощо.

Реформування відносин власності в постсоціалістичних країнах здійснюється шляхом роздержавлення та приватизації. Роздержавлення – зменшення ролі державної власності в економічній системі шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на недержавних формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємництва.

Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизація і комерціалізація державних підприємств.

Приватизація – відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Комерціалізація державних підприємств – позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, і повністю беруть на себе відповідальність за результати господарської діяльності.

Приватизація в Україні здійснюється на основі таких принципів: законність, прозорість, пріоритетність прав трудового колективу приватизованого підприємства, установи, організації; забезпечення рівності та соціальної захищеності прав громадян країни; безкоштовна передача частки державного майна кожному громадянину; платність при приватизації державного майна із застосуванням приватизаційних паперів; дотримання антимонопольного законодавства.

Тема 5. Основні соціально-економічні системи та їх еволюція– 2 години

1 Типи економічних систем та критерії їх класифікації

2 Економічні системи, засновані на позаекономічному примушуванні до праці

3 Економічна система капіталізму вільної конкуренції

4 Економічна система монополістичного капіталізму

5 Економічна система регульованого капіталізму

6 Особливості функціонування соціалістичної системи господарювання

7 Система змішаної економіки

8 Особливості еволюції перехідних економічних систем

І.Економічна система – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Економічна система незалежно від її соціально-економічної форми, має відповідати на три запитання: ЩО? ЯК? ДЛЯ КОГО?

Економічна система складається з трьох основних елементів:

Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технології, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня НТП і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини – відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку. Їх класифікують за відповідними критеріями. найпоширенішою є класифікація економічних систем за двома ознаками:

1. за формою власності на засоби виробництва;

2. за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:

Класифікація економічних систем залежить від різних критеріїв. Відповідно до основних груп критеріїв економічні системи розподіляються:

1) за структуроутворюючими критеріями:

- системи виробничих відносин;

- системи функціональних зв’язків;

- інституціональні системи.

2) за соціально-економічними критеріями:

- економічні системи за формами господарювання;

- економічні системи за формаційними ознаками;

- економічні системи за цивілізаційними ознаками;

- економічні системи за типом технологічного розвитку.

3) за об’ємними та динамічними критеріями:

- „економічні системи „чисті” та „змішані”;

- статичні системи та такі, що історично розвиваються.

З точки зору історії розвитку людського суспільства виділяються два основні соціальні підходи до розвитку людського суспільства – формаційний та цивілізаційний. Суспільно-економічна формація – історично конкретний тип суспільства, що відповідає певному способу виробництва та визначає особливу ступінь прогресу суспільства. Формаційний підхід має декілька основних моделей.

Епоха цивілізації класифікується у горизонтальному та вертикальному аспектах. Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодіюнеоднородних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивається в історично визначені періоди (рис.8).

ІІДокапіталістичні економічні системи характеризуються розвитком двох форм продуктивних сил: природних та суспільних, які в свою чергу мають об’єктивну та суб’єктивну форму.

1. Азіатські продуктивні сили ґрунтуються на об’єктивних природних факторах виробництва.

2. Античні продуктивні сили ґрунтуються на суб’єктивних природних факторах виробництва.

3. Феодальні продуктивні сили ґрунтуються на функціонуванні об’єктивних та суб’єктивних суспільних факторах виробництва.

Залежність в докапіталістичних системах мала особисту і речову спрямованість, що виявлялася в створенні общини.

Община – це форма господарської організації, що виникла природно та передбачала участь її членів у суспільній праці, характер якої визначав специфічний вид кожної з них та відображав досягнутий рівень продуктивності праці.

Найвищою формою організації суспільного виробництва була сусідська община, яка пройшла 3 основних стадії:

1) Азіатська земельна община - це виробничий колектив, поділений на великі матріархальні і патріархальні сім’ї, в яких процес виробництва неможливо вести самостійно без допомоги інших сімей. Праця в такій общині мала напівсуспільний та напівприватний характер, колективний початок мав домінуюче значення та зберігалася суспільна власність на землю в рамках верховної влади держави;

2) Антична община – міська землеробна община, яка поділена на великі патріархальні сім’ї, які індивідуально незалежно одна від одної обробляли свої земельні ділянки (парцели). Суспільна власність була відділена від приватної.

3) Німецька община – марка – община, яка розділена на малі сім’ї, які володіють відчуженою земельною ділянкою (алод). При цьому сумісній роботі належать другорядні функції та вже не община, а окремий дім був єдиним економічним цілим. Приватний початок набуває домінуючого значення.

Розрізняють три основні форми позаекономічного примушування до праці:

1. ґрунтуються на праві власності на землю;

2. на праві власності на особу безпосереднього виробника;

3. на праві власності на особу і землю водночас.

Позаекономічне примушування передбачає злиття виробника із засобами виробництва чи перетворення самого виробника в об’єктивні умови виробництва. Для азіатської системи характерно поголовне рабство.

Метою античного господарства є виробництво додаткового продукту з метою нагромадження багатства. Засіб досягнення мети – експлуатація рабів.

Сутність феодалізму полягає в виробленні і привласненні додаткового продукту в формі земельної ренти шляхом позаекономічного примушування до праці особисто та земельно залежних від феодалів селян.

Ефективність феодальної системи визначається відношенням феодальної ренти до кількості феодально залежних селян.

ІІІ Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системою ринків чистої конкуренції.

Умови виникнення капіталізму:

1) приватна власність на засоби виробництва;

2) наймана праця;

3) система експлуатації.

Капіталізм вільної конкуренції базується на процесі руху капіталу. Категорія „капітал” має декілька різноманітних визначень. Основними з них є:

1) капітал – гроші, що приносять гроші;

2) капітал – само зростаюча вартість;

3) капітал – це виробничі відносини, що складаються між власниками засобів виробництва та найманими робітниками з приводу виробництва та привласнення додаткової вартості.

Рух капіталу відбувається за наступною схемою, яка має назву всезагальної формули капіталу:

Основні протиріччя формули:

1) відбувається нееквівалентний обмін;

2) додаткова вартість виникає в сфері обігу.

Згідно до загальної формули капіталу, гроші стають капіталом лише тоді, коли вони приносять додаткову вартість. Виникнення додаткової вартості пов’язано першочергово з тим, що в акті Г-Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичайним товаром, а й особистий фактор – робочу силу, яка є товаром специфічним.

Умови перетворення робочої сили на товар:

1. Власник робочої сили повинен бути особисто вільним.

2. Власник робочої сили не повинен мати засобів виробництва.

3. Власник робочої сили повинен продавати свою здатність до праці на певний термін.

Робоча сила має дві властивості – вартість і споживну вартість.

IV. Економічна система монополістичної капіталізму має ознаки:

концентрація виробництва та капіталу, що спонукає до виникнення монополій;

злиття банківського капіталу з промисловим (створення фінансового капіталу та фінансової олігархії);

вивіз капіталу переважає над вивозом товару;

завершений територіальний поділ між могутніми державами світу;

економічна переробка світу.

V. В 30-х роках ХХ ст. система монополістичного капіталізму набула форми державно-монополістичного капіталізму (ДМК).

Основні закони, що діють за умов ДМК:

1) закони відповідності виробничих відносин характеру та рівню продуктивних сил;

2) закон нагромадження капіталу;

3) закон виробництва та привласнення додаткової продукції.

Причини виникнення ДМК:

1) зростання усуспільнення виробництва та капіталу в різних формах, які інтенсифікуються під час НТР;

2) розділення світу на 2 системи, посилення економічної ролі держави з метою протистояння світовому соціалізму в процесі економічного змагання;

3) загострення економічних криз, посилення їх руйнівних соціально-економічних наслідків;

4) розпад колоніальної системи імперіалізму;

5) війни та політичні потрясіння;

6) НТР;

7) необхідність національного збереження існуючого устрою.

Розвиток ДМК постійно стинається з проблемою нерівномірності, яка має три форми:

1) нерівномірність розвитку ДМК в цілому;

2) нерівномірність розвитку в окремих країнах;

3) нерівномірність розвитку ферм ДМК.

Основні етапи розвитку ДМК:

1) Етап зародження ДМК – 1914-1918 рр. до кризи 1929-1933 рр.

2) Етап введення заходів з метою регулювання економічного та соціального прогресу в цілому: криза 1929-1933 рр. до 1941 нр.

3) 1941 – 1945 рр.

4) Перехід до програмування економіки сер. 40 - кінець 50-х років;

5) З кінця 50-х до теперішнього часу – становлення міжнародної економічної інтеграції та формування системи неоколоніалізму.

Механізм перетинання інтересів монополій та держави включає такі форми:

1) особиста унія;

2) система участі;

3) ринкові відносини;

4) створення державно-приватних підприємств;

5) сумісна участь у виробничій та соціальній інфраструктурі;

6) ДМ регулювання економіки;

7) Економічна реалізація державної власності через систему цін;

8) Економічний вивіз капіталу та державна гарантія експортних кредитів.

Основні форми ДМК:

1) державна власність та державне підприємництво;

2) перерозподіл частини національного доходу через державний бюджет на користь монополій;

3) ДМ регулювання та програмування економіки;

4) Міжнародні економічна інтеграція;

5) Державно-монополістичні комплекси.

Державно-монополістична власність – складна система відносин, що являє собою інтегрування монополістичної власності та власності держави, як сукупного капіталіста в єдину систему.

Основні шляхи формування ДМК:

1) розширення традиційних державних підприємств;

2) націоналізації власності в формі – націоналізації з компенсацією, - експропріації;

3) взаємний обмін пакетами акцій;

4) державні капітальні вкладення в наукоємні сфери промисловості, які супроводжуються передачею державних підприємств в приватні руки чи орендою приватними підприємствами у держави.

Державна власність функціонує:

1) в загальноекономічних галузях;

2) в капіталоємких галузях з тривалим циклом виробництва й тривалим обігом капіталу;

3) галузі, які мають важливе значення для розвитку національної економіки в цілому і в галузях, які потребують міждержавної інтеграції;

4) наукоємних галузях, що є прибутковими на певному етапі.

Основні форми перерозподілу частини національного доходу на користь монополій:

1) державні закупки цивільних товарів та послуг і капіталовкладення у мирних цілях;

2) державні закупки воєнних товарів та послуг і капіталовкладення у воєнних цілях;

3) державні субсидії монополіям, податкові пільги й надання пільгових кредитів.

Передумови державно-монополістичного регулювання (ДМР):

1) концентрація виробництва;

2) створення державного сектору економіки, зосередження в руках держави значної долі національного доходу;

3) мілітаризація економіки;

4) прискорення НТР.

Основні напрямки ДМР:

1) кон’юнктурна політика – політика, що спрямована на підтримку стабільної рівноваги;

2) соціальна політика;

3) соціально-економічна політика;

4) зовнішньоекономічна політика.

Основні форми ДМР:

1) емпіричне регулювання – система заходів, що спрямована на підтримку економічної стабільності в період циклічних коливань, а також на безперервний розвиток процесів відтворення;

2) економічне програмування.

Методи ДМР:

1) фінансові; 2) кредитні; 3) розподільчо-постачальні; 4) підприємницькі; 5) адміністративно-контрольні; 6) організаційно-правові.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес господарського об’єднання країн, що приймає форму міжнародних економічних угод, що спрямовані на задоволення інтересів крупних монополій.

Інтеграційні угрупування бувають двох основних різновидів:

1) що об’єднують всю економіку країн;

2) що об’єднують виробництво і реалізацію продукції окремих галузей економіки.

Основні державно-монополістичні комплекси:

1) воєнно-промисловий комплекс;

2) аерокосмічний комплекс;

3) агропромисловий комплекс;

4) електронно-інформаційний комплекс.

VІЦентрально-керованасистема господарювання характеризується монополією державної власності, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного центру усіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств. Основа бюрократії строга регламентація громадського життя та економічного з вертикальним рівнем адміністративної залежності.

Бюрократизація управління – система управління економічним та соціальним життям суспільства, яка базується на монополізації функцій певним, визначеним колом осіб.

Родова ознака – використання службового становища у власних чи корпоративних цілях.

Матеріальна основа соціалізму – формально-усуспільнена власність на засоби виробництва. Основа економіки – централізоване керівництво, яке мало форму директивного планування.

Соціалізм – суспільно-економічний лад, що базується на плюралізмі форм власності при домінуванні державної, загальнонаціональному соціально-економічному плануванні, суспільному управлінні та контролі за розвитком економіки в інтересах людей країни.

Етапи розвитку соціалістичного вчення

1) Утопічний соціалізм (Т.Мор, Т.Кампанела, А.К. Сен-Семон, Р.Оуен, Ш.Фур’є).

2) Перетворення соціалізму з утопії на науку (К.Маркс, Ф.Енгельс).

3) Криза традиційних уявлень.

VІІОсновні риси змішаної економіки”:

1 Багатоманітність форм власності, але з перевагою приватної власності.

2 Свобода підприємництва. При цьому держава оказує підтримку розвитку підприємства.

3 Державне регулювання відтворювальних процесів в державному секторі економіки.

4 Ефективна податкова система, яка дозволяє перевести в бюджет держави значну частину доходів приватних підприємців.

5 Сильна соціальна політика, спрямована на захист прав та інтересів трудящих, матеріальною основою якої є держбюджетні програми.

Читайте також:

1. Аграрне виробництво і його особливості
2. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
3. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
4. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
5. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
6. Безчавунне виробництво сталі
7. Біотехнологічне виробництво незамінних амінокислот
8. Бітехнологічне виробництво ферментних препаратів
9. Валідація НАССР- отримання об'єктивного доказу того, що елементи НАССР-плану результативні.
10. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
11. Використовувати отримані результати для координування майбутніх зусиль і підвищення відповідальності керівництва
12. Виробництво

Переглядів: 783