МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Історичні закономірності розвитку мистецтва.Особливості відображення дійсності в мистецтві. 3. Художній твір: зміст та форма. Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, що започаткована наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам'яними ідолами тощо. Нині вже загальновідомо, що розуміння розвитку мистецтва як прогресу не є правомірним. Незаперечним є й те, що певні періоди його роз-вою не збігаються із загальним розвитком суспільства. Конкретно-історична форма суспільної практики, що ґрунтується насамперед на певному типі суспільного виробництва, породжує специфічний естетичний досвід, який детермінується певною сферою опанованого людиною буття. Позитивні зру шення в загальному соціально-економічному становищі суспільства розвиток науки зумовлюють можливість і потребу дедалі глибше до* сліджувати внутрішній світ людини, її' соціальні відносини. Такий взаємозв'язок усіх елементів суспільно-історичної практики та естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва відповідно до історичних епох, крізь які пройшло людство. Правомірність таких понять, як первісне мистецтво, що за тривалістю охоплює майже три чверті історії, зумовлена насамперед характером матеріального виробництва, яке не виходить за межі збирання та полювання. Епоха варварства, коли людство здійснювало перехід від збирання й полювання до продуктивного господарювання, час формування моногамної сім'ї та перших політичних організацій суспільства, характеризується принциповими здобутками, що зумовили перехід до цивілізації. Історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, псі чинала відлік з грецького та римського античних мистецтв як найдавніших із відомих людству. Засновник історії мистецтва Й. Й. Вінкель-ман, створивши «Історію мистецтва давнини» (1764), висунув ідею розуміння мистецтва як суспільної діяльності великого значення, як вираження глибинних і найістотніших поривань народу. Згодом в результаті ґрунтовного дослідження античного мистецтва було виявлено зв'язок його з мистецтвом східних народів — носіїв ще давнішої цивілізації'. Саме вона справила великий вплив на античні культури Греції й Риму, а отже, на всю європейську цивілізацію. То було мистецтво Шумера і Аккада, Стародавнього Єгипту, Вавилону, Ассирії та інших держав і народів, які населяли територЬо Малої АзІЇ й розвивалися на приблизно однотипних економічних і культурних засадах, мали спільні риси культури і були пов'язані не тільки війнами, а й культурним, господарським обміном та запозиченнями. . Вже такі послідовники Й. Вінкельмана, як И. Гер-дер, Ф. Шиллер, В. Гумбольдт, Й. Гельдерлін та Г. Регель, починали загальну історію мистецтва саме з мистецтва Стародавнього Сходу.Щодо історії європейського мистецтва, то його вже доволі тісно пов'язували з визначеними на той час основними культурно-історичними епохами — середньовіччям, Відродженням і Новим часом Мистецтво Нового часу — періоду, що збігається з розвитком та формуванням капіталістичної економічної формації, а в ширшому розумінні європейської цивілізації, — характеризується складною внутрішньою диференційованістю, а отже, іншими принципами історичної періодизації. Бароко і класицизм, сентименталізм і романтизм, класичний і критичний реалізм — історичні форми мистецтва так званої буржуазної або, за сучасним визначеням, гндустріальної доби до її кризи на межі XIX—XX ст. Вони характеризуються як виразники певних духовних рухів і принципів художнього відображення дійсності, Якщо названі художні течІЇ спершу змінюють одна одну за часом, то починаючи з другої половини XIX ст. виникає особлива ситуація, коли одночасно існує значна кількість художніх напрямів і течій як споріднених між собою, так і принципово протилежних: реалізм і натуралізм, так званий соціалістичний реалізм і модернізм (абстракціонізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм тощо). Поряд із ними формувався і специфічний феномен модерної доби, що дістав назву масового мистецтва, або масової культури.Культуру сучасної доби визначають як культуру постмодерну, що сформувалася в умовах переходу до постіндустріального та інформаційного суспільства. Для постмодерну характерним є вихід мистецтва за межі традиційних і звичних визначень, існування в ширших життєвих контекстах. Щодо закономірностей історичного розвитку, то вони реалізуються як діалектична взаємодія художньої спадкоємності, традиції' і новаторства.Художня спадкоємність— це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, що забезпечує збереження художніх надбань, розвиток змісту й ро3' ширення сфери мистецтва. Саме спадкоємність забезпечує наступний поколінням засвоєння художнього досвіду; від нього відштовхується нове поколшня, завдяки чому має ширший простір для творчості.Художня традиція— закріплена в художньому досвіді, свідомості єдність художнього змісту й форми, що забезпечує адекватне художньому втіленню сприйняття об'єкта художнього відображення. Традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мистецтва зокрема, адже вона гарантує збереження культурного і художнього досвіду, зв'язок і взаєморозуміння поколінь.Художня спадкоємність характеризує акт і результат художньої творчості щодо засвоєння традиції,Художнє новаторство— тенденція розвитку мистецтва, в основу якої покладено співвимірність та співзвучність часові, здатність здійснити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповідні зображально виразні засоби. Співвідношення між традицією і новаторством, а отже, й характер спадкоємності є досить гнучкими, і в різні історичні періоди в різних типах культури ця взаємодія відбувається специфічно. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ. Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності. Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу. Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу. Так, наприклад, якщо слово виступає вихідним матеріалом для творення художнього образу в літературі, то у музиці художній образ формується через звук, у образотворчому мистецтві - об'ємно-пластичними формами. Питання про джерело багатоманітності видів мистецтва - одне з традиційних для естетичної теорії. Кант вважав, що таким джерелом виступає багатство здібностей самого суб'єкта, Гегель шукав його у внутрішній диференціації абсолютної ідеї, французькі матеріалісти - у особливостях матеріалу, яким користуються митці. На сьогоднішній день не можна вважати цю проблему повністю вирішеною. Зрозуміло одне: критеріями визначення виду мистецтва не можуть виступати лише засоби виразності або зміст. Ці критерії пов'язані з характеристикою художньої діяльності в цілому: предмет зображення, зміст, засоби виразності, форми втілення, вплив. Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Нема головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги. Зупинимось на короткій характеристиці деяких з них. Література. Назва походить від латинського слова "буква". Література - це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Слово - ось матеріал літературного образу. Образність в самій основі мови, яка створюється людьми, вбирає їх досвід і стає формою мислення. Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно - розповідь), лірика (дослівно - те, що виконується під ліру), драма (дослівно - дія). Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу Читайте також:
|
||||||||
|