Мистецтво як складова духовного життя.

Мистецтво є «органом», компонентом культури. Будь-який художній твір цілісно усвідомлюється у контексті всієї культури. Тому важливим є факт його вплетіння в систему культурного функціонування. З цим процесом пов’язано відокремлення поняття «художня культура». Найбільш повне визначення художньої культури втілено у розумінні її як сукупності створених певним суспільством художніх цінностей, а також самого процесу їх створення, поділу та сприйняття, освоєння суспільством та кожною окремою людиною. Художня культура охоплює як процес художньої діяльності суспільства, так і його результати, а також суспільну комунікацію, різноманітні людські відносини, що пов’язані із художньою діяльністю суспільства.

Людина одночасно є і суб’єктом, і об’єктом художньої культури, яка створюється людьми, і в той же час формує певний тип особистості. Художня культура охоплює результати творчої діяльності (пам’ятки культури — матеріальної та духовної) та саму живу діяльність людей. Вона характеризує ступінь та спосіб розвитку здібностей, хисту, потреб соціального суб’єкта в усіх формах художньої діяльності, ступінь його підготовленості до цієї діяльності, участі у створенні та засвоєнні цінностей мистецтва, в організації художньої діяльності.

Зміст художньої культури складають різноманітні елементи, які структурують її в систему як соціальний організм. Вони умовно можуть бути розподілені на субстанціональні та функціональні.

Субстанціональні елементи художньої культури являють собою її основу. До них належать цінності, норми та установи.

Цінностями художньої культури, у першу чергу, є самі творіння мистецтва. Багато творів мистецтва існує тільки у акті діяльності, де сам процес діяльності митця й виступає художньою цінністю. Таким є усе виконавське мистецтво, а також мистецтво художньої імпровізації. Однак цінності художньої культури не зводяться лише до творів мистецтва (навіть у випадку їх тиражування та репродукування). Вони охоплюють також наукові та популярні доробки з теорії та історії мистецтва, критичні праці.

Норми художньої культури поділяються на загальні закони видів мистецтва, які регулюють процес художньої творчості; естетичні принципи та норми, що формуються певним художнім методом; естетичні норми та принципи, що залежать від конкретного художнього напряму, до якого належить митець.

Норми художньої культури визначають не тільки діяльність митця, але й впливають на формування смаків аудиторії. Єдність цих норм у межах певної художньої культури забезпечує взаєморозуміння митця та аудиторії, визначає її вимоги до митця. Нормам художньої культури притаманна відносна сталість та консервативність. Разом з тим, відзначав Гегель, кожен великий митець у чомусь порушує встановлені канони та норми, творчо переусвідомлює їх. У цьому полягає, за Гегелем, оригінальність великих майстрів, що створюють нові напрями та школи. Звідси можливі певні суперечності між шаблонами, що встановлені, стереотипами художнього смаку аудиторії та критики й новими художніми нормами. У цьому зв’язку доцільно згадати, наприклад, про труднощі, що супроводжували процес становлення французького імпресіонізму на зламі XIX—XX ст.

Система установ, що забезпечують, по-перше, виробництво цінностей художньої культури, по-друге, їх збереження та розповсюдження, по-третє, споживання художньої культури та організацію масової художньої пропаганди, художньої освіти та художнього виховання, має сприяти художній комунікації.

Процес художньої комунікації створюється узгодженими діями функціональних елементів художньої культури. До них належать автори художніх творів, власне процес художньої творчості та її результат, а також споживачі художньої продукції.

Рівень художньої культури вимірюється не тільки частотою відвідування установ мистецтва, кількістю прочитаних книг або часом, проведеним біля екрана телевізора. Найважливішим його виміром є глибина осягнення тієї художньої інформації, яка міститься у творі.

Функціонування художньої культури — живий, динамічний процес. Усі її елементи взаємоперетинаються, впливають один на одного і зумовлюються розвитком художньої культури. Системне, визначене функціонування всіх елементів художньої культури забезпечує унікальність її місця у духовному житті суспільства. Ця унікальність, з іншого боку, детермінована своєрідністю соціальних функцій, що виконуються художньою культурою та її сутністю — мистецтвом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Генеза і соціальна сутність мистецтва.	\|	Історичні закономірності розвитку мистецтва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.