Основні критерії економічного прогресу.

Результат економічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічного зростання, які є критеріями соціально-економічного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі якихобгрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку економічної системи і передусім головної продуктивної сили - людини.

Остільки суспільний спосіб виробництва складається ні структурних елементів, то економічний прогрес має piзні критерії виміру.

Дві основні сторони суспільного способу виробництва, як уже зазнача-лося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини власності — формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил — найзагальніший критерій економічного прог-ресу. Це зумовлено тим, що змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи в процесі праці; від рівня їх розвитку залежить обсяг створю-ваних матеріальних і духовних благ, а отже й життєвий рівень населення; до складу продуктивних сил входять людина, засоби виробництва, наука, інформація та інші елементи.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві робіників, або технічна будова виробництва. Іншими словами, йдеться про кількість засобів виробництва, яку приводить у рух один працівник. Її зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності, машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний, або вищий, критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головна продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людина водночас є і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин економічної власності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин (економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії часу, яку К. Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу й внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Оскільки закон економії часу — це загальний економічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), то його змістом є економія живої та уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в техніко-економічних відносинах — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм власності до нових, прогресивних форм. Так, перехід багатьох підприємств до трудових колективів у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та уречевленої праці на одиницю створюваного товару або послуги.

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистісних факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшення багатства суспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішим критерієм такого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного. Одним із критеріїв ефективності економічних систем, а отже й економічного прогресу, американський учений Р. Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин економічної власності; ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію, національні відносини; користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом культури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусове поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у них матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовлена відсутністю власності на робочу силу, на засоби виробництва, призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею національному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності технікоекономічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їх розвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її сутнісних сил. Тому не випадково ООН запровадила такий узагальнюючий показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність економічного прогресу.	\|	Розвиток суперечностей — джерело прогресу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.