Товар і його фактори

2.1.Споживча вартість.

Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити одну його сторону від іншої, проаналізувати і зрозуміти кожну з них. При цьому аналіз товару слід починати з його речового змісту, зі споживчої вартості. З цього погляду товар є насамперед предметом, річчю, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Споживча вартість прямо залежить від природних властивостей речей (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини), які люди виявляють у ході історичного розвитку. Оскільки вона має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживчу вартість логічно називати фактором товару.

Споживча вартість може бути не тільки певним предметом (одягом, їжею тощо), а й послугою (наприклад, послуги лікаря, педагога та інші).

Споживча вартість —певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Корисність речі або послуги зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги індивід здійснює «оцінку» споживчих вартостей, «досліджує» їх якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. В корисності відображається зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін. Отже, споживча вартість більш містка категорія, ніж корисність.

Роль споживчої вартості в умовах товарного виробництва полягає в тому, що вона:

●по-перше, є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва;

●по-друге, її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. В умовах суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб.

●По-третє, споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, а отже й з ефективністю виробництва.

Загалом історичний характер споживчої вартості полягає:

1) в значному розширенні кількості споживчих вартостей;

2) в ускладненні процесу їх створення (внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту);

3) у зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів (наприклад, спектр використання сталі, алюмінію в минулому столітті й нині);

4) у підвищенні якості та довговічності товарів;

5) у створенні зростаючої кількості споживчих вартостей у формі послуг тощо.

2.2. Мінова вартість.

У процесі обміну товарів, на перший погляд, здається, начебто їх мінові пропорції встановлюються випадково. Елемент випадковості при цьому дійсно має місце і зумовлений передусім співвідношенням попиту та пропозиції на певний товар у даний момент. Але загалом у процесі обміну встановлюється певна закономірність, яка полягає в тому, що мінові пропорції товарів упродовж тривалого періоду тяжіють до певного рівня. Уже саме прирівнювання одного товару до іншого, їх кількісне порівняння означає, що у них є дещо спільне. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо товари якісно різняться між собою, тому мінові вартості товарів не можна зводити до їх споживчих вартостей.

Мінова вартість —властивість товару обмінюватися, пропорція, в якій один товар обмінюється на інші.

В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони — втілення суспільної праці, витраченої на їх виробництво, яка робить їх кількісно зіставлюваними, отже, формує їхню вартість. Крім того, вони мають суспільну споживчу вартість. На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

В основі вартості лежать суспільна праця та суспільна споживча вартість. Це означає, що люди працюють одне на одного, вступають у виробничі відносини між собою.

Вартість має якісну та кількісну сторони. У першому випадку вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому — величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну користь товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.

Діалектична єдність споживчої вартості та вартості формує товар.

Товар —продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат.

На відміну від цього, прихильники теорії граничної корисності стверджують, що тим спільним, що лежить в основі обміну товарів, є корисність, а вартість не є об'єктивною стороною товарів, оскільки, мовляв, цю властивість надає їм суб'єктивна оцінка покупця. Для вимірювання корисності матеріальних благ вони використовують закони Госсена (від імені німецького економіста С. Госсена), згідно з якими в міру задоволення потреб людини ступінь насичення зростає, а величина конкретної корисності знижується, тобто кожне наступне благо має нижчу корисність, ніж попереднє. Якщо кількість блага обмежена, то граничний екземпляр блага задовольняє «настійну потребу».

Проте спроби деяких економістів (У. Джевонса, А. Маршалла та ін.) знайти кількісний показник корисності всіх товарів виявилися марними. Тому італійський економіст А. Парето запропонував відносний показник, згідно з яким один набір товарів є кращим для споживача, ніж інший.

Двоїста природа вартості розкривається в суперечливій єдності (що передбачає боротьбу її сторін) індивідуальної та суспільної вартостей (внаслідок різниці індивідуальних і суспільно необхідних витрат). Робочий час, який окремий товаровиробник витрачає на виробництво товару, є індивідуальним робочим часом. Час, потрібний для виготовлення певної споживчої вартості для задоволення потреб суспільства за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці — це суспільно необхідний робочий час. Він тяжіє до індивідуального робочого часу на тих підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Співвідношення суспільно необхідного та індивідуального робочого часу залежить від суспільних потреб, сукупного платоспроможного попиту на певні види продукції. Якщо товарів виробляється більше чи менше, рівень регулюючих витрат змінюється. Важливо й те, що вартість товарів визначається умовами їх відтворення. Це означає, що з появою товарів такої ж якості, але таких, які виробляються через певний період часу з меншими витратами суспільно-необхідного робочого часу, вартість попередніх товарів знижується до вартості останньої партії товарів.

Формування суспільно необхідних витрат відбувається у процесі конкуренції товаровиробників. Витрати, більші за суспільно необхідний робочий час, в умовах конкуренції не створюють вартості, не визнаються суспільством. На ринку, коли попит відповідає пропозиції, покупець не платитиме більше грошей за однаковий за якістю товар, на виготовлення якого витрачено більше індивідуального робочого часу, ніж суспільно необхідного.

Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірного характеру суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і більш розвинутих форм вартості тощо.

Водночас у деяких галузях народного господарства (наприклад, у сільському господарстві) формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх, а до граничних витрат, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше на цих ділянках товаровиробник був би незацікавлений у виробництві продукції, а тому не задовольнялися б потреби в продуктах сільського господарства.

Такі особливості взаємодії суспільного та індивідуального робочого часу для відтворюваних товарів (які постійно виготовляються). Для не відтворюваних товарів (шедеврів мистецтва та інших), на думку Д. Рікардо, додатковою субстанцією вартості є їх рідкісність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Причини виникнення та сутність товарного виробництва.	\|	Продуктивність та інтенсивність праці. Проста і складна праця.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.