Продуктивність та інтенсивність праці. Проста і складна праця.

Вартість товару змінюється залежно і від продуктивної сили праці.

Продуктивність праці — кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

Отже, зі зростанням продуктивності праці в кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Тому вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною. Оскільки величина вартості товарів визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом, то для зменшення величини вартості повинна зрости продуктивність суспільної праці.

Продуктивність праці пов'язана з конкретною працею, бо виражається у більшій або меншій кількості споживчих вартостей. її рівень залежить від таких основних факторів: масштабів розвитку техніки, науки та впровадження її досягнень у виробництво, форм і методів організації праці, рівня освіти та кваліфікації робітників, природних умов тощо і визначається особливостями дії закону зростання продуктивності праці.

Праця здійснюється з різною інтенсивністю.

Інтенсивність праці — витрати праці за одиницю часу.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна праця. Отже, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці й прямо пропорційній — від інтенсивності праці.

Праця, що виробляє товар, є простою і складною.

Проста праця—праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації, наприклад праця землекопа.

Складна праця— праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбачає потребу в здобутті освіти.

Тому складна праця — це зведена у ступінь проста праця, і за одиницю часу вона створює більшу вартість.

Однак така обернено пропорційна залежність між рівнем продуктивності праці та вартістю товару поширюється лише на просту працю, а при витратах складної праці ця залежність стає складнішою. Вона полягає насамперед у тому, що зниження вартості одиниці товару відбувається не такою ж мірою, як зростає продуктивність праці. Це зумовлено швидким оновленням номенклатури продукції, змінюваністю моди, появою принципово нових якісних характеристик товару тощо.

Визначення вартості в економікс. Векономікс зведення вартості до суспільно необхідних витрат не приймається. Західні науковці вважають, що при цьому зовсім не враховується корисність товару, отже всій теорії, надається затратний характер. Австрійський економіст Ф. Візер у цьому зв'язку стверджував, що за такого розуміння вартості не можна жодного дня керувати державою. У найпростішому вигляді вартість товару є споживчою, тобто суб'єктивною оцінкою відносного корисного ефекту певного виду економічного блага, його цінності. Іншими словами, вартість визначається ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача. Першим наближенням до суб'єктивного розуміння проблеми визначення вартості товару є теорія граничної корисності, запропонована представниками австрійської школи політичної економії К. Менгером, Е. Бем-Баверком, Ф. Візером.

Конкретним вираженням такої «суб'єктивної корисності» певного блага є «гранична корисність», тобто корисність «граничного» (останнього) екземпляра, який задовольняє найменш значущу («граничну», «останню») потребу в ньому.

Так, придбавши відеомагнітофон, необхідно придбати для нього відеокасети. Потреба у першій відеокасеті буде найбільшою, тому за неї покупець готовий платити навіть спекулятивну ціну, якщо касети немає в продажу. Далі з'являється можливість переписати нові цікаві фільми, і власник відеомагнітофона купує ще відеокасети. Але при цьому його потреба у відеокасетах поступово знижується, відбувається ще більше насичення потреби, тому суб'єктивна оцінка покупця від придбання кожної нової відеокасети зменшується, а отже, зменшується гранична корисність касет, хоча за якістю вони нічим не відрізняються від першої. Тому купівля, наприклад, 15-ї відеокасети у цьому випадку є тим «останнім екземпля-ром», який задовольняє «граничну потребу» і має «граничну корисність», яка й визначає ринкову ціну відеокасети. Звідси й назва — теорія граничної корисності.

Граничну корисність в економікс розглядають як задоволення, що його отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару. Те саме стосується й послуг. Отже, ціна окремого товару, згідно з цією теорією, безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби в ньому. Вихідним пунктом визначення вартості товару є суб'єктивна мотивація, суб'єктивна оцінка економічної поведінки індивідів, а не об'єктивні фактори, тобто суспільно необхідні витрати праці.

В ринковій економіці має місце конкуренція між продавцями за покупця, між покупцями, між продавцями та покупцями. При цьому з багатьох суб'єктивних оцінок певного товару виводиться його об'єктивна оцінка, або вартість товару, а спільна гранична корисність збігатиметься з однією з індивідуальних. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту і пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. Якщо попит перевищує пропозицію, то відповідно конкуренція між покупцями зумовлює зростання ціни вище від вартості, а коли пропозиція перевищує попит і відповідно зростає конкуренція між виробниками за споживача (що є центральним елементом конкуренції, її ядром), ціни стають нижчими від вартості товару.

Протиставляючи теорію граничної корисності концепції суспільно необхідних витрат, Е. Бем-Баверк писав, що «токайське вино не тому дороге, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, токайські виноградники тому дорогі, що дороге токайське вино». Так «санкціонована» індивідом гранична корисність цінності визначає витрати виробництва, а не навпаки.

Як уже зазначалося, обидві теорії (трудова теорія вартості й теорія сус-пільної граничної корисності) є двома окремими ланками економічної теорії, які не слід протиставляти. Доцільно взяти з них усе раціональне і поєднати в цілісну органічну концепцію вартості товарів, зіставити їх корисний ефект із суспільними витратами, органічно розглянути об'єктивність цих витрат із суб'єктивною оцінкою конкретного економічного блага споживачем або ство-рити спільну теорію результатів і витрат. Уперше таку спробу зробив видат-ний український економіст М. Туган-Барановський. Водночас в історичному розрізі така думка була висловлена уперше Ф. Енгельсом. Проте концепту-альне втілення вона отримала у працях А. Маршалла, німецького економіста Е. Бернштейнаі М. Тугана-Барановського.

Важливість такого синтезу полягає, зокрема, в тому, і що визначення суспільно необхідних витрат праці, в тому числі на виробництво засобів і предметів праці, науки (отримання патентів, ліцензій тощо), неможливе без урахування корисного ефекту. На ринку відбувається зіставлення корисності з суспільними витратами, попиту (корисності) з пропозицією (витратами). Після того як ринок визначив ціну і кількість, за яких збігаються попит і пропозиція, ціна відповідає суспільно необхідним витратам (вартості), а кількість є суспільно необхідною. Ціна, що встановлюється при цьому, водночас визначає граничну корисність товару. Коли до уваги береться весь товарний світ, то потреба в певному конкретному товарі, а отже й попит на нього, залежать від наявності інших товарів. Аналогічно й витрати виробництва залежать від усіх альтернативних можливостей використання витрачених на виробництво цього товару ресурсів. Отже, за даного рівня розвитку продуктивних сил вартість визначається у точці рівноваги між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів (з урахуванням непрямого впливу на неї певної кількості всіх інших товарів) і граничними суспільними витратами цієї кількості (з урахуванням альтернативних можливостей використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів). У такій ситуації на ринку встановлюється рівність попиту і пропозиції на всі товари та послуги.

Не викликає сумніву необхідність урахування корисного ефекту, суспільної корисності товару чи послуги при визначенні їх вартості. Вартість певного виду економічного блага повинна бути синтезом суспільних результатів і витрат, вимірюватися не лише витратами, а й ступенем корисного ефекту.

Водночас концепція граничної корисності, по-перше, не узгоджується з практикою ціноутворення. Так, відомий американський економіст та історик Б. Селігмен з цього приводу зазначає: «Звичайно використовувана техніка встановлення цін полягає в тому, що до повної величини середніх витрат додається поміркована, або традиційна, надбавка. Правильно це чи ні, але підприємець чинить саме так. Така поведінка підприємця, безперечно, доводить до відчаю економістів-теоретиків. Підприємець відверто визнає, що він нічого не знає про свої граничні витрати і не здатний оцінити еластичність попиту на його продукцію». Вчений робить висновок, що «маржиналістська теорія» є чистою системою, мало придатною для практичних цілей. По-друге, помітне намагання багатьох західних та деяких вітчизняних науковців при інтерпретації поглядів К. Маркса на цю проблему повністю ізолювати вартість від корисного ефекту, від суспільної корисності певного економічного блага. Адже коли йдеться про вартість товару, який є діалектичною єдністю споживчої вартості й вартості, то таку єдність слід враховувати і при оцінці продукту чи послуги. Адже споживча вартість і є конкретною корисністю. По-третє, необхідно системно підходити до марксистської теорії вартості й ціни, а не ізольовано тлумачити першу главу «Капіталу». Зокрема, слід враховувати положення про те, що основою вартості товару є суспільно необхідні витрати праці, а співвідношення попиту і пропозиції впливає на відхилення ціни від вартості, що ці величини збігаються за рівноваги попиту і пропозиції. У такому разі суспільна (а не індивідуальна) гранична корисність збігатиметься із суспільно необхідними витратами.

Зазначимо, що коли в економікс йдеться про визначення ціни не одного товару, а всієї товарної маси, про безліч суб'єктивних оцінок певного товару, то з них виводиться його об'єктивна, суспільна оцінка, або вартість товару, а суспільна гранична корисність при цьому збігається з однією з індивідуальних оцінок. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту й пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. А далі в економікс розглядаються процеси відхилення цін від вартості (вгору і вниз) залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Якщо дотримуватися теорії попиту і пропозиції, згідно з якою вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропозиції, то неможливо визначити його вартість за рівноваги попиту і пропозиції. Проте некоректно замість суспільно необхідних витрат вести мову лише про витрати, які дійсно можуть формувати затратну економіку.

Слід врахувати й те, що сучасна економічна теорія послуговується при аналізі такою фундаментальною категорією, як «витрати виробництва», і розглядає три періоди (короткотерміновий, середньотерміновий і довготерміновий), коли попит і пропозиція перебувають у стадії відносної рівноваги. Якщо в короткотерміновому періоді ціна товару визначається значною мірою попитом, то в середньотерміновому й особливо у довготерміновому вирішальну роль при визначенні ціни рівноваги відіграють витрати виробництва.

Враховуючи необхідність синтезу двох підходів, необхідно зазначити, що вони співвідносяться між собою як зміст (з погляду суспільних витрат виробництва) і форма (суб'єктивна оцінка конкретного блага споживачем), що з погляду діалектики означає визначальну роль змісту. Про інші недоліки концепції граничної корисності згадувалося вище

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Товар і його фактори	\|	Конкретна й абстрактна праця.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.