Причини виникнення і сутність інфляції.

Явище інфляції відоме з IV—III ст. до н. е., або з часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому визначенні інфляція — це знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін. Але не всяке підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання сировини, електроенергії, покращення якості продукції, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зростання цін є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реальний зміст поняття «інфляція», означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Інфляція — знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в які при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю), або внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто в період домонополістичного капіталізму (з початку XVI до останньої третини XIX ст.), інфляція виникала лише під час війн та воєнної розрухи. У цей період держава могла вдатися до надмірної емісії паперових грошей і припинити їх обмін на золото. Так, упродовж XIX ст. мали місце два періоди загального підвищення цін: 1) у перші два десятиліття під впливом наполеонівських війн і 2) у 50— 70-ті роки під час Кримської, Франко-прусської воєн та - Громадянської війни у США. Після закінчення війн рівень цін знижувався, тому наприкінці XIX ст. вони були на такому рівні, як і на початку століття. В інших ситуаціях панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість банкнот не відхилялася від купівельної спроможності золота.

На вищій стадії розвитку капіталізму, що починається на рубежі XIX—XX ст., інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинуті країни. її темпи були високими, а в деяких країнах навіть стрімкими.

У розвинутих країнах Заходу головними причинами інфляції є: по-перше, монополістичні тенденції в економіці та панування монополій (сутність цих процесів буде розкрито в наступній темі); по-друге, крах золотого стандарту; по-третє, надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, спричиненого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами (у США, наприклад, за період 1938—1990 pp. лише прямі витрати зросли з 1 млрд до 300 млрд дол.). Як уже зазначалося, за умов панування монополій виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін, які навіть під час економічних криз знижуються незначною мірою, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою і товарною масою. Така ситуація поглиблюється через відсутність обміну банкнот на золото.

Причинами інфляційних процесів у цих країнах є також диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах колишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х років прихований характер. Це означає, що держава не визнавала зростання цін, а за збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги. Так, внаслідок прихованого зростання цін в СРСР один карбованець 1960 р. знецінився в 1988 р. до 42 копійок.

Найбільш узагальнюючою, а внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює низку інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, через що її називають державною економікою.

Найважливішими внутрішніми причинами інфляції в країнах СНД, у тому числі в Україні, є:

1. Глибока деформація основних пропорцій народного господарства (насамперед співвідношення між групою «А» і групою «Б»), галузева незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною. Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5%, то в 1940 р. — 39%, а в 1985 р. — лише 30%. В Україні з 1990 по 1999 р. частка групи «Б» скоротилася з 30 до 23%. Це означає, що в галузях групи «А» виготовляють здебільшого засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Водночас зайняті тут працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, збільшує грошову масу в обігу.

2. Надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 90-х років не 70 млрд крб., як зазначалося в офіційних джерелах, а майже 300 млрд крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати в суміжних галузях (наприклад, на видобування руди, з якої виплавляли метал для військових потреб). Наприкінці 1990 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 60%, у тому числі 32% — устаткування для військових підприємств, і лише 5% — споживчі товари.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося майже 30% ВПК колишнього Союзу, до 60% промисловості України було зорієнтовано на його потреби, а загальна кількість зайнятої у ньому робочої сили перевищувала 40% працездатного населення. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу й випуск в обіг зайвої маси грошей.

3. Певна монополізація економіки. Так, в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції (понад 35% її загального обсягу). Водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

4. Дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

5. Руйнування старої грошово-кредитної й фінансової системи й запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо.

6. Економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшували дефіцит державного бюджету. Так, у 1992 р. нічим не забезпечена емісія грошей досягла майже 35% валового національного продукту (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП.

7. Велика кількість посередників між виробниками й споживачем. В Україні їх нерідко буває до п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4—5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витрати уряду на управління та інші фактори.

Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види: «повзуча» — ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік); «галопуюча» — ціни зростають за рік на 10% і трохи більше; «гіперінфляція» — ціни зростають на 1—2% щодня. Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40%-й рівень інфляції і 2%-й дефіциту держбюджету впродовж року. В Україні ціни у 1993 р. зростали щомісяця в середньому на 147%, що свідчило про супергіперінфляцію.

В історії окремих країн мали місце ще стрімкіші темпи інфляції. Так, у Німеччині після Першої світової війни вона досягла сотень тисяч відсотків, а зарплату видавали двічі на день. У Росії з 1918 по 1921 рік грошова емісія спричинила зниження купівельної спроможності рубля майже в 10 млн разів.

Зовнішні причини інфляції:

1. Зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів.

2. Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана «доларизація» економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його запровадження) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту.

3. Структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо), від'ємне сальдо торгового й платіжного балансу. Внаслідок кумулятивної дії цих факторів темпи інфляції в 1992 р. становили майже 2100%, у 1993 р. — | понад 10000%, у 1994 р. — 501%, у 1995 р. — 281%. У | наступні роки темпи інфляції значно скоротилися, але все ще були високими (у 2000 р. — 26%).

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін.

Інфляція витрат — форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щороку привласнюють до 70 млрд дол. В Україні лише за 1990—2000 pp. споживчі ціни зросли у 328 тис. разів, у 130 тис. разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку, що істотно вплинуло на зниження життєвого рівня населення.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікація, ревалоризація й девальвація.

Нуліфікація (лат. nulificatio —знищення) — такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922—1924 pp. у колишньому СРСР: 1 новий карбованець обмінювався на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн старих.

Ревалоризація — повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам.

Для цього з обігу вилучають зайві гроші. Такий метод застосовують за незначної інфляції.

Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої.

За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а її наслідком був обмін такої грошової одиниці на меншу кількість золота.

Для боротьби з інфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але навіть якщо усунути всі причини, що породжують інфляцію, вона певною мірою може тривати внаслідок інфляційних очікувань населення — вони продовжують ще деякий час купувати товари «про запас».

5. Економічний зміст закону вартості.

Розвиток товарного виробництва здійснюється відповідно до вимог об'єктивних економічних законів, зокрема закону вартості. У найзагальнішій формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів і послуг відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Закон вартості також виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. За незбігання попиту і пропозиції обмін товарів і послуг здійснюється не лише відповідно до вимог закону вартості, а й закону попиту і пропозиції. Закон вартості також виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом, між індивідуальною та колективною працею, між працею виробника в минулому (суспільно необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва.

Продаж товарів за вартістю і коливання цін навколо вартості мали міс-це лише за простого товарного виробництва (тобто до виникнення капіталі-зму). В наступний період відбувається перетворення вартості на ціну виробництва (на нижчій стадії розвитку капіталізму), а її — в монопольну ціну виробництва та інші модифікації на вищій стадії, що зумовлює коливання цін навколо цих модифікованих форм вартості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Закон обігу грошей.	\|	Сутність і структура ринку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.