Причини виникнення планомірної ринкової системи.

Причини виникнення планомірної ринкової системи та головні функції держави

Як уже зазначалося, з часу свого виникнення капіталістичний спосіб виробництва спершу базувався на ручній праці й найадекватнішою суспільною формою його розвитку була індивідуальна власність. Ринкова форма зв'язку між дрібними підприємствами переважала, і виробництво, і привласнення мали у той час переважно приватний характер.

Та вже у цей період поряд з ринковими формами зв'язку як всеохоплюючими, абсолютно переважаючими, що здійснювалися стихійно (проявляючись з початку XIX ст. періодично через кризи), зароджуються позаринкові, набуваючи форми організованих, планомірних, свідомо регульованих. Вони обмежувалися окремим підприємством і базувалися на одиничному поділі праці у формі подетальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників. Кожен окремий продукт їхньої праці набував форми товару. Так, у «Капіталі» К. Маркса наводиться приклад того, як у виготовленні голок беруть участь 92 робітники, що мають специфічні навички.

З кінця XVIII — початку XIX ст. зароджується новий технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці. Виробничі функції окремого робітника закріпилися за окремими підприємствами. Тому подетальна та поопераційна спеціалізація найманого робітника у межах одиничного поділу зумовила технологічну залежність окремих підприємств, їх підпорядкування єдиному контролю. В цей час (до кінця XIX ст.) виробництво стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспільний поділ праці. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, позаринкових форм зв'язку за рахунок внутріфірмових виробничих зв'язків. Хоча сфера ринкових форм зв'язку розширюється і вони домінують, межі планомірності розширюються до монополістичних об'єднань, особливо у формі трестів. Трести виробляють товари не анархічно, а за обліком. Крім того, з'являються вексельні курси, прейскуранти, розвивається поштовий і телеграфний зв'язок, виникають нові засоби сполучення, державна статистика, що дає змогу підвищувати інформованість підприємців. Стихійні процеси певною мірою обмежуються корпораціями через фінансові зв'язки, «особисту унію», систему участі, переплетіння капіталів та ін.

Щодо розширення меж планомірності у сфері безпосереднього виробництва всередині фірм, то ця тенденція в сучасних умовах не обмежується гігантськими корпораціями, а пробиває собі дорогу в їхніх взаємозв'язках; з багатьма дрібними та середніми підприємствами-постачальниками окремих деталей.

З розвитком суспільного характеру виробництва в межах приватнокапіталістичної форми власності, хоч і повільніше, еволюціонує колективний характер привласнення. Воно поступово стає колективним, але здійснюється спочатку в інтересах капіталістів, об'єднаних в акціонерне товариство. Однак межі планомірності, свідомого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такий контроль здійснює вузька група осіб.

На початку XX ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об'єднань, що зумовлює інтенсивніше одержав-лення економіки, посилення ролі держави у розвитку продуктивних сил.

Після 30-х років у суспільному поділі праці домінують подетальна та поопераційна форми одиничного поділу, а їх матеріальною основою стають комплексна механізація й автоматизація виробництва. Із середини 50-х років формується новий технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці. У цей період продуктивні сили починають переростати масштаби як окремих національних держав, так і наднаціональних угруповань (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Цей процес відбувається за допомогою ринкових і позаринкових форм зв'язків. Якщо в умовах загального й особливого поділів праці збільшення кількості галузей промисловості супроводжується повним юридичним, технологічним та економічним відокремленням спеціалізованих підприємств, то в умовах панування одиничної форми поділу праці кожне з них технологічно взаємопов'язане з іншим. Усі виробничі одиниці, навіть ті, що знаходяться у різних країнах, повинні працювати за єдиним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. Якщо в умовах особливого поділу праці взаємозв'язок відокремлених одна від одної сфер виробництва при їхньому злитті в сукупний суспільний виробничий організм за наявності соціально-економічної відокремленості супроводжувався купівлею-продажем товарів, мала місце опосередкована форма зв'язку, то за одиничного поділу праці відбувається пряма, безпосередня взаємодія між його ланками, і результати окремих видів відокремленої праці всередині гігантських фірм перестають бути товарами у класичному значенні цього поняття. Такими вони стають лише після завершення виробничого циклу, після придбання іншими компаніями.

Ці процеси значно посилили дію тенденції до планомірності розвитку, позаринкові форми зв'язку (тобто безпосередньо суспільні форми), масштаби свідомого регулювання економіки. З цього часу планомірна форма зв'язку значно поглибилася і здійснюється у межах різних форм власності в усіх сферах суспільного відтворення. Так, у безпосередньому процесі обміну вна-слідок поширення роботи на замовлення та широкої інформованості вироб-ників, планомірного формування попиту на продукцію тощо ринок у значен-ні просторових меж, в яких відбувається процес обміну, зникає. Здійснюють-ся довготермінові коопераційні зв'язки між виробниками і споживачами: перші розробляють план своєї майбутньої діяльності разом з постачальни-ками обладнання та споживачами, відбуваються формування торгово-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. Крім того, в сучасних умовах зростає роль таких форм співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, компаній, обмін патентами, науково-технічною інформацією.

Вищою формою розвитку корпоративної планомірності є широкий розвиток багатогалузевих ТНК, про що вже йшла мова. У межах багатогалузевих транснаціональних концернів створюється своєрідний «управлінський холдинг», який передає господарське управління виробництвом, реалізацію продукції тощо своїм відділенням, філіалам, але загальний розподіл довготермінових фондів розвитку залишається у керівного ядра. В таких концернах тривають підрив товарного виробництва, посилення безпосередніх форм зв'язку, розширення меж спільного контролю. За існуючими даними, на внутріфірмові міжнародні поставки припадає майже 70% усієї світової торгівлі, приблизно 90% продажу патентів і ліцензій.

Ці процеси поглиблюються внаслідок одержавлення продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частки національного доходу, широкого розвитку державного регулювання, програмування та прогнозування капіталістичної економіки. Держава свідомо встановлює та регулює такі глобальні макроекономічні пропорції суспільного відтворення, як співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, між товарною і грошовою масою тощо. Загальний свідомий контроль, який здійснює колективний капітал в особі держави, поширюється до меж національних держав.

Тому важливою функцією держави стає розробка довготермінових (на 5 і більше років) програм економічного та соціального розвитку, які насичують економічну систему всебічною інформацією і, таким чином, посилюють зворотні зв'язки та сприяють стабільності всієї системи.

Держава створює також центр, який управляє економікою, орган управ-ління. Центр формує (з різним ступенем адекватності) об'єктивну мету сис-теми, ставить загальні завдання, планує виділення ресурсів, встановлює нор-мативи, терміни, виділяє ресурси тощо. Об'єктами державного регулювання є система продуктивних сил (зокрема розвиток засобів виробництва, передусім у галузях, що визначають НТП, завдяки реалізації політики прискореної амо-ртизації, державного стимулювання інноваційних процесів); система робочої сили — внаслідок розвитку освіти, охорони здоров'я, перекваліфікації робітників, захисту навколишнього середовища тощо; наука (особливо фундаментальні наукові дослідження); система виробничих відносин, або відносин економічної власності, весь суспільний спосіб виробництва.

Деяке послаблення централізованого втручання держави в економіку, що спостерігається останніми роками, зумовлено головним чином адміністративно-господарськими методами такого втручання і посиленням селективного — насамперед у сфері НДДКР і галузей, що визначають НТР. Таке втручання здійснюється за допомогою програмно-цільового управління, контрактного та бюджетного фінансування, посилення економічних методів регулювання підприємницької діяльності (податкової, амортизаційної політики тощо). Проте з урахуванням узагальнюючого критерію одержавлення економічної системи — частки одержавленого національного доходу — послаблення регулюючої ролі держави не відбулося.

Таким чином, планомірність тенденції, що розвивається і обмежена за капіталістичного способу виробництва спершу окремим індивідуальним підприємством (дрібним і середнім за розміром), відтак гігантськими монополістичними об'єднаннями, у тому числі ТНК, яка пізніше поширилася на рівень національної економіки та наднаціональних економічних організацій (на розвиток Європейського Союзу), нині перетворилася на закон економічного розвитку.

Дія закону планомірного економічного розвитку може набувати форми директивного планування, непрямого регулювання, прогнозів тощо. Якщо планомірність перетворилася з тенденції на закономірність і економіка сучасних передових країн стала планомірно керованою, то й економіці України слід використовувати систему планування і ринковий механізм. Французький економіст Ж. Сапір, аналізуючи шляхи виходу з кризи економік країн СНД та їх стабілізації, достатньо обґрунтовано зазначає, що для успішного посилення комерційних норм поведінки нині фірмам бракує певної форми планування. «Одне це слово у наш час викликає жах, — зауважує вчений. — І все ж його варто реабілітувати. Жодна комерціалізація і, отже, жодна приватизація неможлива, якщо горизонт прийняття рішень економічних агентів обмежений. Саме державній владі належить знайти спосіб розширення цього горизонту, бо інакше будь-який економічний розрахунок втрачає силу».

Важливою причиною виникнення планомірної ринкової системи є поглиблення суперечностей самої ринкової системи, її неспроможність вирішувати все більшу кількість проблем у процесі еволюції економічної системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасне вживання терміна «ринкова економіка».	\|	Межі ринкового механізму регулювання в сучасних умовах та головні функції держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.