• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Причини виникнення планомірної ринкової системи.

Причини виникнення планомірної ринкової системи та головні функції держави

Як уже зазначалося, з часу свого виникнення капіталіс­тичний спосіб виробництва спершу базувався на ручній праці й найадекватнішою суспільною формою його розвитку була індивідуальна власність. Ринкова форма зв'язку між дрібними підприємствами переважала, і ви­робництво, і привласнення мали у той час переважно приватний характер.

Та вже у цей період поряд з ринковими формами зв'язку як всеохоплюючими, абсолютно переважаючими, що здійснювалися стихійно (проявляючись з початку XIX ст. періодично через кризи), зароджуються позаринкові, набуваючи форми організованих, планомірних, сві­домо регульованих. Вони обмежувалися окремим підпри­ємством і базувалися на одиничному поділі праці у фор­мі подетальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників. Кожен окремий продукт їхньої праці набу­вав форми товару. Так, у «Капіталі» К. Маркса наводить­ся приклад того, як у виготовленні голок беруть участь 92 робітники, що мають специфічні навички.

З кінця XVIII — початку XIX ст. зароджується новий технологічний спосіб виробництва, що базується на ма­шинній праці. Виробничі функції окремого робітника закріпилися за окремими підприємствами. Тому поде­тальна та поопераційна спеціалізація найманого робітни­ка у межах одиничного поділу зумовила технологічну за­лежність окремих підприємств, їх підпорядкування єди­ному контролю. В цей час (до кінця XIX ст.) виробницт­во стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспіль­ний поділ праці. Це розширює матеріальну основу плано­мірності, свідомого регулювання виробництва, позаринкових форм зв'язку за рахунок внутріфірмових виробни­чих зв'язків. Хоча сфера ринкових форм зв'язку розши­рюється і вони домінують, межі планомірності розши­рюються до монополістичних об'єднань, особливо у фор­мі трестів. Трести виробляють товари не анархічно, а за обліком. Крім того, з'являються вексельні курси, прей­скуранти, розвивається поштовий і телеграфний зв'язок, виникають нові засоби сполучення, державна статисти­ка, що дає змогу підвищувати інформованість підприєм­ців. Стихійні процеси певною мірою обмежуються корпо­раціями через фінансові зв'язки, «особисту унію», систе­му участі, переплетіння капіталів та ін.

Щодо розширення меж планомірності у сфері безпо­середнього виробництва всередині фірм, то ця тенденція в сучасних умовах не обмежується гігантськими корпо­раціями, а пробиває собі дорогу в їхніх взаємозв'язках; з багатьма дрібними та середніми підприємствами-поста­чальниками окремих деталей.

З розвитком суспільного характеру виробництва в ме­жах приватнокапіталістичної форми власності, хоч і повільніше, еволюціонує колективний характер привлас­нення. Воно поступово стає колективним, але здійсню­ється спочатку в інтересах капіталістів, об'єднаних в акціонерне товариство. Однак межі планомірності, свідо­мого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такий контроль здійснює вузька група осіб.

На початку XX ст. продуктивні сили починають пере­ростати межі окремих монополістичних об'єднань, що зумовлює інтенсивніше одержав-лення економіки, поси­лення ролі держави у розвитку продуктивних сил.

Після 30-х років у суспільному поділі праці домінують подетальна та поопераційна форми одинично­го поділу, а їх матеріальною основою стають комплексна механізація й автоматизація виробництва. Із середини 50-х років формується новий технологічний спосіб вироб­ництва, заснований на автоматизованій праці. У цей пе­ріод продуктивні сили починають переростати масштаби як окремих національних держав, так і наднаціональних угруповань (інтернаціоналізація одиничного поділу пра­ці). Цей процес відбувається за допомогою ринкових і по­заринкових форм зв'язків. Якщо в умовах загального й особливого поділів праці збільшення кількості галузей промисловості супроводжується повним юридичним, тех­нологічним та економічним відокремленням спеціалізо­ваних підприємств, то в умовах панування одиничної форми поділу праці кожне з них технологічно взаємо­пов'язане з іншим. Усі виробничі одиниці, навіть ті, що знаходяться у різних країнах, повинні працювати за єди­ним технологічним планом, дотримуватися єдиного рит­му виробництва, кількісно-якісних характеристик про­дукції. Якщо в умовах особливого поділу праці взає­мозв'язок відокремлених одна від одної сфер виробницт­ва при їхньому злитті в сукупний суспільний виробничий організм за наявності соціально-економічної відокремле­ності супроводжувався купівлею-продажем товарів, мала місце опосередкована форма зв'язку, то за одиничного поділу праці відбувається пряма, безпосередня взаємодія між його ланками, і результати окремих видів відокрем­леної праці всередині гігантських фірм перестають бути товарами у класичному значенні цього поняття. Такими вони стають лише після завершення виробничого циклу, після придбання іншими компаніями.

Ці процеси значно посилили дію тенденції до плано­мірності розвитку, позаринкові форми зв'язку (тобто без­посередньо суспільні форми), масштаби свідомого регулювання економіки. З цього часу планомірна форма зв'язку значно поглибилася і здійснюється у межах різних форм власності в усіх сферах суспільного відтворення. Так, у безпосередньому процесі обміну вна-слідок поширення роботи на замовлення та широкої інформованості вироб-ників, планомірного формування попиту на продукцію тощо ринок у значен-ні просторових меж, в яких відбувається процес обміну, зникає. Здійснюють-ся довготермінові коопераційні зв'язки між виробниками і споживачами: перші розробляють план своєї майбутньої діяльності разом з постачальни-ками обладнання та спо­живачами, відбуваються формування торгово-промисло­вих комплексів, інтеграція крупних промислових корпо­рацій з торговельними компаніями. Крім того, в сучас­них умовах зростає роль таких форм співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, компаній, обмін патентами, науково-технічною інформацією.

Вищою формою розвитку корпоративної планомірнос­ті є широкий розвиток багатогалузевих ТНК, про що вже йшла мова. У межах багатогалузевих транснаціональних концернів створюється своєрідний «управлінський хол­динг», який передає господарське управління виробниц­твом, реалізацію продукції тощо своїм відділенням, філі­алам, але загальний розподіл довготермінових фондів розвитку залишається у керівного ядра. В таких концер­нах тривають підрив товарного виробництва, посилення безпосередніх форм зв'язку, розширення меж спільного контролю. За існуючими даними, на внутріфірмові між­народні поставки припадає майже 70% усієї світової тор­гівлі, приблизно 90% продажу патентів і ліцензій.

Ці процеси поглиблюються внаслідок одержавлення продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частки національного доходу, широкого розвитку дер­жавного регулювання, програмування та прогнозування капіталістичної економіки. Держава свідомо встановлює та регулює такі глобальні макроекономічні пропорції суспільного відтворення, як співвідношення між попи­том і пропозицією, виробництвом і споживанням, між то­варною і грошовою масою тощо. Загальний свідомий кон­троль, який здійснює колективний капітал в особі держа­ви, поширюється до меж національних держав.

Тому важливою функцією держави стає розробка дов­готермінових (на 5 і більше років) програм економічного та соціального розвитку, які насичують економічну сис­тему всебічною інформацією і, таким чином, посилюють зворотні зв'язки та сприяють стабільності всієї системи.

Держава створює також центр, який управляє економікою, орган управ-ління. Центр формує (з різним ступенем адекватності) об'єктивну мету сис-теми, ставить загальні завдання, планує виділення ресурсів, встановлює нор-мативи, терміни, виділяє ресурси тощо. Об'єктами державного регулювання є система продуктивних сил (зокрема розвиток засобів виробництва, передусім у галузях, що визначають НТП, завдяки реалізації політики прискореної амо-ртизації, державного стимулювання інноваційних процесів); система робочої сили — внаслідок розвитку освіти, охорони здоров'я, перекваліфікації робітників, захисту навколишнього середовища тощо; наука (особли­во фундаментальні наукові дослідження); система вироб­ничих відносин, або відносин економічної власності, весь суспільний спосіб виробництва.

Деяке послаблення централізованого втручання держа­ви в економіку, що спостерігається останніми роками, зу­мовлено головним чином адміністративно-господарськими методами такого втручання і посиленням селективного — насамперед у сфері НДДКР і галузей, що визначають НТР. Таке втручання здійснюється за допомогою програмно-ці­льового управління, контрактного та бюджетного фінансу­вання, посилення економічних методів регулювання під­приємницької діяльності (податкової, амортизаційної по­літики тощо). Проте з урахуванням узагальнюючого критерію одержавлення економічної системи — частки одержавленого національного доходу — послаблення регулюючої ролі держави не відбулося.

Таким чином, планомірність тенденції, що розвива­ється і обмежена за капіталістичного способу виробниц­тва спершу окремим індивідуальним підприємством (дрібним і середнім за розміром), відтак гігантськими мо­нополістичними об'єднаннями, у тому числі ТНК, яка пізніше поширилася на рівень національної економіки та наднаціональних економічних організацій (на розвиток Європейського Союзу), нині перетворилася на закон еко­номічного розвитку.

Дія закону планомірного економічного розвитку мо­же набувати форми директивного планування, непрямо­го регулювання, прогнозів тощо. Якщо планомірність перетворилася з тенденції на закономірність і економіка сучасних передових країн стала планомірно керованою, то й економіці України слід використовувати систему планування і ринковий механізм. Французький еконо­міст Ж. Сапір, аналізуючи шляхи виходу з кризи еконо­мік країн СНД та їх стабілізації, достатньо обґрунтовано зазначає, що для успішного посилення комерційних норм поведінки нині фірмам бракує певної форми плану­вання. «Одне це слово у наш час викликає жах, — зау­важує вчений. — І все ж його варто реабілітувати. Жод­на комерціалізація і, отже, жодна приватизація немож­лива, якщо горизонт прийняття рішень економічних агентів обмежений. Саме державній владі належить знайти спосіб розширення цього горизонту, бо інакше будь-який економічний розрахунок втрачає силу».

Важливою причиною виникнення планомірної ринко­вої системи є поглиблення суперечностей самої ринкової системи, її неспроможність вирішувати все більшу кіль­кість проблем у процесі еволюції економічної системи.

Читайте також:

1. XVII ст.). Виникнення козацтва.
2. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
3. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
4. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
5. Бази оцінки, відмінні від ринкової вартості
6. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
7. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
8. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
9. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
10. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
11. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
12. Біохімічна гіпотеза виникнення життя.

Переглядів: 879