МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Межі ринкового механізму регулювання в сучасних умовах та головні функції держави.Ринкове регулювання здійснювалося через механізм вільної конкуренції та вільного ціноутворення, цілковитої свободи економічної діяльності господарських суб'єктів. При цьому відбувалися стихійне переливання капіталу внаслідок внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції, структурні зрушення в економіці, встановлювалися пропорції між сферами та галузями народного господарства тощо, тобто мало місце саморегулювання економіки. Такий механізм функціонував без відчутних збоїв упродовж приблизно трьох століть. Уперше він виявив свою неспроможність під час економічної кризи 1825 p., яка засвідчила, що збалансованість національного ринку, і насамперед рівновага між попитом і пропозицією, досягаються внаслідок руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. Так, відповідна збалансованість народного господарства періодично (через кожні 10—11 років) відновлювалася впродовж майже 50 років. Остаточного краху система ринкового саморегулювання зазнала під час кризи 1929—1933 pp. Причини неспроможності механізмів ринкового регулювання: 1. Розвиток продуктивних сил, їх постійне ускладнення. Цей процес виявився у тому, що у цій системі, по-перше, з'явилися нові елементи, зокрема наука. Відмежування науки як окремого елемента почалося ще в період промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Чіткіше контури такого відокремлення окреслилися наприкінці XIX ст. Неспроможність ринкового механізму виявилась у процесі відокремлення науки як продуктивної сили, коли в її складі сформувався новий напрям розвитку — фундаментальні наукові дослідження. Нині в системі продуктивних сил з'явився ще один структурний елемент — інформація, що вимагає посилення регулюючої ролі держави. Відбулися також істотні кількісно-якісні зміни в традиційних елементах системи продуктивних сил — робочій силі, використовуваних людьми силах природи, засобах виробництва тощо. Так, ринок робочої сили, її якість у XIX ст. були переважно дуже простими (низький рівень освіти, кваліфікації, потреб тощо). Тому не було потреби в загальнонаціональному масштабі витрачати величезні кошти на розвиток освіти, охорони здоров'я, перекваліфікацію та ін. Роль людини, робочої сили у сучасному виробництві кардинально змінилася, тому держава, наприклад у США, витрачала на розвиток освіти у 1999 р. 456 млрд дол. Аналогічні труднощі виникають за необхідності забезпечення населення послугами пошти, транспортними сполученнями, шляхами, мостами тощо, оборони та ін. 2. Поступове наростання труднощів у взаємодії людини з природою, екологічна криза. Ринок позбавлений внутрішніх чинників, які б стимулювали підприємців зберігати природу. Він не може враховувати екологічний фактор, який неможливо відобразити у ринковій ціні. 3. Неспроможність рівномірно розвивати регіони країни, продуктивні сили, забезпечувати їхню зайнятість тощо. 4. Неможливість забезпечити справедливий розподіл і соціальний захист населення. Це поглиблює суперечності економічної системи, знижує її ефективність і неминуче загострює соціальні протиріччя, спричиняючи революції. 5. Поглиблення процесу усуспільнення виробництва та праці, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Конкретним виявом цього процесу є зростання кількості галузей, посилення міжгалузевих зв'язків. Для координації цих процесів у масштабах всього народного господарства необхідний єдиний центр управління. 6. Значне ускладнення відносин власності. У США, наприклад, кількість суб'єктів власності за повоєнний період збільшилася майже на 15 млн. Щоб утримувати економічну систему конкурентоспроможною, держава повинна сформувати для цих суб'єктів єдину нормативну базу, виробити науково обґрунтовану політику оподаткування тощо. 7. Необхідність проведення єдиної економічної політики розвитку всієї соціально-економічної системи. Формування такої політики, збирання, обробка та використання для цього розгалуженої системи інформації, здійснення економічного програмування. 8. Неспроможність забезпечити народне господарство необхідною кількістю грошей і проводити єдину грошово-кредитну політику через центральний банк. 9. Ґрунтування такого механізму на базі стихійної дії економічних регуляторів (коливання попиту і пропозиції, переливання капіталів, економічних криз тощо), що вимагає тривалого часу для усунення диспропорцій. 10. Неспроможність подолати монополізм, монополістичні тенденції в економіці, наростання інфляції, кризи надвиробництва, безробіття та інші негативні явища, які породив сам ринковий механізм. Так, конкурентна боротьба призводить до таємних угод між крупними товаровиробниками тощо. Таким чином, ринок не зміг забезпечити стабільного економічного зростання. Ці найважливіші причини (а також менш істотні причини й фактори) розкривають кризу ринкової системи лише в межах окремих національних держав. Ще більшу неспроможність ринковий механізм виявляє у межах світової системи господарства, світового ринку, де необхідно здійснювати регулювання світогосподарських зв'язків (торгівлі, валютних відносин тощо). Обмеженість ринкового механізму в цих сферах не означає, однак, що ринкові регулятори тут цілком зайві. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним та недержавним регулюванням, але пріоритет у забезпеченні збалансованості національного та світового ринків, у встановленні (або відновленні) названих пропорцій і розв'язанні багатьох проблем розвитку сучасної економічної системи належить державі. В майбутньому значення державного регулювання відчутно зросте. Це зумовлено насамперед виникненням і загостренням таких глобальних проблем сучасності, як можливість знищення людства в ядерній війні, світова екологічна криза тощо. Все це вимагає розширення й посилення економічних функцій держави. Із становленням та розвитком капіталістичного способу виробництва функції держави, у тому числі економічні, значно розширюються. Держава насамперед виконує функцію первісного нагромадження капіталу. З XVII ст. виникають державні та змішані компанії для управління й торгівлі з колоніями, встановлюється державна власність на землю та надра в колоніях. Крім того, держава у цей період стає власником арсеналів і верфей, підприємств з видобування міді, залізної руди, виготовлення пороху тощо (для постійного ведення війн), насаджує розвиток мануфактури, регламентує її діяльність. Щоб мати джерело для поповнення державної скарбниці, вона створює горілчані, соляні, тютюнові монополії. Її важливими економічними функціями в цей період стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава також регулює тривалість робочого дня, частково заробітної плати за допомогою відповідного законодавства. З переростанням продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності починається процес одержавлення капіталістичної економіки, або процес все більшого одержавлення системи продуктивних сил і виробничих відносин (відносин власності), господарського механізму. Цей процес зумовлений дією закону одержавлення економіки, який функціонує на вищому ступені державно-корпоративного капіталізму. Тому держава перестає бути лише елементом надбудови і стає невід'ємним елементом базису. З цього часу її економічні функції значно розширюються (порівняно з функціями, які вона виконувала на нижчій стадії розвитку капіталізму). Так, якісно новою економічною функцією держави стає функція відтворення сукупного капіталу. Це означає, що держава бере на себе виконання глобального економічного завдання — розвитку всієї економічної системи. Тобто без широкого втручання держави в економіку в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосередньому виробництві, в обміні, розподілі та споживанні) економічна система капіталізму не змогла б існувати. Це, а також обмеженість суто ринкової системи капіталізму вперше із західних науковців усвідомив Дж. Кейнс. Про виконання цієї глобальної економічної функції держави свідчить її зростаюча роль як підприємця, інвестора, продавця, покупця, кредитора, боржника, організатора, центральної регулюючої сили тощо. Якщо йдеться про вплив держави на розвиток системи продуктивних сил, то слід сказати про економічно неминучий процес одержавлення відтворення кожного елемента цієї системи: робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, використовуваних людьми сил природи, форм і методів організації праці, а нині — також інформації. Одержавлення процесу відтворення робочої сили відбувається в таких формах: 1) зростання кількості робітників у державному секторі; 2) організація громадських робіт і створення відповідних державних установ (у США в 1933 р. була створена адміністрація громадських робіт); 3) збільшення витрат держави на допомогу безробітним, на пенсії за віком, відповідальність уряду за розв'язання цієї проблеми; 4) встановлення мінімального розміру заробітної плати, введення шкали заробітної плати залежно від кваліфікації робітників, регулювання тривалості робочого часу, витрат на оплату надурочних робіт, умов праці (нормального санітарного стану на підприємстві); 5) прийняття закону про право робітників на організацію тощо. У США такими законами, або «кодексами», в середині 30-х років було охоплено 22,5 млн осіб. Важливими формами одержавлення робочої сили є розвиток державою освіти, охорони здоров'я, кваліфікація та перекваліфікація робітників, заходи щодо охорони навколишнього середовища тощо. Виконання державою цих функцій означає, що без неї сучасний процес відтворення робочої сили нормальної якості неможливий, оскільки за рахунок заробітної плати робітників та службовців він здійснюється лише частково. Такі витрати є загальнонаціональною формою заробітної плати. Таким чином, держава створює якісно нові форми розвитку основної продуктивної сили, завдяки чому забезпечується еволюція економічної системи. Одержавлення процесу відтворення засобів виробництва відбувається через будівництво державних підприємств, створення спільних з приватним капіталом корпорацій, фінансування передових наукомістких галузей, які забезпечують розгортання НТР, встановлення прискорених норм амортизації, здійснення сприятливої податкової, фінансово-кредитної політики тощо. Одержавлення процесу відтворення науки здійснюється у формі фінансування державою НДДКР, підготовки наукових кадрів, будівництва й утримання наукових лабораторій, науково-дослідних центрів, формування державної інтелектуальної власності (у вигляді патентів, ліцензій) та ін. У 2001 р. обсяг витрат федерального уряду на розвиток науково-дослідних робіт становив майже 80 млрд дол. Одержавлення процесів відтворення інших елементів системи продуктивних сил та виробничих відносин, або відносин економічної власності має специфічні форми. Їх узагальнюючим результатом є формування та розвиток державної власності (на засоби виробництва, робочу силу, науку, інші елементи продуктивних сил, а також на значну частину національного доходу), якісно нової, прогресивнішої (порівняно з корпоративною власністю) суспільної форми розвитку продуктивних сил. Державна власність створює ширший простір для розвитку продуктивних сил, а держава при цьому стає могутньою економічною силою. Так, за оцінкою Дж. Гелбрейта, частка держави в економіці США на початку XX ст. становила 8%, а в 60-х роках — до 30%. Якщо брати до уваги не лише безпосередню державну власність (на засоби виробництва, науку, фінансово-кредитні інститути тощо), а й опосередкований вплив держави на розвиток економічної системи (проведення активної податкової, амортизаційної політики, державного регулювання, програмування та прогнозування економіки, прийняття відповідного законодавства у цій сфері тощо), то можна дійти висновку про домінуючу роль сучасної держави в розвитку економічної системи країн Заходу. Така система в сучасних умовах, на думку Дж. Гелбрейта, може бути стабільною, якщо частка держави у ВВП становить 50%. Одним із узагальнюючих показників такої еволюції є власність держави на значну частину створюваного в суспільстві національного доходу. Так, якщо в 1848 р. усі витрати держави на федеральному рівні становили 48 млн дол., у 1902 p. — майже 1,7 млрд дол., то наприкінці 90-х років — понад 2,5 трлн дол. Питома вага всіх витрат уряду США становила в 1913 р. 7,9% валового національного продукту (ВНП), у 1927 р. — 11,7%, а наприкінці 90-х років — до 40%. У Великобританії всі державні витрати у 1910 р. становили 12,7% ВНП, у 1933 р. — 25,6%, а наприкінці 90-х років — понад 50%. Динамізм розвитку державної власності з часу завершального переростання продуктивними силами меж корпоративної власності зумовлений передусім розгортанням НТР. Так, щоб досягти рівня федеральних витрат у США в розмірі 100 млрд дол., потрібно було 180 років існування країни (така сума витрат була досягнута у 1951 p.). Щоб перевершити суму витрат держави у 200 млрд дол., США знадобилося менше 10 років, сума в 300 млрд дол. була досягнута за 4 роки, у 400 млрд дол. — менш як за З роки, 500 млрд дол. — приблизно за 2 роки. Такими швидкими темпами не розвивалася жодна з форм власності за капіталізму. Виходячи з цього, основними економічними функціями Української держави в сучасних умовах повинні стати: 1) запровадження національного демократичного економічного планування; 2) запровадження регіонального регулювання і планування через укладення контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва компаніями представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок, спілок споживачів тощо; 3) здійснення через центральний банк ефективної грошово-кредитної політики. Частка держави у фінансово-кредитних інститутах повинна бути переважаючою (нині в Україні має місце обернена залежність: державі належить лише 20% активів у цій сфері); 4) проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу; 5) послаблення й усунення екологічної кризи; 6) розвиток економічної (будівництво доріг, мостів, каналів тощо) та значною мірою соціальної (будівництво навчальних закладів, закладів охорони здоров'я тощо) інфраструктури; 7) розвиток фундаментальних і частково прикладних наукових досліджень, які не дають швидкої віддачі, прискорений розвиток науки в системі «наука — техніка — виробництво»; 8) сприяння розвиткові передових галузей, що визначають науково-технічний прогрес (ракетно-космічної, авіаційної та інших видів техніки), а також посилення рівня міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного виробника; 9) здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію; 10) створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств; 11) здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки; 12) здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, націоналізації, денаціоналізації. 13) забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян; 14) здійснення заходів щодо подолання економічного егоїзму та паразитизму, корупції, економічної злочинності; 15) виконання функції підприємця на підприємствах базових галузей з довгим робочим періодом (суднобудування, метрополітен тощо); 16) здійснення програмування та прогнозування економіки; 17) максимальне використання позитивних сторін ринку і водночас нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення навколишнього середовища тощо). Розвиток державної форми власності, а водночас і економічних функцій держави (в наш час — забезпечення розвитку всієї економічної системи, її нормальне відтворення на розширеній основі, створення умов для прогресу кожного елемента системи продуктивних сил, послаблення, а по змозі й запобігання економічним кризам, здійснення певного розподілу та перерозподілу національного багатства на користь найбідніших верств населення тощо) відбувається відповідно до законів діалектики, насамперед закону заперечення заперечення. Це означає, що, незважаючи на перетворення державної власності (у широкому розумінні цієї категорії) на домінуючу суспільну форму розвитку продуктивних сил, вона не повністю, а діалектично заперечує попередні, менш розвинуті форми власності. Такий характер заперечення став можливим лише за розвинутої економічної системи капіталістичного способу виробництва. Це зумовлено тим, що в її межах здійснювався одночасно поступовий, переважно еволюційний розвиток багатьох форм власності, які в конкретній боротьбі виборювали своє право на існування. Тому тут не було тотальних волюнтаристських експериментів над існуючими формами власності. Виняток мав місце лише під час становлення цієї економічної системи в період первісного нагромадження капіталу (зокрема, при масовому вигнанні дрібних селян з їхньої землі). За плюралізму різних напрямів та шкіл економічної теорії практичні рекомендації однієї школи піддавалися ретельній «експертизі» науковців іншого напряму чи школи. Тому економічна політика уряду здебільшого спиралася на дію об'єктивних економічних законів, хоч нерідко не цілком осмислених. Не було й не могло бути (внаслідок тривалої еволюції політичної системи, демократичних традицій тощо) у цих країнах культу особи. Водночас певний вплив на посилення або послаблення тенденції до одержавлення економіки, на розвиток державної власності мала в деяких із них зміна партій при владі. Так, у Великобританії Консервативна партія традиційно проводила політику обмеження державної власності, Лейбористська — її розширення. Але за майже періодичної зміни правлячих партій відбувався розвиток і з одного, і з іншого боку.
Читайте також:
|
||||||||
|