Демографічна політика держави.

Показник зростання кількості населення взаємодіє з іншими агрегатними показниками людської цивілізації, зокрема зі станом довкілля, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь тощо. Швидкий приріст населення планети за наявного рівня забруднення навколишнього середовища, великої густоти населення у деяких країнах та через інші фактори загрожує існуванню людської цивілізації. Усвідомлення цього змусило уряди окремих країн в останні десятиріччя проводити активну демографічну політику.

Демографічна політика держави— комплекс заходів державного регулювання процесу народжуваності населення, зокрема обмеження зростання або його стимулювання.

Так, на початку 50-х років Індія та Японія вперше вдалися до політики обмеження зростання кількості населення, яка базується на заходах щодо зниження народжуваності (фертильності). У 1974 р. всесвітня конференція з проблем народонаселення вперше визнала планування сім'ї необхідною складовою офіційної політики. За оцінками фахівців, з початку 60-х — до початку 90-х років ця політика дала змогу уникнути небажаного дітонародження майже на 400 млн осіб у слаборозвинутих країнах світу. Така політика надзвичайно актуальна для цього регіону, оскільки майже 250 млн дітей тут хронічно недоїдають, а від голоду та недоїдання щороку вмирає понад 40 млн осіб.

У колишньому СРСР не існувало науково обґрунтованої демографічної політики та шляхів її реалізації (свідченням цього були недовготривалі й мізерні виплати за народження дитини в сім'ї). Водночас проводилася сталінська політика «переселення народів», що передбачала виселення деяких корінних націй і народностей зі своєї землі. Так, з Криму були депортовані татари, за межами України опинилися понад 1 млн українців. Цю політику в Україні доповнив штучний голодомор 1932— 1933 pp., який забрав життя 3,5—5 млн осіб. Все це значною мірою зумовило кризову демографічну ситуацію в Україні у наступний період.

Її загострення в 90-х роках спричинила криза. У 1992 р. смертність вперше за повоєнний час перевищила народжуваність. У 1992—2000 pp. в Україні померло на З млн осіб більше, ніж народилося. На думку вчених-демографів, це найнижчий показник народжуваності, який будь-коли мав місце у державі. Така демографічна ситуація характеризується терміном «депопуляція», тобто виродження нації. Кризові явища спостерігаються в інших складових депопуляції: тривалість життя в Україні на 6—7 років коротша, ніж у розвинутих країнах світу, дитяча смертність удвічі вища. За показником тривалості життя вона посідає 120-те місце у світі. У працез-датному віці кожен другий помирає, не доживши до пенсії. Майже 80% дітей мають фізичні або психічні вади. За прогнозами, процес депопуляції населення відбуватиметься до 2026 p., a кількість його за цей період скоротиться до 42 млн осіб. Така ситуація склалася також у Росії та деяких інших республіках колишнього СРСР.

Щоб вийти з неї, необхідно, крім заходів щодо стабілізації економіки та підвищення життєвого рівня населення, провадити економічно обґрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення рівня народжуваності, істотно поліпшити рівень охорони здоров'я.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність народонаселення та особливості його зростання.	\|	Зайнятість і безробіття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.