Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Зайнятість і безробіття

Зайнятість та її основні форми. Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.

Зайнятістьсистема соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на за­доволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтво­рення робочої сили.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи:

1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях;

3) які проходять дійсну службу у Збройних силах;

4) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання;

5) направлені на виконання громад­ських оплачуваних робіт;

6) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку;

7) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, ра­ціональну й ефективну.

Повна зайнятістьнадання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колектив­не (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудо­вих ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статевовікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездат­ного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скоро­чення ручної, непрестижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні підприємства, у свою чергу, поділяють на інди­відуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталіс-тичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина праце­здатного населення працює у сфері нематеріального вироб­ництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США — 75%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% за­гальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%.

Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулюють трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й коо­перативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільсь­когосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40—50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням люди­ни, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галу­зях промисловості. У США, наприклад, проходять пере­підготовку 75—85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

У сучасних умовах здійснюється активне регулюван­ня ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регу­лювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток осві­ти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

Сутність і причини безробіття. Протилежною стороною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіттясоціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно над­лишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працез­датного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920—1929 pp. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. осіб, а в 30-х роках — до 20% найманої праці.

Теорія безробіття Т. Мальтуса. Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кіль­кості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вбачав у біологічному законі, властивому всім живим істотам, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, сві­доме обмеження народжуваності та ін. Основними недолі­ками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль НТП, тобто можливість зростаючого виробництва предметів спожи­вання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Мальтуса не підтвердила практика.

Технологічна теорія безробіття. Виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Кейнсіанська теорія безробіття. Є найпоширенішою в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у зростанні інвестицій відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія. Пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промис­лової резервної армії — з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурент­ної боротьби, особливостями капіталістичного нагромад­ження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприк­лад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою — НТР, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Розрізняють:

1) поточне перенаселення,

2) аграрне перенаселення і

3) застійне перенаселення.

Поточне перенаселенняпороджують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологічно здорові. Безпосеред­ньою причиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безробіття.

Аграрне перенаселеннязумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та під­робляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне(витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки);

фрикційне(пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями);

структурне(зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність);

циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами);

конверсійне(зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);

регіональне.

У розвинутих країнах світу майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кіль­кість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за вис­новками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у роз­винутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн осіб на початку XXI ст. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років — 7%. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію знайти її. У США таких осіб майже 2 млн. Лише у США за 1946—1966 pp. особи найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних сягає по­над 800 млн осіб. В Україні у 1994—2000 pp. налічувало­ся майже 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% від сукупної робочої сили. Наведені дані свідчать про дію капіталістичного закону народонаселення. Його особливіс­тю є зростання інших загонів резервної армії праці — пра­цівників сфери освіти, охорони здоров'я, сфер нематері­ального виробництва.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х ро­ків 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки сис­тема професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недостатня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.

 


Читайте також:

  1. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  2. БЕЗРОБІТТЯ 1 ЙОГО ВИДИ
  3. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
  4. Безробіття і його види
  5. Безробіття і його види
  6. Безробіття і його типи. Закон Оукена
  7. Безробіття та його природний рівень
  8. Безробіття як економічне явище. Суть ,рівень та види безробіття
  9. Безробіття як соціально-економічне явище
  10. Безробіття як соціально-економічне явище.
  11. Безробіття, його види і наслідки.
  12. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.




Переглядів: 1001

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Демографічна політика держави. | Соціальний захист населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.