Роль відносин власності та господарського механізму у формуванні економічного суверенітету.

Третя важлива складова економічного суверенітету України, якщо виходити зі структури економічної системи, — її незалежність у формуванні та розвитку виробничих відносин, або економічних відносин власності.

Власність як економічна категорія є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту і суспільної форми. Отже, економічний суверенітет у цій сфері суспільного способу виробництва має два виміри. З боку матеріально-речового змісту власність означає певну сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, певні об'єкти привласнення (засоби праці, предмети праці, предмети споживання, земля, послуги, а також патенти, ліцензії як об'єкти інтелектуальної власності), до яких належить і робоча сила — специфічний об'єкт привласнення. Об'єктами власності є й природні ресурси, територія, створений національний доход, інформація та ін. Тому економічний суверенітет України передбачає встановлення повної або абсолютної власності українського народу на всі названі об'єкти привласнення, а також на повітряний басейн над її територією. У колишньому СРСР частка всесоюзних міністерств і відомств у власності на засоби виробництва становила до 95%, що відповідало більшою мірою статусу колонії, а не суверенної держави.

З боку суспільної форми власність як економічна категорія означає відносини між людьми з приводу привласнення названих різних об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні), тому економічний суверенітет України означає повну незалежність при створенні властивої їй системи виробничих відносин.

Теоретичним вираженням відносин власності (у діалектичній взаємодії матеріально-речового змісту та суспільної форми) є вся система економічних категорій, зокрема вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, гроші, товар тощо. Тому економічний суверенітет України у сфері економічних відносин власності означає незалежність держави (уряду, підприємств, об'єднань тощо) в ціноутворенні, перерозподілі прибутків, встановленні заробітної плати тощо.

Внаслідок інтенсивних світових інтеграційних процесів, зокрема із вступом України у наднаціональні організації конфедеративного чи федеративного типу, вона може поступатися частиною прав при здійсненні наднаціональними органами узгодженої з нею цінової, кредитної, фінансової політики. Ці процеси набувають все більшого поширення, зокрема у країнах ЄС.

Якщо розвиток інтеграційних процесів у Європі відбуватиметься саме так (закони продуктивних сил, усуспільнення виробництва і праці диктують такий хід подій), то Україна через певний час віддаватиме (або передаватиме, поступатиметься, обмежуватиме) окремі права суверенної держави (зокрема, поступатиметься частиною прав при здійсненні законодавчої діяльності, економічної та соціальної політики тощо) наднаціональним органам. Інакше її економіка розвиватиметься всупереч тенденціям і закономірностям світового господарства, світової цивілізації, що негативно позначилося б на ході соціально-економічного прогресу, життєвому рівні населення.

У межах суспільного способу виробництва (діалектичної єдності продукти-вних сил і виробничих відносин) та відповідних складових економічного сувере-нітету Україна частково обмежуватиме свою незалежність при формуванні та розвитку системи продуктивних сил, технікоекономічних відносин, економічних відносин власності (або виробничих відносин), а також господарського механізму. Це економічно неминучі кроки у процесі інтенсивної інтернаціоналізації продуктивних сил, всього процесу суспільного відтворення в органічній єдності та безпосередньо виробництва, розподілу обміну й споживання.

Господарський механізм, як уже зазначалось, є складовою економічної системи, а отже й економічного суверенітету. Він виконує такі важливі функції: використання економічних законів, розв'язання соціально-економічних суперечностей, реалізація відносин власності, насамперед власності на засоби виробництва.

Виходячи з цього, економічний суверенітет України у формуванні та розвитку господарського механізму передбачає можливість законодавчих органів і уряду України застосовувати всю сукупність адміністративних та економічних важелів для регулювання сторін, елементів, складових розвитку суспільного способу виробництва, а також здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень. Формами господарського механізму на рівні держави є регулювання, програмування та прогнозування економіки. Основні важелі економічного регулювання — податкова, фінансово-кредитна, амортизаційна, структурна, регіональна політика та ін. Програмування економіки передбачає складання науково обґрунтованих планів її розвитку. У колишньому СРСР виконання п'ятирічних планів центр домагався головним чином адміністративними методами. У країнах Заходу це відбувається завдяки використанню економічних важелів (підвищення або зниження ставки відсотка, шкали оподаткування та ін.). Використовують також правові та адміністративні методи, але вони відіграють другорядну роль.

На сучасному етапі становлення економічного суверенітету Україні необхідно сформувати власний незалежний господарський механізм, оволодіти всім арсеналом державного регулювання, програмування та прогнозування економіки, запозичити передовий досвід країн Заходу в регулюванні цін, грошового обігу, здійсненні структурної політики тощо. Згодом за участі України у федеративних або конфедеративних утвореннях виникне потреба в узгодженні національного господарського механізму з відповідним механізмом інших країн, у переданні частини економічних та юридичних важелів регулювання економіки наднаціональним органам. Воно повинно супроводжуватися стабільним розвитком економічної системи, соціально-економічним і політичним прогресом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Незалежність у формуванні технологічного способу виробництва.	\|	Структура економічної безпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.