• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура економічної безпеки.

Економічна безпека України

У процесі розбудови незалежної держави, передусім відстоювання економічної незалежності, виникає проблема економічної безпеки.

Економічна безпека — незалежність держави у формуванні й розвитку власної економічної системи.

Матеріальною основою такої незалежності є власність народу на національне багатство. Зворотним боком еко­номічного суверенітету є економічна небезпека.

Економічна небезпека — поступова втрата власності народу на своє національне багатство і здатності держави проводити неза­лежну політику в інтересах народу, а також поступове перетво­рення країни на сировинний придаток, джерело дешевих ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних тощо).

Відповідно до структури економічної системи основ­ними напрямами досягнення економічної безпеки є незалежність у формуванні й розвитку:

1) продуктивних сил;

2) техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування тощо);

3) власності та управління нею (в єдності їх економічного та юридично­го аспектів);

4) господарського механізму.

Незалежність у формуванні та розвитку продуктивних сил і технікоекономічних відносин у їхній єдності означає незалеж­ність держави в розвитку власного технологічного способу виробництва.

Як відомо, людство знало три технологічні способи виробництва: заснований на ручній праці; заснований на машинній праці та заснований на автоматизованій праці. Якщо розвинуті країни світу досягли вищого ступеня технологічного способу виробництва, що базується на ма­шинній праці, й розбудовують його на автоматизованій праці (ознаками цього способу виробництва є викорис­тання комп'ютерів п'ятого та шостого поколінь, «інте­лектуальних» роботів, наявність «безлюдних вироб­ництв» тощо), то в Україні, як уже зазначалося, панів­ним є технологічний спосіб виробництва, який базується на ручній та машинній праці, що загрожує втратою її економічної незалежності.

Кожний з основних напрямів економічної незалеж­ності має декілька конкретніших форм, напрямів розвит­ку. Оскільки сучасна система продуктивних сил склада­ється із засобів праці, предметів праці, людини, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є: 1) технічна й технологічна незалежність (техніка розгля­дається як синонім засобів праці);

2) сировинна незалеж­ність;

3) кадрова незалежність;

4) наукова незалежність;

5) незалежність в освоєнні й використанні ядерної, со­нячної та інших видів енергії (які є силами природи), або енергетична незалежність;

6) інформаційна незалеж­ність;

7) незалежність у впровадженні власних форм і ме­тодів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність).

Кожна з цих форм має низку практичних параметрів та вимірів. Найпростішим для розв'язання названих проблем є досягнення організаційно-виробничої незалежності, найскладнішим — кадрової.

На основі цих форм незалежності формується еконо­мічна безпека країни в інших елементах економічної сис­теми — відносинах власності та в господарському меха­нізмі. Зворотним боком цих процесів є відповідні форми економічної небезпеки.

5.2. Кадрова безпека.

Основні параметри кадрової неза­лежності зумовлені сутністю людини, яка визначається насамперед єдністю її біологічної та соціальної сторін. Як біологічна істота людина є природною істотою, наділеною природними силами (нервами, м'язами, органами чуттів та ін.). Тому для здійснення праці необхідне відтворення індивіда як біологічного явища — його фізичного, пси­хічного та емоційного здоров'я. В Україні в останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека: смертність удвоє перевищує народжуваність (за 1991—2001 pp. в країні померло на 3,3 млн осіб більше, ніж народилося); Україна посідає перше місце в Європі за рівнем смертнос­ті й останнє — за рівнем народжуваності; середня тривалість життя чоловіків — 61 рік — найнижча; пер­ше місце в світі за рівнем смертності працездатного насе­лення; лише третина школярів здорова; у 60—70% пра­цівників народного господарства виявлено різні хронічні захворювання та функціональні розлади нервової систе­ми, внутрішніх органів; половина юнаків призовного ві­ку мають тяжкі захворювання; на різні хвороби стражда­ють майже всі вагітні жінки; приблизно чверть населен­ня уражають інфекційні хвороби, нині налічується вже 1 млн захворюваних на СНІД, а за рівнем поширюваності цієї хвороби Україна випереджає всі країни Європи. Внаслідок цього до пенсійного віку доживає лише кож­ний другий працівник. Генетичному фонду нації також загрожує міграція понад 500 тис. здебільшого молодих жінок у розвинуті країни світу на заробітки.

Критичний стан здоров'я населення ставить під сум­нів можливість розбудови могутньої держави і є постій­но зростаючою економічною небезпекою майбутнього українського народу. Найважливішою причиною цього стало тотальне зубожіння населення, зокрема зниження калорійності харчування, значний дефіцит білків і віта­мінів. Так, середній добовий раціон на одну людину в Україні становив 2505 ккал, тоді як згідно з нормами ООН для розвинутих країн світу в разі споживання менше 2600 ккал на добу починається процес голодуван­ня. Такі явища посилюють відчуженість переважної час­тини населення від національного багатства, а тому заг­рожують економічному суверенітету.

Як істота соціальна, людина є сукупністю суспільних відносин, зокрема економічних, соціальних, правових, духовних, національних, культурних тощо.

У сфері економічних відносин йдеться насамперед про формування, з одного боку, працівника нового типу, з іншого — людини-власника. Найважливішими рисами працівника нового типу в умовах НТР є розвиток його творчих здібностей, професійних навичок, економічне мислення, рівень підготовки до організаційної й управлінської діяльності, психологічні якості, про які йшлося вище.

Значній частині працівників України властиві безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо. Більше того, у 90-ті роки негативні риси людини-працівника значно посилилися, що поглиблює нестабіль­ність економічної системи. Відставання України від бага­тьох розвинутих країн у цій сфері є фактором ослаблен­ня її економічної безпеки.

Синтезуючий показник розвитку людини-працівника — рівень її освіти, економічної культури тощо. За своїм освіт­нім потенціалом Україна істотно відстає від багатьох розви­нутих країн світу. Так, якщо прийняти рівень освітнього потенціалу в США за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді він становить 99,6%, у Пів­денній Кореї — 69,3%, в Ізраїлі — 53,7%. Загалом за цим показником Україна посідає 50-те місце в світі. Крім того, кілька тисяч сіл з населенням більш як 300 осіб (майже по­ловина населених пунктів країни) взагалі не мають шкіл, багато шкіл закриваються.

Людина-власник має декілька найважливіших форм економічної реалізації. По-перше, вона є власником робо­чої сили і повинна за її використання підприємцем отри­мувати грошовий еквівалент у формі заробітної плати. За умов наближення цін в Україні на споживчі товари та комунальні послуги до світових критерієм оплати праці мають стати відповідні показники розвинутих країн світу з урахуванням рівня продуктивності та інтенсивності праці.

Мінімальний рівень заробітної плати в Україні у дола­ровому еквіваленті в 1997—2001 pp. становив приблизно 20 дол. на місяць, тобто менше 1 дол. на день, що, за міжнародними критеріями, є ознакою злиденності. Водночас доходи нижчі від офіційної межі виживання отримували в Україні в 1998 р. понад 12 млн осіб. Середня заробітна плата в доларовому еквіваленті становила в Україні в 1998 р. 78 дол., тоді як у Польщі — 302, Чехії — 303, Угорщині — 328.

Це означає лише часткову й незначну реалізацію в Україні власності на робочу силу. Внаслідок цього відбу­вається масова міграція найбільш мобільної, передусім висококваліфікованої робочої сили за кордон.

Інший аспект вартості, а отже й власності на робочу силу в сучасних умовах, — соціальні витрати держави, які забезпечують її колективне відтворення за участю держави. Їх джерелом є податки на заробітну плату та відрахування до фонду соціального страхування. Вилуча­ючи таким чином приблизно третину заробітної плати, держава у розвинутих країнах світу здебільшого повер­тає її у вигляді витрат на освіту, охорону здоров'я, пере­кваліфікацію, виплату пенсій, допомогу безробітним та ін. В Україні мізерний обсяг соціальних витрат на одну людину, що також свідчить про часткову і незнач­ну реалізацію цього аспекту власності на робочу силу.

Значне відставання має місце при виплаті на підпри­ємствах найманим працівникам частини вартості робочої сили, яка безпосередньо не пов'язана з процесом праці (оплата відпусток тощо). Отже, всі три сторони (аспекти) власності на робочу силу найманого працівника не набу­ли в Україні адекватності економічної реалізації. Внаслі­док цього відбувається масовий відплив з держави най­важливішої продуктивної сили, що негативно впливає і впливатиме в майбутньому на розвиток всієї економічної системи, значно послаблює економічний (в тому числі на­уково-технічний потенціал країни, інтелект нації), а отже й економічний суверенітет країни. Отримані ними під час праці за кордоном кошти лише частково компен­сують втрати народного господарства від масової міграції робочої сили.

Формування людини-власника в Україні передбачає подолання відчуження працівників від засобів виробниц­тва і створеного продукту, від управління власністю та ін. Подолання процесу відчуження працівників від засобів виробництва є найважливішим елементом економічної безпеки країни в межах економічної власності. Інші еле­менти — досягнення реального плюралізму форм власнос­ті, усунення надмірної диференціації доходів, виважена цінова, податкова, фінансова, кредитна політика держави та ін. У багатьох розвинутих країнах світу ці процеси від­буваються інтенсивно внаслідок створення народних під­приємств, формування широкого прошарку реальних акціонерів. В Україні, однак, в 90-х роках відбувалося символічне перетворення працівників на власників, три­вало широкомасштабне розкрадання державної власності. Через масове безробіття, низьку оплату робочої сили, мі­зерні витрати на соціальні цілі, за даними ООН, в 1997 р. Україна посідала 95-те місце серед країн світу за індексом розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти населення), у 1994 р. — 45-те місце. Зростають апатія і безініціативність народу, його незадо­волення, яке з часом може спричинити соціальний вибух. Це також серйозна загроза безпеці України.

У сфері соціальних відносин сутність людини розкри­вається в утворенні класів, соціальних верств, прошарків, у формуванні спільних економічних, політичних та інших інтересів тощо. На відміну від розвинутих країн світу, в яких триває процес утворення середнього класу (насамперед класу власників), в Україні відбувається по­ляризація суспільства, про що йшлося вище.

У сфері правових відносин сутність людини означає можливість її ставлення до різних об'єктів власності як до своїх, владу над речами, право володіння, користуван­ня і розпорядження ними, формування правової культу­ри тощо. В Україні внаслідок зубожіння переважної частини суспільства створюється правове поле нігілізму, вседозволеності, неповаги до законів держави, посилю­ється агресивність частини суспільства, а через відчуження працівників від власності зменшується їх влада над речами, над різними об'єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною власністю та ін.). Це також загрожує суверенітету держави, призводить до зрос­тання злочинності, насамперед економічної.

У сфері політичних відносин сутність людини вияв­ляється в її участі у політичних партіях, рухах, впливі нa політику держави, виборах органів влади різних рів­нів тощо.

У сфері національних відносин сутність людини вияв­ляється у ступені розвитку національної самосвідомості населення, ідей та духу народу, в умінні й бажанні досяг­ти консенсусу між різними політичними силами тощо.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Абіотичні та біотичні небезпеки.
4. АГД як галузь економічної науки
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
9. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
10. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
11. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
12. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства

Переглядів: 1326