Громадсько-просвітницька діяльність українських товариств.

Етнографія – це

Навколо Київського університету, відкритого 1834 p., згуртувалася група молодих талановитих романтиків, які виявляли великий інтерес не лише до історії, народознавства, літератури, а й до майбутнього українського народуВ грудні 1845 р. під проводом Миколи Гулака (1822- 1899 р.) і Миколи Костомарова (1817-1885 pp.) вони заснували політичну таємну організацію "Кирило-Мефодіївське братство", до складу якої належало 12 активних членів та кілька десятків співчуваючих. У квітні 1846 р. до товариства увійшов Т.Шевченко. Їхні думки про суспільний розвиток і долю України викладені у "Книзі буття українського народу" ("Закон Божий") — політичному маніфесті братства.

Кирило-Мефодіївське братство виконало важливу роль на шляху відродження та поширення ідей українського націоналізму.Воно було першою, хоч і невдалою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку. Із забороною діяльності братства центр українського національно-культурного руху на певний час перемістився в Петербург. Тут на кошти поміщиків В.Тарновського та Г.Галагана була відкрита українська друкарня і розпочалося систематичне видання творів иайвидатніших українських письменників — І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка та ін. У Петербурзі 1861 — 1862 pp. видавався українською мовою щомісячний журнал "Основа", що став головним друкованим органом національно-культурного руху. Редактором його був В.Білозерський.

Перша "Українська громада" виникла в Києві, очолена молодим істориком В.Антоновичем. До її складу входили відомі українські культурні та громадські діячі М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, П.Чубинський, М.Старицький, Т.Рильський, Ф.Вовк, І.Касіяненко, М.Лисенко, О.Кониський та ін

ü Перший прилюдний виступ Київської громади відбувся у 1862 р. На сторінках журналу "Современная летопись" була опублікована заява громади про оборону "українців молодого покоління".За прикладом київської подібні організації виникли в 60-х роках XIX ст. у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах. Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, вивчали та пропагували історію й етнографію України, склали українсько-російський словник.

М.Драгоманов увійшов в історію культури українського народу як видатний фольклорист. Йому належать ґрунтовні наукові праці з історії, фольклору й етнографії: "Історичні пісні малоруського народу" в співавторстві (1874—1875 pp.); "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876 p.); "Нові українські пісні про громадські справи. 1764—1880" (1881 p)

ü Глибока ерудиція М.Драгоманова в світовій літературі поєднувалась із прогресивними поглядами стосовно місця і ролі української літератури в суспільному житті. На його думку, українська література повинна бути "по ідеях демократична, по манері — критична і реалістична, по мові — животворна".М.Драгоманов був глибоким аналітиком і блискучим полемістом. Він значно вдосконалив форми і засоби української літературної критики, підніс її авторитет, дієвість. М.Драгоманов обстоював ідеї про можливість політичної та національної автономії України.

Важливим фактором прогресу української культури став театр.

До провідної трупи ввійшли відомі зірки української сцени М.Садовський (справжнє прізвище Тобілевич, 1856—1933 pp.), П.Саксаганський (справжнє прізвище — Тобілевич, брат М.Садовського, 1859—1930 pp.). М.Заньковецька (справжнє прізвище — Адасовська, 1854—1934 pp.), О.Вірина (справжнє прізвище — Колтановська, р.н. невід. — 1926 p.).

Театр з великим успіхом виступав у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові, інших містах України.
Слухачів кращих оперних сцен Європи й Америки вражали талантом співачки сестри Крушельницькі (Ганна, 1887—1965 pp.; Соломія — 1872-1952 pp.).

«ідейний реалізм» «ні однієї риски без натури»

Визначальні риси реалізму:

· раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

· правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

· принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

· характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

· конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

· вільна побудова творів;

· превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

· розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Основоположниками національної реалістичної школи в скульптурі були Л.Позен (1849-1921 pp.) і П.Забіла (1830-1917 pp.).

Перший з великим успіхом працював у жанрі скульптури малих форм ("Кобзар", "Шинкар", "Переселенці", "Оранка на Україні"), другий — у жанрі скульптурного портрета (мармуровий портрет Т.Шевченка, пам'ятник М.Гоголю в Ніжині). Серед монументальних творів відомий пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (скульптор М.Микешин, 1879-1888 pp.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І.Лисяк-Рудницький	\|	Особливості розвитку української культури на початку ХХ ст. Освітній, науковий і технічний рівень в Україні на початку новітньої доби.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.