• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Особливості формування та розвитку державно-правової думки в Україні. 2 страница

- визнання безвісно відсутнім;

1. Громадянство України

Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство надає Президент України ( ст.106 Конституції України)

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за походженням;

3) через прийняття до громадянства України;

4) через поновлення у громадянстві України;

5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом;

6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7) при усиновленні та опіці

Прийняття до громадянства України

Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і виконання Конституції України та законів України;

2) неперебування в іноземному громадянстві;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один із їх батьків, дід чи баба народилися на її території;

4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

5) наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймаються особи, які:

1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид чи вчинили злочини проти держави або тяжкі злочини проти особи;

2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, в службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави.

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадянство України втрачається:

1) якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави;

2) внаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органів України;

3) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

4) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. Поважними причинами вважаються: відсутність дипломатичних представництв або консульських установ України в країні постійного проживання, тривала хвороба, воєнні дії та інші ситуації надзвичайного характеру.

За громадянином України не визнається належність до іноземного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства України.

Тема 4: Кримінальне право України.

План:

1. Предмет та метод кримінального права.

2. Поняття та склад злочину. Стадії вчинення злочину.

3. Класифікація злочинів.

4. Співучасть у вчиненні злочину. Види співучасті.

5. Поняття кримінальної відповідальності.

6. Кримінальні покарання. Принципи призначення покарань. Система і види покарань.

7. Звільнення від покарань та його відбування.

8. Обставини, що виключають злочинність діяння.

Самостійне опрацювання:

1. Кримінально-правова характеристика злочинів проти основ національної безпеки.

2. Кримінально-правова характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи.

3. Кримінально-правова характеристика злочинів проти довкілля.

4. Особливості класичної школи кримінального права.

5. Антропологічна школа кримінального права.

6. Суть соціологічної школи кримінального права.

7. Основні правові положення Кримінального кодексу України.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України.

Кримінальне право – галузь права яка має два інститути: злочину та покарання. Назва галузі походить від латинського crimen (злочин). Поняття „кримінальне право” розглядають у двох значеннях: по-перше, як позитивне право – самостійна галузь права утворена системою юридичних норм, прийнятих ВРУ, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами(nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі), і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили; по-друге, кримінальне право розглядають як галузь юридичної науки, предметом дослідження якої виступає злочин та покарання, саме кримінальне право як система правових норм та характер їх дії в суспільстві, практика застосування кримінального законодавства.

Кримінальне право виступає фундаментальною наукою і лежить в основі таких наук як: кримінологія, судова психологія, судова психіатрія, судова медицина, статистика, криміналістика та інші.

Метод науки – це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об’єктивної дійсності, що становлять предмет даної науки.

Діалектичний – дає можливість розглядати кримінальне право у взаємозв’язку з іншими науками, а не як самостійне явище.

Юридичний або догматичний – базується на правилах формальної логіки, що надає можливість розуміти дійсний зміст кримінальної норми та правильно її тлумачити та застосовувати.

Соціологічний – розглядає злочин та покарання як соціальне явище і досліджує вплив соціальних факторів на злочинність.

Метод системного аналізу пропонує вивчати кримінальне право в цілісній системі.

Метод порівняльного правознавства(компаративістика) – вивчає досвід зарубіжних країн.

Історичний чи генетичний – покликаний розв’язувати проблеми наступності в кримінальному праві, тобто вивчає історію кримінального права – минуле, сучасне і прогнозує майбутнє.

Принципи кримінального права:

- nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі;

- особистий характер відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього відповідальність;

- індивідуалізація покарання вимагає, щоб кримінальні покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин справи та особистості злочинця;

- особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду ( принцип презумпції не винуватості, вперше був застосований Демосфеном у справі проти Аристократа в 352 р. до н. е.). Ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Систему кримінального права утворюють Загальна та Особлива частини(дати коротку характеристику).

При вивчені науки кримінального права відмічають наступні школи:

Класична. Монтеск’є та Беккаріа. Проголошували верховенство закону, причому законодавець не тільки видає закони, а й коментує. Закон повинен визначати злочинність і караність. Всі громадяни перед законом рівні. Злочином – є дія виражена ззовні, тобто не є злочином чаклунство. Покарання має бути гуманним. Впевненість у неминучості покарання має більший ефект ніж його жорстокість. Вважали за більш доцільне попередити злочин, ніж за нього карати.

З.І.Кант. Кримінальний закон – це категоричний імператив. Роби так щоб твоя свобода могла співіснувати з з свободою всіх людей. Злочин – є дії, що порушують кримінальний закон. При цьому джерелом злочину є свобода волі. Покарання – це є здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання – це справедлива відплати, це самоціль.

Г.Гегель. Закон повинен бути доступним для людей. Кримінальна відповідальність можлива лише при наявності умисної вини. Злочин це порушення права, загальної, абстрактної волі. Покарання є відновлення права. , а злочин – заперечення права.

А.Фейербах. Виступав за різке звуження суддівського розсуду, за встановлення абсолютно визначних санкцій. Причиною злочину є прагнення людини отримати задоволення або уникнути незадоволення, тобто почуттєва природа людини. Він розрізняв об’єктивні та суб’єктивні підстави кримінальної відповідальності. Вважав, що злочинець повинен отримувати більше незадоволення за покарання, ніж незадоволення, що відчуває при стримуванні себе від злочину.

Антропологічна. Ч.Ламброзо, Е.Фері, Гарофало. Злочин таке саме явище, „як зачаття, народження, смерть, психічні хвороби”; причини злочинів закладені в самій біологічній природі; головне місце посідає не діяння, а сам злочинець – його потрібно вивчати. Виступали за заміну суддів медичними працівниками. Ламброзо виступав за широку можливість застосування смертної кари. Ця теорія дала поштовх до соціологічної .

Соціологічна. Лист, Ван-Гамель. Злочин це результат складної взаємодії різноманітного роду факторів, з одного боку – індивідуальних(у тому числі і біологічних), а з іншого - фізичних і соціальних. Не відкидали страту та довічне ув’язнення. Водночас запропонували ввести умовне засудження, умовно-дострокове звільнення від покарання, заміну короткострокових строків штрафами, створення спеціальних судів і спеціальних місць для неповнолітніх.

2. Злочином є суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране і аморальне діяння, передбачене кримінальним кодексом. Злочинне діяння включає в себе дії або бездіяльність, наслідки діяння, причинний зв’язок між діянням та його наслідками. Злочин має певну структуру: об’єкт злочину, суб’єкт злочину, об’єктивну та суб’єктивну сторону(дати характеристику).

Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що характеризується суспільно небезпечними дією або без дією; суспільно небезпечними наслідками; причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – осудна особа, яка здатна під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії і керувати ними. Неосудність розкривається за допомогою двох критеріїв: медичного(біологічного) – включає всі можливі захворювання психіки, слабоумства(три форми: ідіотія – найбільш глибокий ступінь недорозвитку; імбецильність – менш глибокий; дебільність – найлегша форма). Обмежена осудність – це нездатність особи усвідомлювати свої дії лише під час вчинення злочину; юридичного – характеризується нездатністю розуміти свої дії, а відповідно до такої особи немає змісту застосовувати кримінальні покарання, адже людина не буде ні страждати, ні виправлятися. В такому випадку призначають примусове лікування.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину. тобто психічне ставлення злочинця до свого діяння. Включає в себе: вину – є дві форми вини: а) умисел прямий особа свідомо вчиняла злочин і передбачала та бажала настання злочинних наслідків; непрямий умисел – передбачала настання суспільно небезпечних наслідків від свого діяння, але їх не бажала; б) необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння або без дії, але легковажно розраховувала на їх відвернення; необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи без дії, хоча повинна і могла передбачити. Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа при допомозі злочинного діяння.

Виділяють закінчений злочин – діяння яке містить усі ознаки складу злочину. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Готування до злочину – це вчинення певних дій, спрямованих на створення умов і можливостей вчинити злочин. В принципі саме готування до злочину не несе кримінальної відповідальності, якщо підготовчі дії не вчиняють складу іншого злочину(незаконне володіння зброєю ст. 263 КК).

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії для вчинення злочину і досягла результату злочину, або по не залежних від неї причин злочин до кінця не було доведено. .

Замах на злочин є незакінченим, якщо особа з незалежних від неї причин не вчинила усіх підготовчих дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця.

3. За ознаками та видами об’єктів злочини бувають: проти особи, проти держави, посадові злочини, господарські, проти власності та ін.

За формами вини : навмисні – крадіжка, хабарництво, хуліганство, зґвалтування та ін; необережні – порушення правил безпеки, халатність. Деякі злочини можуть бути вчиненими як навмисно так і необережно – вбивство, спричинення тілесних пошкоджень, знищення чужого майна тощо.

За мотивами злочини бувають: корисливі – викрадання, хабарництво; помста – вбивство, хуліганські мотиви.

В залежності від суспільної тяжкості: невеликої тяжкості – покарання до 2 років позбавлення волі або більш легші; середньої тяжкості – до 5 років; тяжкі – до 10 років; особливо тяжкі – більше 10 років і по життєво.

4. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Види співучасників

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

У кримінальному праві розрізняють просту і складну співучасть:

Проста співучасть – має місце там, де всі учасники злочину є виконавцями злочину, тобто всі вони приймають безпосередню участь у вчиненні злочину.

Складна співучасть – співучасники виконують різнорідні ролі, тобто при вчиненні злочину ролі між злочинцями розподілено.

5. Кримінальна відповідальність – це передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.

У науці кримінального права немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші – з певного роду обов’язком особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правову відносини; четверті як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п’яті вважають кримінальну відповідальність осудом винного обвинувальним вироком суду.

Кримінальна відповідальність настає з 16 років, але в особливих випадках з 14 років. В різних країнах віковий ценз є різним – Ізраїль – 9 років, Швеція – 18, Іран – 7. Суб’єктами кримінальної відповідальності є фізична особа, у США, Франції – фізична та юридична.

Застосування закону про кримінальні відповідальність за аналогією заборонено. Всяка відповідальність настає в наслідок порушення певних соціальних норм – моральних, громадських організацій, юридичних. Звідси виникають відповідальності: моральна, громадська, юридична. Кожен вид відповідальності носить примусовий характер.

У філософії відповідальність розглядають у двох аспектах:

перспективно – усвідомлення обв’язку перед суспільством та розумінні своєї поведінки.

ретроспективна – як відповідальність за минулу поведінку за порушене правило поведінки.

Кримінальна відповідальність настає лише на підставі складу злочину і виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Проблема мети покарання інтересувала багатьох філософів, проте серед їх множини можна виділити дві основні групи: а) абсолютні теорії покарання( теорії відплати)- Кант, Гегель; б) відносні теорії покарання(теорії досягнення корисних цілей) – залякування(Бентам), психологічне примушування(А.Феєрбах), загальне та спеціальне запобігання злочинам(М.Шаргородський). Сучасний кодекс – захист суспільства від злочинності, виправлення засудженого, запобігання новим злочинам.

Принципи кримінального покарання:

- nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі;

- особистий характер відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього відповідальність;

- індивідуалізація покарання вимагає, щоб кримінальні покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин справи та особистості злочинця;

- особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду ( принцип презумпції не винуватості, вперше був застосований Демосфеном у справі проти Аристократа в 352 р. до н. е.). Ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Основні покарання:

- громадські роботи (до 240 годин на рік. Не більше 4 години на день після роботи, не призначаються вагітним, інвалідам, стройовикам);

- виправні роботи(до двох років, за місцем роботи, можуть бути замінені штрафом – три неоподатковані мінімуми доходів громадян = місяцю покарання);

- службові обмеження для військових;

- арешт(до шести місяців, не призначаються неповнолітнім, вагітним, жінкам які мають дітей до 7 років);

- обмеження волі(тримання особи в установах відкритого типу, тобто без ізоляції від суспільства, але з обов’язковим залученням до праці, до 5 років, не застосовується до інвалідів, жінок які мають дітей до 14 років, стройовиків, осіб пенсійного віку);

- тримання в військовому дисциплінарному батальйоні(до двох років);

- позбавлення волі на певний строк(до 15 років);

- довічне позбавлення волі(не застосовується до осіб молодше 18 років та старших 65 років).

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, чину, рангу та конфіскація майна.

Покарання, які можуть застосовуватись як основні, так і додаткові:

- штраф( до 1000 неоподаткованих мінімумів, може бути заміненим на громадські роботи: 10 годин громадських робіт = один неоподаткований мінімум; один місяць виправних робіт = чотири неоподаткованих мінімуми, але на строк не більше двох років);

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певними видами діяльності(як основне – до 5 років, як додаткове – до 3 років).

Неповнолітні:

- штраф ( 500 неоподаткованих мінімумів);

- громадські роботи(особам 16-18 років, до 120 годин на рік, не більше 2 годин в день після навчання);

- виправні роботи(16-18 років за місцем роботи – до одного року);

- арешт(від 16 років – до 45 діб);

- позбавлення волі(до 15 років). Довічне позбавлення волі не застосовується.

Приклад навести для студентів в кінці лекції для опрацювання ними певних питань до семінарських занять. Кримінально-правова характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

Ст. 109 КК „Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”. Дана стаття передбачає кримінальну відповідальність за насильницьку зміну конституційного ладу в державі у вигляді до 10 років позбавлення волі, публічні заклики та розповсюдження матеріалів – 3 роки. Об’єктом злочину виступає конституційний лад держави; об’єктивною стороною – насильницькі дії. Тут необережності не може бути і є тільки прямий умисел, що утворює суб’єктивну сторону злочину. Мотивами можуть бути кар’єризм, помста, корисливість тощо).

7.Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності:

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

.8 Обставини, що виключають злочинність:

Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 326