• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Особливості формування та розвитку державно-правової думки в Україні. 3 страница

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Фізичний або психічний примус

1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Виконання наказу або розпорядження

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком

1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над

потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Тема 5: Цивільне та сімейне право.

План:

1. Цивільне право як окрема галузь (предмет, метод, функції, принципи та система цивільного права).

2. Поняття цивільних правовідносин. Підстави виникнення та припинення.

3. Суб’єкти та об’єкти цивільного права.

4. Поняття цивільно-правового договору. Різновиди цивільно-правового договору.

5. Строки та позовна давність в цивільному праві.

6. Загальні положення цивільного зобов’язального права. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

7. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання.

8. Порядок укладання та розірвання шлюбу.

9. Особисті майнові й немайнові права подружжя, батьків та дітей.

10. Усиновлення, опіка й піклування.

11. Шлюбний контракт в системі сімейних правовідносин.

Самостійне опрацювання:

1. Основні правові положення договору купівлі-продажу.

2. Суть та зміст договору дарування.

3. Зміст, суть та порядок укладання цивільно-правових договорів: лізингу, консигнації, факторингу.

4. Особливості укладання договору довічного утримання.

5. Установчі договори в системі цивільних договорів.

6. Позадоговірні зобов’язання в системі цивільних правовідносин.

7. Спадкове право за цивільним законодавством України. Спадковий договір.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Цивільне право України є однією з профілюючих галузей права, яка регулює на засадах рівності, суспільні відносини майнового та немайнового характеру за участю фізичних, юридичних осіб та держави. Отже, предметом цивільного права виступають майнові та немайнові відносини.

Майновими відносинами є конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а) відносини власності. Власність – це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника.

Володіння – можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу. Володіння може бути законним і незаконним. Незаконне володіння поділяють на добросовісне, коли власник не знав і не міг знати, що володіє чужим майном; недобросовісне – особа знала або повинна була знати, що вона володіє майном незаконно. Право користування – можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження – право власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення.

Відносини власності в залежності від її форми поділяються на: відносини приватної власності громадян; колективної власності, державної власності, комунальної власності, народної власності.

б) відносини у галузі товарообігу. Ці відносини пов’язані з переходом матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого. Майнові відносини у галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, для яких є характерним наявності еквівалентно-платного характеру(діям продавця повинні відповідати певні дії покупця); майнової відокремленості учасників відносин(в юридичних осіб майно є відокремленим).

Немайновими відносинами є відносини, які виникають у зв’язку із здійсненням особистих прав(життя, честь, гідність, здоров’я, ім’я, авторство. Ці відносини поділяють на:

- особисті пов’язані з майновими(авторство);

- особисті, які можуть існувати без майнових(право на ім’я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки тощо)

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій(діалектичний, історичний, порівняльний, статистичний, примусу, заохочення – як науки, тощо).

Функції – це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин, що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання(регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна, попереджувально-стимулююча).

Принципи цивільного права: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, свобода підприємництва, судовий захист порушеного права.

Під сучасною системою цивільного права розуміють структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності. Складається з Загальної частини(інститут загальних положень, суб’єктів та об’єктів цивільного права, угоди, представництва і довіреності, позовної давності), Особливої частини(інститути власності, зобов’язального права, авторського права, спадкового права, цивільних прав іноземних осіб).

2. Цивільно-правові відносини - врегульовані нормами цивільного права на рівній основі однойменних суб’єктів.

Склад цивільно-правових відносин: суб’єкти – фізичні та юридичні особи; об’єкти – речі, дії, матеріальні блага та нематеріальні; зміст – права та обов’язки суб’єктів.

Ознаки цивільно-правових відносин:

- майновий та немайновий характер;

- майнова відокремленість учасників та їх юридична рівність;

- виникають та припиняються на підставі юридичних фактів.

Юридичні факти поділяються на:

- юридичні дії – залежать від волі людини та породжують певні правові наслідки;

- юридичні події – настають незалежно від волі людини(стихійні лиха).

Цивільно-правові відносини поділяють на такі види:

- за змістом – майнові та немайнові;

- за зв’язком учасників відносин – абсолютні(учаснику може протистояти невизначне коло учасників), відносні(протистоїть один учасник);

- залежно від об’єкта правових відносин – речові та зобов’язальні;

- залежно від структури – прості(одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов’язок - позика), складні(дві сторони мають як права так і обов’язки – купівля-продаж);

- за характером нормативного спрямування – регулятивні та охоронні.

3. Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових прав, В окремих випадках може бути держава.

Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб’єктності, тобто їхньої право - та дієздатності. Цивільна правоздатність(здатність особи мати права та нести обов’язки) фізичної особи виникає з моменту її народження і припиняється лише з моментом смерті. Людина не може бути позбавленою цивільної правоздатності, а лише може бути частково обмеженою.

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми набувати цивільних права і створювати для себе цивільні обов’язки. Вона буває: повною – з 18 років; частковою – з 15 до 18 років; мінімальною – до 15 років. Виділяють обмежену дієздатність – лише на підставі рішення суду(психічно хворі, наркотично та алкогольно залежні тощо).

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність;

- наявність відокремленого майна;

- виступає в цивільному обороті від власного імені;

- здатність самостійно нести майнову відповідальність.

Правосуб’єктність юридичної особи виникає: з моменту реєстрації та затвердження статуту та видання компетентним органом постанови про утворення організації.

Залежно від характеру власності вони бувають: державні, приватні, колективні, орендні, сімейні, релігійні, з іноземним капіталом ін.

До основних способів утворення юридичної особи належать: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

4. Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору має бути завжди правомірна дія. Договір вважається дійсним за таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання форми договору; право – та дієздатність осіб.

Головним елементом кожного договору є воля сторін. Зміст будь-якого договору є права та обов’язки сторін, установлені ним, Зміст договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови.

Класифікація договорів:

- односторонні - виражають волю однієї сторони (договір дарування, спадкування);

- двосторонні - виражають волю двох сторін (купівля-продаж);

- багатосторонні – виражають волю більше двох сторін( будівництво житла, шкіл тощо).

Крім того виділяють:

- реальні договори – набувають юридичного значення з моменту здійснення певних дій(договір позики);

- консенсуальні – вважають укладеними з моменту досягнення угоди з основних умов договору(купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмовими.

У процесі укладання договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір(оферту) і прийняття пропозиції(акцепт). В разі розбіжностей складають в 20 – денний період протокол розбіжності.

Функції цивільно-правового договору: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна.

Концесійний договір. Укладається на спеціалізоване використання надр Найбільший термін дії – 99 років. Об’єкт – надра, суб’єкт фізична чи юридична особа у тому числі і іноземці та держава яка приймає інвестиції. Договір є платним і оплачується як концесія, так і орендна плата.

Лізинг. Передача майна в користування. Вказується форс-мажор. Розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

Франчайзинг. Іноземна фірма чи фізична особа надає іншому суб’єктові право на використання її технологій, торгової марки, фірмового найменування тощо.

Договір консалтингу. Предметом договору є надання специфічних оціночних послуг суб’єктам підприємницької діяльності. Однією із сторін завжди виступає консалтингова фірма. Двосторонній, консенсуальний, оплатний.

За договором консигнації одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони(консигнанта) протягом певного строку і на певній території за обумовлену винагороду продавати від свого імені і за рахунок консигнанта поставлені на склад консигнатора товари.

Факторинг - це здійснювана на договірній основі купівля банком(фактором) вимог, що випливають з товарних поставок, або надання послуг клієнтом іншим особам. Фактором виступає банк або інша особа, яка має право здійснювати банківські операції. Клієнт – це особа, яка продає факторові свої майнові вимоги до третіх осіб(боржників).

5. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність – 3 роки.

Позовна давність в один рік застосовується:

- при стягненні неустойки(штрафу, пені);

- при спростуванні недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

- у зв’язку з недоліком проданого товару;

- при розірванні договору дарування;

- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

- оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним право чину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років встановлюється до вимог про застосування наслідків нікчемного право чину.

Позовна давність за домовленістю сторін може бути подовженою, але не скороченою.

Позовна давність не поширюється:

- на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав;

- на вимогу вкладника до банку;

- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або смертю;

- на вимогу власника про визнання незаконним правового акту органу державної влади або місцевого самоврядування. Яким порушено його право власності;

- на вимогу застрахованої особи до страхувальника.

6.Зобов’язання являє собою таке право відношення, згідно з яким одна сторона(боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони(кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право на вимогу до боржника.

Зобов’язання складається з суб’єктів(боржник та кредитор), об’єктів(вчинення відповідних дій), зміст(права та обов’язки сторін).

Зобов’язання припиняються: виконанням, зарахуванням, якщо боржник і кредитор - одна особа; за угодою сторін; унаслідок зміни плану; за неможливістю виконання; зі смертю або ліквідацією юридичної особи.

В цивільному праві діє принцип презумпції винуватості, тобто свою невинність треба доказувати, в кримінальному праві – ні.

Виконання зобов’язання забезпечується:

- неустойкою(штрафом) – обчислюється відсотками від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання;

- неустойкою(пенею) – виконується у відсотках від суми невиконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Сплата неустойки не звільняє боржника від сплати в повному обсязі боргу;

- порука – поручитель зобов’язується перед за боржника перед кредитором. В разі сплати боргу поручитель має право вимоги до боржника;

- гарантія – банк чи інша фінансова установа(гарант) гарантує перед кредитором(бенефіціаром) виконання боржником(принципалом) свого обов’язку;

- завдаток – надається боржником кредитору;

- застава –є два види: іпотека(передається нерухоме майно), заклад(рухоме майно);

- при тримання – кредитор притримує річ боржника до повного виконання зобов’язання останнім.

7. Шлюбно-сімейне право - сукупність правових норм, які регулюють особисті і пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Регулює порядок укладання та припинення шлюбу, майнові та особисті відносини між подружжям, дітьми. Порядок усиновлення, опіки, піклування.

Отже, предметом шлюбно-сімейного права є відносини, які випливають із шлюбу та сімейних відносин.

Принципами шлюбно-сімейного права є:

- вільна згода жінки і чоловіка при вступі у шлюбні відносини;

- рівні права і обов’язки подружжя;

- батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття;

- діти зобов’язані утримувати батьків при їх старості;

- діти рівні у своїх правах незалежно від їх походження;

- будь-яке насильство над дитиною карається законом.

8. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану. Шлюбний вік в Україні: дівчата – 17 років; хлопці – 18 років. В окремих випадках з дозволу опікунів чи батьків в шлюб дозволяється вступити раніше, але слід пам’ятати, що саме з часу вступу у шлюб особи стають повністю дієздатними в цивільному відношенні.

Шлюб не можливий:

- між особами, з яких хоча б одна особа перебуває в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій і висхідній лінії;

- між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами;

- між усиновителями і усиновленими;

- між особами серед яких визнано судом хоча б одну особу душевно хворою;

- в разі приховання факту хвороби, яка впливає на дітородні функції.

Припинення шлюбу:

- внаслідок смерті одного з подружжя;

- внаслідок розірвання(за заявою однієї сторони або обох членів подружжя; визнання безвісно відсутнім; визнання недієздатним; в разі засудження більше 3-х років.

Шлюб визнається недійсним:

- недосягнення шлюбного віку;

- примушування до вступу у шлюб;

- порушена одношлюбність;

- між родичами;

- у разі фіктивності.

8. Шлюбний договір може бути укладеним як до шлюбу, так і під час шлюбу. Укладається договір лише на добровільній згоді обох членів подружжя. Регулює лише майнові права подружжя. Форма письмова. Обов’язкове посвідчення нотаріусом. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у момент реєстрації шлюбу. Якщо ж після шлюбу, то з моменту нотаріального посвідчення. Може бути строковим. Може бути визначено право на утримання. Одностороння зміна умов договору не допускається. Розірвуться шлюбний договір:

- судом - коли є діти або матеріальний спір;

- нотаріусом – коли немає дітей та матеріальних претензій.

Опіка до 14 років, піклування - від 14 до 18 років.

9. Немайнові права:

Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Чоловік має право на батьківство.

2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.

2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.

3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

( Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V від 22.12.2006 ) 2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.

Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.

3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Майнові права

1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

( Частина п'ята статті 57 в редакції Закону N 524-V від 22.12.2006 ) 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 257