• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Особливості формування та розвитку державно-правової думки в Україні. 8 страница

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони:

експозиційна - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду;

наукова - до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду;

заповідна - відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов'язано з проведенням наукових спостережень;

адміністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо ботанічних садів загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо ботанічних садів місцевого значення.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Основні вимоги щодо режиму дендрологічних парків

На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Проект організації території дендрологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває дендрологічний парк, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо дендрологічних парків загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо дендрологічних парків місцевого значення

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.

На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони:

експозиційна - призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;

наукова - у її межах проводиться науково-дослідна робота;

відвідування зони дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією парку;

рекреаційна - призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

господарська - зона, де розміщуються допоміжні господарські об'єкти.

Проект організації території зоологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними організаціями і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває зоологічний парк, за погодженням з: центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо зоологічних парків загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо зоологічних парків місцевого значення.

Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Утримання та реконструкція парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають ці парки, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

5. За порушення екологічного законодавства настає :

а) адміністративна відповідальність: ст. 52 псування та забруднення землі - штраф – від 6 до 12 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; посадові особи – від 8 до 15. Ст 53¹ самовільне зайняття земельної ділянки – штраф – від 1 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; посадових осіб – від 8 до 15. Ст. 56 знищення межових знаків – від 2 до 4 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ст. 65 незаконна порубка лісових культур та знищення молодняка – від 5 до 10 н-п.м. посадові особи – від 7 до 12. Ст. 70 самовільне сінокосіння, збирання ягід, грибів – від 1 до 3 н-п.м. посадові особи – від 3 до 7. Ст. 73 засмічення лісів відходами – від 1 до 3 н-п.м. посадові особи від 3 до 7. Ст. 81 експлуатація транспорту з сильним викидом забруднюючих газів – від 1 до 3. Ст. 85 порушення правил полювання - від 1 до 5 з конфіскацією рушниці і тварин; посадові особи – від 4 до 7 н-п.м. Грубе порушення – від 5 до 8; посадові особи – від 7 до 10. Ст. 89 жорстоке поводження з тваринами – від 3 до 7 н-п.м. Ст. 90 порушення вимог щодо Червонокнижних рослин та тварин – від 3 до 7 н-п.м з конфіскацією незаконно здобутих; посадові особи від 5 до 8. Ст. 91-4 відмова від надання екологічної інформації – від 3 до 10 н-п.м.

б) кримінальна відповідальність: Ст. 238 приховування відомостей про екологічний стан – максимум до 5 років позбавлення волі та 3 роки позбавлення права займатися певним видом діяльності(якщо були жертви). Ст. 239 забруднення і псування земель - максимум до 5 років позбавлення волі та 3 роки позбавлення права займатися певним видом діяльності(якщо були жертви). Ст. 241 забруднення атмосферного повітря - максимум до 5 років позбавлення волі та 3 роки позбавлення права займатися певним видом діяльності(якщо були жертви). Ст. 245 знищення або пошкодження лісових масивів – максимум позбавлення волі від 5 до 10 років(якщо були жертви). Ст. 246 незаконна порубка лісу – максимум позбавлення волі до 3 років з конфіскацією нарубаного. Ст. 248 незаконне полювання – максимум до 5 років позбавлення волі з конфіскацією здобичі(мінімальний кримінальний штраф – качка – 2 розміри мінімальних зарплат).

Тема 9: Основи господарського права. Підприємницька діяльність.

План:

1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання.

2. Господарські відносини. Суб’єкти господарських відносин.

3. Правовий статус майна суб’єктів господарювання.

4. Господарські зобов’язання. Банкрутство.

5. Відповідальність за порушення у сфері господарювання.

6. Підприємницька діяльність в Україні: поняття, правова основа, основні види та форми підприємництва.

Самостійне опрацювання:

1. Поняття монополізму. Правові підстави регулювання монополізму.
2. Зовнішньоекономічна діяльність. Правове регулювання.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність". Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20-22 Закону України "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні").

Господарську діяльність розглядають як суспільно корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільне корисна господарська діяльність:

по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримати прибуток, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізуватися". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії - господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними кодексами.

Загальну частину господарського права складають правові норми: державних економічних програм; державне планування та державне замовлення; якість продукції; стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові інститути й норми, які регулюють конкретні форми(господарські товариства, кооперативи тощо) та види(торгівля, будівництво тощо) господарської діяльності.

2. Специфіка господарських відносин полягає в поєднанні організаційних і майнових елементів. Організаційний елемент пов’язаний з визначенням державою загальних умов і порядку здійснення господарської діяльності через установлення обмежень щодо монополій, єдиних правил обліку і звітності, державних контрактів і державних замовлень тощо.

Майновий елемент господарських відносин зумовлений тим, що вони безпосередньо пов’язані з суспільним виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг в окремих галузях економіки.

За формою господарської діяльності господарські відносини поділяють на:

- виробництва і реалізації продукції;

- закупівлі с/г продукції у вітчизняних виробників;

- капітального будівництва;

- транспорту й надання транспортних послуг;

- державного страхування;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- державного планування економічної діяльності;

- управління державним майном;

- державне управління і контроль у сфері підприємницької діяльності.

Суб’єкти господарського права – юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Ознаки суб’єктів господарського права:

- певна організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;

- юридично відокремлене та закріплене за суб’єктом майно через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків в банках;

- господарська правосуб’єктність, тобто здатність набувати права і нести відповідальність

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

За критерієм форми власності підприємства поділяють на: індивідуальні, сімейні, колективні, державні, комунальні, спільні тощо.

Різновидом колективного підприємства є господарське товариство. Господарські товариства розділяють на види за двома основними критеріями: способом формування та функціонування статутного капіталу і межами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства.

За першим критерієм товариства поділяють на акціонерні та неакціонерні. Акціонерні поділяються на закриті(акції реалізуються лише між працівниками) та відкриті(.акції реалізуються на відкритих торгах).

За межами відповідальності товариства поділяють на:

- з обмеженою відповідальністю. Учасники несуть відповідальність за борги товариства в межах їхніх вкладів до статутного фонду;

- з додатковою відповідальністю. Учасники несуть відповідальність в межах їхніх статутних внесків, а якщо внесків не достатньо, то належним їм майном в рівних частинах;

- повне. Всі учасники несуть солідарну відповідальність усім їхнім майном;

- командитне. Один або два учасники несуть відповідальність усім належним їм майном, а решта лише розміром внеску.

Досить поширеним і специфічним різновидом колективного підприємства є кооператив – добровільне об’єднання фізичних і юридичних осіб через створення іншої юридичної особи на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній виробничій діяльності та обслуговувані переважно членів кооперативу.

Вступаючи до кооперативу, його члени роблять вступний внесок і пай. Вступний внесок здійснюється у грошовій формі для організації діяльності кооперативу, включається в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається(це можуть бути гроші, майно, земельна ділянка тощо). Дохід кооперативу поділяється між учасниками пропорційно сумі їх внесків.

Об’єднання товариств:

- асоціація – договірне об’єднання для координації господарської діяльності без втручання у виробничу діяльність суб’єктів;

- корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників, якому делеговані певні повноваження у сфері управління їхньою діяльністю;

- консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Рішення про створення об’єднання обов’язково погоджується з Антимонопольним комітетом, щоб не допустити надмірної монополізації певної сфери господарської діяльності.

3. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом і законом.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.

Право господарського відання

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Право оперативного управління

Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання

Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.

Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

4. Господарськими визнаються зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання(та іншими учасниками)відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити дії господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта або утриматись від певних дій.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 322