• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Особливості формування та розвитку державно-правової думки в Україні. 9 страница

Майново-господарські зобов'язання

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарські зобов'язання

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених

договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання

Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та

організовувати їх професійну підготовку.

Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Підстави виникнення господарських зобов’язань:

- з нормативно-правового акту;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод;

- внаслідок заподіяння шкоди;

- в наслідок подій, які з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Застосування господарських санкцій не звільняє суб’єкта від повного виконання зобов’язання. Сторона, яка має право вимоги може не приймати неналежно виконане зобов’язання. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання. Сторона, яка має право вимоги зобов’язана надати письмове свідчення про виконання зобов’язання повністю чи частково.

Допускається виконання зобов’язання третьою особою. Господарські зобов’язання виконуються за місцем діяльності суб’єктів чи наявності майна та ін.

Забезпечення виконання господарських зобов’язань:

- державою;

- банком;

- публічні гарантії виконання зобов’язання(банки, страхові компанії передають свою частину коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави).

Припинення господарських зобов’язань:

- за виконанням зобов’язання;

- за згодою сторін або в разі поєднання осіб;

- у разі неможливості виконання зобов’язання;

- недійсність господарського зобов’язання.

Під банкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов’язання перед бюджетом.

Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства.

Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу.

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів чи боржника до господарського суду. Звернення в суд іде в разі, якщо боржник неспроможний протягом місяця з моменту пред’явлення вимоги задовольнити її.

Після прийняття заяви господарський суд протягом п’яти днів од дня її надходження виносить і надсилає божникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування, ухвалу про порушення провадження у справі.

За результатами попереднього засідання господарський суд ухвалою, в разі необхідності, призначає розпорядника майна боржника, а також зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу оголошення про порушення справи про банкрутство.

Кредитори у місячний строк подають до суду вимоги до боржника та документи, які це підтверджують. Особи, які бажають перевести на себе борг(санація) повинні протягом цього ж часу подати заяву до суду. Якщо боржник сам звернувся до суду про визнання його банкрутом, то йому надається право вибору умов санації. При порушенні провадження про банкрутство, колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду, чи перетворення його в інше підприємство, за умови прийняття на себе боргів.

Кредитори неплатоспроможних боржників

Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).

У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.

Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація).

Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, в порядку, встановленому законом.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в статутний капітал допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом.

Майнові активи неплатоспроможного боржника

З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у процедурах, зазначених у статті 212 цього Кодексу, використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.

Державна політика з питань банкрутства

Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.

Орган державної влади з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів підприємництва - боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження органу державної влади з питань банкрутства визначаються законом.

Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.

Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство

У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт

фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

5. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підстави господарсько-правової відповідальності

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Межі господарсько-правової відповідальності. Зменшення розміру та звільнення від відповідальності

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Прострочення боржника

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Прострочення кредитора

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

У претензії зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;

дата пред'явлення і номер претензії;

обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

докази, що підтверджують ці обставини;

вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

платіжні реквізити заявника претензії;

перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

. Строки реалізації господарсько-правової відповідальності

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України ( 435-15 ), якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми(неустойки, штрафу, пені).

За порушення умов зобов’язання щодо якості товарів стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів. За порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо розмір штрафних санкцій не передбачено законом, то він встановлюється договором. Допускається зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Види адміністративно-господарських санкцій:

- вилучення прибутку. Крім того стягується штраф, але не більше як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення – у трикратному розмірі;

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів. При порушенні правил обліку або звітності щодо сплати зборів або їх несплати. Крім того може бути стягнуто штраф у розмірі 50% належної до сплати суми збору;

- зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів. Застосовуються у боротьбі з одержанням незаконної переваги на ринку України;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії;

- скасування державної реєстрації.

Кримінальна відповідальність: Ст. 199. Підробка грошових знаків та цінних паперів – до 8-12 років з конфіскацією майна. Ст. 201. Контрабанда(більше 1000 непод. мінімумів) - від 5 до 12 років з конфіскацією майна. Ст. 202. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю – до 3 років позбавлення волі. Ст. 205 Фіктивне підприємництво – від 3 до 5 років позбавлення волі. Ст. 206 Протидія законній господарській діяльності – від 5 до 10 років позбавлення волі. Ст. 222 Шахрайство з фінансовими ресурсами – до 3 років позбавлення волі. Ст. 225 Обман покупців і замовників – до 3 років позбавлення волі. Ст. 227 Випуск або реалізація недоброякісної продукції – до 3 років тюремного ув’язнення. Ст. 230 Порушення антимонопольного законодавства – до 2 років виправних робіт.

6. Підприємництвом називається самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності:

- власна ініціатива підприємця;

- постійних характер;

- на власний ризик підприємця;

- мета – одержання прибутку;

- здійснює підприємницьку діяльність від свого імені під свою майнову відповідальність.

Види підприємницької діяльності:

- вільна – підприємець без жодних обмежень здійснює свою діяльність, згідно принципу „дозволено все, що не заборонено законом”;

- дозвільна(ліцензійна) – здійснюється за спеціальним дозволом виданим Кабміном чи іншим уповноваженим на це органом, Ліцензія видається протягом 30 днів з моменту подачі заяви. Відмову у видачі ліцензії здійснюється в той же строк і обов’язково письмово;

- державна підприємницька діяльність – це діяльність, яку можуть виконувати тільки державні підприємства(виготовлення наркотичних речовин, зброї, боєприпасів тощо).

За функціональним характером підприємницька діяльність поділяється на такі види: з виробництва продукції; з виконання робіт; з надання послуг; торговельна діяльність.

Організаційно-правова форма підприємства має велике значення, оскільки визначає характер взаємовідносин між засновниками, режим майнової відповідальності за зобов’язаннями підприємства, ступінь захисту інтересів кредиторів, порядок керівництва і розподіл одержаних прибутків, можливі джерела фінансування його діяльності. У деяких випадках організаційно-правова форма служить обов’язковою передумовою для підприємницької діяльності. Наприклад, інвестиційний фонд має бути у формі відкритого акціонерного товариства, фондова біржа – у формі закритого.

Залежно від видів і форм власності підприємства можуть бути: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, комунальні, спільні, малі підприємства. Підприємства також можуть утворювати об’єднання.

Монополізм у підприємницькій діяльності – це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 %.

Державним органом, що здійснює антимонопольну діяльність, є Антимонопольний комітет України у складі Голови та десяти державних уповноважених.

Компетенція Антимонопольного комітету:

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;

- розгляд справи про порушення антимонопольного законодавства;

- звернення до господарського суду;

- надання рекомендацій державним органам щодо заходів спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції.

До зайняття підприємницькою діяльністю не допускаються:

- військовослужбовці;

- працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справа, державного нотаріату;

- особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності;

- особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Тема 10: Податкове право. Правове регулювання державних доходів.

План:

1. Поняття податку і податкового права. Види податків. Податкова система України.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 329