Тема 4. Страхова організація

Рис. 3.2. Структура страхового тарифу

Рис. 3.1. Етапи управління ризиком

Страховий тариф та його структура

Основою для визначення страхового платежу є страховий тариф. Його обсяг зумовлюється ймовірністю настання страхового випадку та періодом дії страхового договору.

Страховий тариф – це:

1) ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов’язань страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування;

2) грошова плата зі 100 одиниць страхової суми на рік або відсоткова ставка від сукупної страхової суми.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб він міг виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками (тобто здійснити страхове відшкодування), покрити витрати на утримання страхової компанії та отримати прибуток. А тому страховий тариф включає дві частини: нетто-тариф і навантаження (рис. 3.2).

Страховий тариф (Брутто-ставка)

Нетто-ставка, що забезпечує:

Навантаження, що забезпечує:

Страховий фонд

Запасний (резервний) фонд

Витрати на ведення справи

Прибуток

При цьому, співвідношення між складовими страхового тарифу наступне: близько 80% спрямовується на створення страхових резервів, необхідних для виплати страхових відшкодувань (нетто-ставка); близько 20% - навантаження, що йде на покриття інших виплат, пов’язаних із проведенням страхування та отримання прибутку.

Таким чином, страховий тариф – це ставка платежів по страхуванню з одиниці страхової суми за певний період (брутто-ставка).

При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Страховик сам не розраховує цю частину страхового тарифу. Нетто-тариф визначають актуарії, спеціалісти, які мають ліцензію на проведення таких розрахунків.

Питання для самоконтролю:

1. Надати характеристику ризику та його класифікацію.

2. Особливості визначення ризику в страхуванні.

3. Надати характеристику етапам управління ризиком.

4. Методика оцінки ризику і визначення доцільності його страхування.

Метою лекціїє дослідження організаційної структури страхової компанії та етапи її вдосконалення, детальне вивчення розгляд Органи управління страховою компанією та їх функції.

План

1. Організаційні форми страховиків.

2. Структура страхових компаній.

3. Об'єднання страховиків та їхні функції.

Основні поняття і терміни: страхова компанія, акціонерне страхове товариство, страхове товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство, кептивні страхові компанії, товариства взаємного страхування, філія страховика, представництво страховика, агентства страховика, організаційна структура страхової компанії, об'єднання страховиків

Література: [6], [13], [14], [18], [20]

Унікальною формою об'єднання приватних індивідуальних страховиків виступає англійська корпорація "Ллойд". Виникла ще у XVII ст. Сьогодні "Ллойд" налічує понад 26 000 членів, об'єднаних майже в 400 синдикатів. Синдикат "Ллойда" має свій порядковий номер і переважно назву одного із провідних членів синдикату - агента-керуючого. Кожен страховик називається в практиці "Ллойда" андеррайтером. Він безпосередньо здійснює страхову діяльність "на свій ризик", виходячи із власних фінансових можливостей, несе пропорційну відповідальність індивідуально і не відповідає за інших членів. Синдикат не є юридичною особою. Це форма об'єднання членів для спільного ведення справ по страхуванню і перестрахуванню. В "Ллойді" переважно сконцентровані чотири основні види страхування: морських, неморських, авіаційних і автомобільних ризиків. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло.

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави. Так, у колишньому СРСР до поч. 90-х років існувала монополія держави у страховій галузі. Усі страхові операції здійснювала єдина державна організація - Держстрах СРСР, а в Україні - Укрдержстрах, які підпорядковувались Міністерству фінансів. Така монополія існувала в свій час і в Царській Росії. Сьогодні в деяких країнах з ринковою економікою ще зберігається монополія на страхову справу (Ірландська Республіка, Індонезія). У Франції більшість страхових організацій створені на основі приватного капіталу окремих фізичних та юридичних осіб.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні змінилась загальна соціально-економічна ситуація, розширився попит на страхові послуги, що призвело до активної перебудови організації страхування, демонополізації страхової справи, створення комерційних страхових компаній. Укрдержстрах на поч. 90-х рр. був реорганізований спочатку в Українську комерційну страхову компанію "Укрдержстрах", а пізніше (в 1994 р.) на його базі була створена Національна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта".

Організаційна структура страховика є динамічною. Вона може змінюватися: ускладнюватися, спрощуватися, що в свою чергу сприяє її вдосконаленню.

У практиці управління страховими компаніями набула поширення система «керівництво у співвідношенні із співробітництвом». Особливості цієї системи полягають у тому, що вона будується на принципах лінійного, функціонального та лінійно-штабного підпорядкування (рис. 4.1)

Рис. 4.1. Форми організаційної структури страхової компанії

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація страхування за об’єктами: галузі, підгалузі і види страхування	\|	Тема 5. Державне регулювання страхової діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.