МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Розвиток реалізму в французькій літературі останньої третини ХІХ століттяТворчість французького письменника Гі де Мопассана (1850-1893) є одним із кращих надбань новелістики і романістики не тільки у французькій, а й світовій літературі. У творах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири і суспільної критики. Естетичні принципи. Мопассан чітко виклав свої погляди на художнє слово в передмові до роману «П'єр та Жан» під назвою «Роман»в 1887/1888. Відкидаючи романтичний роман та його надлюдський, поетичний погляд, Мопассан схиляється до об'єктивного роману в пошуках реалізму, розуміючи всі обмеження такого типу творчості. Для нього реалізм є особистим світоглядом, який він (письменник) намагається донести до нас, відображуючи в книзі. Ми завжди зображуємо самих себе, — каже він, в той самий час стверджуючи, що роман є художнім витвором, — купку невеликих фактів, які і складають загальний зміст твору. Мопассан також відкидає натуралізм з його важкою документальністю та прагненням «тотального реалізму, притаманний Емілю Золя, але схиляється до безоціночного реалізму, що відображається навіть у таких важких для сприйняття сценах, як смерть Форестьє у “Любому другові”. Мопассан прагне відобразити чисті факти та вчинки навзамін психологічного дослідження, оскільки психологія повинна бути схована в книжці так само, як вона схована в реальності за справжніми вчинками. Ця чистота та суворість зображення так само стосується описів, чітко відрізняючи Мопассана від Бальзака. Схильність до стислості яскраво простежується в творчості письменника: він створює більше 300 новел (Новела – малий прозовий жанр, порівнянний з оповіданням, який відрізняється від нього гострим, динамічним, нерідко парадоксальним сюжетом, відсутністю описовості і композиційною строгістю. Основні жанрові ознаки новели: лаконізм, простота, однолінійність сюжету, обмежена кількість персонажів.) та лише п'ять романів. Навколишній світ, прекрасне і огидне в ньому письменник сприймав надзвичайно гостро, він був наділений особливою емоційною вразливістю, тією глибиною сприйняття, яке, на жаль, прискорила його трагічну смерть, та про яке він писав, що завдяки йому найменше відчуття перетворюється на емоцію і, залежно від температури вітру, від запаху землі та від яскравості денного освітлення ви відчуваєте страждання, сум або радість… Але якщо нервова система несприйнятлива до болю, до екстазу, то вона передає нам лише буденні хвилювання і вульгарну вдоволеність. Головні теми творчості. Теми творчості Мопассана пов'язані з повсякденним життям в його епоху та особистим життям автора, змішуючись та утворюючи неповторну палітру: · Нормандія — рідний регіон письменника, посідає значне місце в його творчості: пейзажі - море чи міста, як Руан в “Житті” або Гавр в “П’єр та Жан” або мешканці регіону - селяни “В полях”, дрібні поміщики та службовці “Життя” або буржуа “П’єр та Жан”. Але Нормандія - не єдиний регіон, зображений Мопассаном. Події одного з його найбільших творів – “Милий друг” - розгортаються в Парижі. В цьому романі письменник зображує різні верстви паризького суспільства, зокрема, вищий світ та великих дільців, картини яких можна знайти також в “Сильний, як смерть” чи “Монт-Оріоль”. Зображення дрібних буржуа та широких верств автор надає читачу в новелах “Спадок”, “Намисто”, “Виїзд за місто” та “Двоє друзів”. · Франко-пруська війна та німецька окупація. Мопассан часто повертається до подій, свідком яких став десятьма роками раніше, наприклад, в таких творах, як: “Пампушка”, “Мадемуазель Фіфі”, “Двоє друзів”, “Старий Мілон”, “Божевільна”. · Тема жінки, особливо - жертви насильства: Жанна в “Житті”, “Маленька Рок”, “Міс Гарієт”, значне місце в цій темі відводиться проституції: “Пампушка”, “Мадемуазель Фіфі”, “Дім Тельє”. Тема родини та дітей так само близька Мопассану, часто-густо поєднуючись з темою батьківства: “П’єр та Жан”, “Буатель”, “В полях”, “Дитина”,” По-родинному”. · Серед інших тем творчості Мопассана можна відзначити теми божевілля, депресії та параної: “Горля”, “Він?”, “Шевелюра”, “Пані Ерме”, що починається показовими словами Мене приваблюють божевільні, а також смерті та розрухи (“Життя”, “Милий друг”, “Мала Рок”, “Сильний, як смерть”). Песимізм цих тем, де немає місця щасливому коханню, іноді знаходить противагу в темі води, наприклад, моря, як в романах “Життя” чи “П’єр та Жан”, річок (“На воді”, “Мушка”, “Виїзд на природу” або боліт “Кохання”
Мопассан починає публікуватися в багатьох відомих газетах, таких, як Le Figaro, Gil Blas, Le Gaulois та L’Écho de Paris, потім присвячує свій вільний час написанню романів та новел. Флобер заохочує його до публікації в 1879-му році першої невеличкої книги під назвою Історія минулих часів. Зблизившись із Золя, в 1880-му році Мопассан бере участь в зборах письменників-натуралістів Вечори Медану, де презентує свою першу новелу «Пампушка», яка відразу стає гучним успіхом і, яку Флобер характеризує як «безсмертний шедевр». В тому ж році раптова смерть Флобера залишає письменника сам-на-сам з долею. Десятиріччя 1880—1890 стає найбільш плідним період життя Мопассана: він публікує шість романів, більше трьохсот новел та кілька мандрівних нарисів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працює, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його справи ідуть добре і, долучаючись до його таланту, роблять його багатим. В 1881 р. він публікує свою першу збірку новел під назвою “Будинок Тельє” яка перевидається дванадцять разів протягом двох років. В 1883-му Мопассан закінчує свій перший роман, праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877 р.: “Життя” 25 тисяч екземплярів якого продано менше, ніж за рік. В своїх романах Мопассан концентрує різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман “Любий друг”, виданий в 1885-му році, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера виходять твори, що вирізняються стилем, та описом, загальним світоглядом та проникненням в деталі… Трьома роками пізніше (в 1887—1888) він створює роман, який деякі критики вважають його найкращим творінням — “П'єр та Жан”.
Анатоль Франс (1844-1924) – французький прозаїк, літературний критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1921 рік. Творчість: поезія, романи і новели, книги спогадів, драматургія, літературна і соціальна критика. В 70-80 роках ХІХ ст. поряд з творами Золя і Мопассана, французькі читачі познайомились з першими книгами Анатоля Франса. На початку творчого шляху Франс приєднався до поетів-“парнасців”, розділяючи їх захоплення історією, їх підвищений інтерес до літературної форми. Виступаючи як автор філософських романів, Анатоль Франс визначив місце багатьох сучасників в розумінні соціальних закономірностей життя сучасного суспільства. Вже на початку нашого століття письменник виступає як прибічник соціалістичних ідей, що тепло вітає першу російську революцію. Анатоль Франс (справжнє прізвище – Тібо) народився в Парижі. Дитинство і юність письменника пройшли на березі Сени в книжковій крамниці батька. Отримавши середню освіту Анатоль Франс з 1876 до 1890 працював у бібліотеці Сенату. Через всю свою творчість Франс проніс пристрасну любов до книг та знань. Він створив цілу галерею образів бібліофілів, людей науки, знавців культури минулого, таких, як академік Сільвестер Бонар, професор Бержере, або дворянин Брото, що втратив під час буржуазної революції 1789 року свої володіння не розлучившись з томиком Лукреція. ГеройАнатолія Франса суттєво відрізняється від героїв Золя і Мопассана. Це людина, яка живе переважно інтелектуальним життям. Він більше роздумує, ніж діє, віддаючи перевагу споглядальним відношенням до життя. Рання творчість. Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Бонара» опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою. У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» (1893) - сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» (1893). У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» (1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема - порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів - «Святий сатир». Повість «Таїс» (1890) - історія знаменитої куртизанки, що стала святою - написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя. У романі «Червона лілея» (1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже. Період соціальних романів. Однак поступово герой-гуманіст втягується в політичну боротьбу, виходить з робочого кабінету з нерозумінням оглядаючись навкруги, виявляючи свою самотність у світі буржуазної користі і марнославства. Франс починає серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія». Це - історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє проникливість і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань. Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя. У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа - вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб. Демократизм творчості Анатолія Франса яскраво проявився в оповіданні „Кренкебиль” (1901). Це сумна історія шестидесятилітнього паризького продавця зеленню, який став жертвою буржуазної „законності”. Впродовж всього твору Кренкебіль промовляє лише декілька коротких реплік. Мова його наскільки бідна, що він не може осмислити своє становище. Франс дав характеристику буржуазної юстиції, яка має класовий характер, повна відсутність інтересу представників власті до об’єктивного розгляду фактів, якщо мова іде про звинувачення вуличного продавця поліцейським. Сатиричні романи. Наступний великий твір письменника - двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» (1908). Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел. Пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» була прийнята з великим ентузіазмом. Це філософсько-алегоричний роман, в якому письменник досліджує основні етапи розвитку буржуазної цивілізації. Історія пінгвінів (в зображені Анатоля Франса вони стають уособленням людського нерозуміння) простежується з епохи раннього християнства однак самим великим злом буржуазної цивілізації явилось встановлення принципу приватної власності. Поступово в своїй книзі Франс підходить до характеристики нового часу. В частині „Тінко” він різко критикує Наполеона Банопарта. В наступних розділах Франс висміює беспринципність республіканського устрою в Франції. Окрема частина присвячена зображенню справи Дрейфуса. Тут він виступає під іменем Піро, Золя - під іменем Коломбана. Повна глибина значення розділу “Подорож лікаря Обнюбіля”, яка викриває імпералістичний характер зовнішньої політики такої держави, як США. Книга закінчується роздумами Франса про майбутнє. Франс піддався розгубленості, яку переживала прогресивна інтелігенція в роки політичної реакції . Він втратив віру в розумне майбутнє. Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» (1912), присвячений французькій революції. Франс змалював в ньому типи епохи, зосередивши свою увагу на останніх місяцях якобінської диктатури. Повна глибокого історизму фігура такого героя роману, як Аварист Гамлен. Молодий художник, учень Давида, він пише свої картини на античні теми, розкриваючи героїку сучасності через образи, пов’язані з міфологічними представниками величного минулого. Франс показує, що класицизм революційного художника не є лише наслідуванням. В Франції часів революції бурлять не менші пристрасті, ніж в епоху античності. Міфологічний образ наближується Франсом до соціальної драми сучасності. Франс свідомо загострює увагу читачів на драмі подій епохи революції. Його тривожить думка про жорстокість класової боротьби в суспільстві. В період створення роману багато соціальних конфліктів здавались йому невирішальними. Роман Франса «Повстання янголів» (1914) - це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі. Після цієї книги Франс зосереджується на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» (1918) і «Квітуче життя» (1922). До кінця пізнати історичну і філософську істину епохи не дано ні одному з героїв Франса. Переживаючи в період роману гостру ідейну кризу, розгублений перед обличчям протиріч епохи імперіалізму, розчарований французьким соціалістичним рухом, який перед війною зайшов в глухий кут. Франс висловив думку про відносно неповне історичне пізнання. Герої Франса – люди “загублені” в протиріччях своєї епохи, жертви соціальної стихії. Виступаючи з протилежних ідейних позицій, вони все ж не здібні вплинути на розвиток подій, пізнань їх історичний зміст. Смерть героїв безглузда, сам же історичний процес в відображенні Франса хаотичний.
Читайте також:
|
||||||||
|