ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ

Сучасна риторика – це наука переконання засобами мови. У сучасному мовознавстві з’явилось поняття „дискурсивна риторика”, тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання: як говорити, для чого і де.

Предмет риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі – це вивчення і опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Все це є предметом п’яти розділів класичної риторики: інтенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції.

У горизонтальному вимірі – це риторика трьох основних родів промов: судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) та кількох їх жанрових видів.

Спрямованість наь на переконання		Судові промови	Дорадчі та гомілетичні промови
	Епідейктичні промови	Академічні промови

Спрямованість на інформування

Найпростіше визначення класичної риторики – мистецтво переконувати– реалізується через такі основні поняття риторики, що мали назви в античній науці: логос, етос, пафос, топос.

Поняття риторики

логос

етос

пафос

топос

Логос. У давньогрецькій мові слово логос означало такі дві групи понять:

· слово, мова, мовлення,

· поняття, думка, роздум.

Це значення відбилось в семантиці сучасних слів з коренем „лог”, які зосереджені в основному у сферах логіки та мовознавства:

логічна граматика, логічне мовлення, логічний наголос, логічне судження, логотип, логограма тощо. Логос як основна категорія класичної риторики покликаний був воєдино представляти думку і слово: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього.

Етос. У древньогрецькій мові слово „етос” означало звичай, звичка, характер, норов (від цього походить сучасне слово „етика”). В античній риториці слово спочатку вживалось як ознака до слова „оратор”, а потім закріпилось в риторичній науці як моральний принцип її. Етосє основою формування риторичного ідеалу.

Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначавзразкову суспільну і особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати і впливати. Без етосу (морального кодексу) риторика самознищується, перетворюється не в істину думок і почуттів, а в самообман.

Пафос(гр. пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті – тексті. Пафосє категорією естетики.

Проблема пафосу як поняття риторики постає в розмежуванні самого мовця, тобто його особистих почуттів, що виливаються в промові, і того пафосу, який досягається мовними засобами, який іде до слухачів від тексту, а не від промовця.

Ці три основоположні категорії класичної риторики можна визначити як три важливі наукові критерії, успадковані й іншими філологічними (і не тільки) науками, що розвинулися дотично до риторики: критерій істинності (логос), критерій щирості (етос) та критерій відповідності мовної поведінки (пафос).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗВ’ЯЗОК РИТОРИКИ З ІНШИМИ НАУКАМИ	\|	ЗАСАДНИЧІ РОЗДІЛИ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.