Східна цивілізація та особливості економічного розвитку давньосхідних суспільств

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до. н.е. – V ст. н.е.). „Артхашастра”, „Гуань-цзи”, „економіка”, „хрематистика”, систематизації в області сільгоспвиробництва Катона, Варрона, КолумЕлли

Основні питання теми

1. Східна цивілізація та особливості економічного розвитку давньосхідних суспільств.

2. Основні етапи господарського розвитку Давньої Греції.

3. Особливості господарського життя Давнього Риму.

4. Економічні концепції античності.

Основою суспільства сучасних цивілізацій є людина, яка у своєму сучасному вигляді з’являється в період між VІІІ та ІІ ст. до н. е. Вона усвідомлює своє буття і можливості, вона перестає бути просто складовою природи, вона визначає себе як індивіда, але індивіда суспільного. Зміна людини обумовила досить глибокі зрушення в різних сферах суспільства, включаючи господарську і техніко-технологічну сферу, політичну систему і соціальну структуру. Так, в політичній системі на зміну обожнюваному монархові прийшов світський правитель, підзвітний, як і суспільство в цілому, вищому авторитетові (Богові, Божому Закону). Власність поступово відокремлюється від влади, а система розподілу набирає рис фіскальної системи.

Ці процеси охопили Індію, Китай, Середземномор’я.

Землеробство Давньої Індії було основою її економіки, ґрунтувалось не лише на вирощуванні злакових культур, й бавовни, фруктів; значного поширення набуло скотарство. Натуральне господарство поєднувалось з високим розвитком ремесла, торгівлі та лихварства.

Раннє формування рабства вже в ІІІ тис. до н. е. вело до використання надлишкового продукту не тільки на суто виробничі потреби, й сприяли зростанню міст, будівництву палаців, храмових споруд. Як і в інших країнах давнього Сходу, держава набула величезної ролі, пов’язаної з іригаційним будівництвом, формуванням державного землеволодіння, проведенням активної колонізації, веденням грошового обігу.

Основні джерела давньоіндійської економічної думки пов’язані з релігією індуїзму („Закони Ману” – правила благочестивої поведінки людей), вченням про матеріальну вигоду (трактат „Артхашастра”), збіркою про життя народів („Веди”), вченням про державне управління господарством (вартта). З основними досягненнями давньоіндійської економічної думки можна ознайомитись у [6, с. 9-10].

Давній Китай вже в І тис. до н. е. досяг високого рівня матеріальної та духовної культури. Різноманітність кліматичних умов дала основу для високорозвиненого землеробства, що велось на інтенсивній основі, скотарства. Відділення ремесла від землеробства привело до розвитку обміну, а на базі зростаючого суспільного поділу праці посилилась господарська спеціалізація окремих районів. Держава владною рукою регулювала економічні відносини, ринкові ціни, розвиток торгівлі.

У ІІ–ІІІ ст. до н. е. оформилися і основні течії суспільної думки: конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм.

Конфуціанству належить величезна роль у формуванні ідеології, філософії, морально-етичних поглядів Китаю.

В основі вчення конфуціанців (Конфуція (551–479 рр. до н. е.), Мен-цзи (372–289 рр. до н. е.), Сюнь-цзи (313–238 рр. до н. е.)) лежить вчення про досконало мудру людину, правителя, морально-етичні правила тощо.

Легісти(Цзи Чань (др. пол. V ст. до н. е.), Лі Куй (кін. V-поч. ІV ст. до н. е.), Гунсунь (Шан) Ян (390-338 рр. до н. е.) виступили як прихильники управління країною на базі законів.

Моїсти (засновник Мо Цзи (479-400 рр. до н. е.)), виходячи з ідеї природної рівності людей, виступали проти прошаркового поділу суспільства.

Даосисти (засновник Лао Цзи (VІ-V ст. до н. е.)) висунули програму управління суспільством за допомогою знань.

З економічною думкою Давнього Китаю корисним буде ознайомитися у матеріалах [6, с. 10-13].

Розглянувши основні етапи розвитку господарювання й початків економічної думки від країн Месопотамії (тема 2, питання 2) до Індії й Китаю, а також Давнього Єгипту (тема 2, питання 3) можна виділити спільні особливості економічного розвитку давньоєгипетської й давньосхідних цивілізацій:

1) поєднання елементів господарства, властивих первісному устрою й ранньокласовому суспільству;

2) стійкість общини (у зв’язку з необхідністю великих суспільних робіт);

3) стійкість держави як головного розпорядника усіх суспільних (в першу чергу – іригаційних) робіт;

4) наявність царського та/або храмового господарства як центру економічного життя;

5) слабкий розвиток приватної власності на землю;

6) поява великих міських поселень й міст, майнова і соціальна диференціація й ремеслова спеціалізація населення;

7) поява рабської праці (початки – патріархальне рабство; раби як основні виробники – класичне рабство);

8) збільшення ролі обміну й торгівлі, виділення класу купців (третій великий суспільний поділ праці).

Багато з розглянутих теоретичних положень економічної думки такого віддаленого історичного періоду внесли свій вклад в розвиток світової економічної науки.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму. У світовій історії розпочався новий період - античний (давній). Він охоплював першу половину I тис. до н.е. - першу половину I тис. н.е. У цей період рабовласництво досягло повного розквіту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарська діяльність у первісній історії України	\|	Основні етапи господарського розвитку Давньої Греції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.