Особливості промислового зростання в Німеччині наприкінці ХІХ ст. та виникнення соціального напряму політичної економії.

Поштовхом у розвитку Німеччини стала франко-прусська війна 1870 –1871 рр. та утворення єдиної німецької держави.

Наприкінці ХІХ ст. в Німеччині прискорюються індустріальний розвиток, процес монополізації виробництва, де монополії виникають в основному у формі картелів.

Особливості німецької монополізації: об’єднувались великі кількості підприємств з великим числом працюючих в монополіях (часто – сотні підприємств); надмірна монополізація навіть в раніше традиційно вільноконкурентних галузях. Рання (Німеччина фактично швидко перестрибувала з цехової системи через промисловий переворот (оминувши по суті мануфактурну стадію виробництва) до монополізму) й надмірна монополізація цієї країни пояснюється необхідністю захисту її „молодої” капіталістичної економіки від іноземної конкуренції.

Фактори бурхливого економічного зростання Німеччини:

1) політичне об’єднання країни (1871 p.);

2) перемога Прусії над Францією у війні 1870 – 1871 рр. (контрибуція на свою користь 5 млрд. золотих франків (спрямувались на розвиток підприємництва), окупація багатих на ресурси Ельзасу й Лотарингії;

3) зростання народонаселення;

4) сприйнятливість німців до іноземних технологій, нововведень тощо, розробка на їхній основі власних винаходів;

5) лідерство в Європі в області використання електроенергетики.

Як наслідок за темпами економічного зростання у важкій індустрії Німеччина вийшла на друге місце в світі (після США). На її території з’явились перші міжнародні монополії. А в банківській сфері 9 найбільших банків контролювали 85 % усього банківського капіталу (за станом на 1914 р.). Вивіз капіталу відігравав допоміжну роль.

Німеччина як країна, що „пізно” стала на капіталістичний шлях розвитку „спізнилась” і з захопленням колоній, у зв’язку з чим взяла курс на мілітаризацію економіки задля підготовки до війн за переділ світу.

На фоні успішного розвитку важкої індустрії дисонансом виглядали низькі темпи розвитку харчової й легкої промисловості і особливо повільні – сільського господарства, яке „розвивалось” за т.зв. „пруським шляхом” (повільне переростання поміщицького господарства на капіталістичні рейки розвитку, з чисельними пережитками кріпацтва, екстенсивними формами господарювання, низьким рівнем розвитку агротехніки, механізації тощо), що сильно гальмувало загальноекономічні темпи розвитку Німеччини.

Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман (1852-1930), Рудольф Штаммлер (1856-1938), Франц Оппенгеймер (1864-1943). Основним постулатом представників цього напряму є теза про визначальну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології тощо) в економічних процесах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нові тенденції в розвитку господарств країн Європи (остання третина XIX ст. – початок XX ст.). Маржинальна революція	\|	Економічний розвиток Англії і Франції в період монополістичної конкуренції. Кембріджська школа

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.