Проблеми соціально-економічного реформування української економіки після отримання незалежності

Тема 13. Формування основ ринкового господарства і концепцій економічного розвитку в Україні на межі XX-ХХІ ст.

Основні питання теми

1. Проблеми соціально-економічного реформування української економіки після отримання незалежності.

2. Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку.

3. Розвиток української економічної думки на межі ХХ–ХХІ ст.

З проголошенням 24 серпня 1991 року Верховною Радою Акту незалежності, Україна отримала шанс досить швидко перетворитися в одну з найрозвиненіших країн Центральної та Східної Європи. Водночас ризики швидкої втрати своїх переваг (достатньо розвинена промисловість, зокрема такі сучасні виробництва, як авіа- і ракетобудування, системи космічного управління, високий рівень освіченості населення, високий науково-технічний потенціал, можливості для динамічного розвитку сільського господарства тощо) були значними. Україна більше ніж інші колишні республіки була інтегрована в єдиний народногосподарський комплекс СРСР, значна частина її економіки працювала на військово-промисловий потенціал, а основні фонди мали великий ступінь зносу, деякі з них були двічі чи навіть тричі амортизованими. Тому створення збалансованого господарського комплексу на ринкових засадах передбачало не тільки зміну функціональних зв’язків, а й кардинальну реструктуризацію економіки, інше розміщення продуктивних сил. Це вимагало чітко окресленої стратегії перетворень, реалістичного плану дій, тривалого часу та значних ресурсів.

Необхідними передумовами суспільно-політичних та економічних зрушень мали стати розбудова ефективної системи державного управління, формування дієздатного і відповідального політичного класу, створення нової якості влади в Україні. Тільки на такій основі могла утвердитись легітимність влади, сформуватися суспільна атмосфера, сприятлива для модернізації країни.

Як відомо, економіка Заходу до сучасної її структури рухалася від дрібної приватної власності до великої, від вільної конкуренції і вільного ціноутворення до монополії та запровадження механізмів державного регулювання. Економіка ж України, максимально удержавлена, мала рухатись у протилежному напрямі. Відповідно ключовим елементом ринкових трансформацій в Україні мусило стати розуміння їх інверсійного характеру порівняно з класичним процесом. Цю особливість не було враховано в рекомендаціях західних фахівців і реальних перетвореннях, тому наслідки запроваджуваних заходів часто були протилежними очікуванням.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила „Основи національної економічної політики”. У цьому документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Великого значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, що забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої і харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони. Проте до позитивних змін в економіці це не привело. Великий податковий тягар привів до розвитку „тіньової економіки”, обмеження виробничої та комерційної діяльності.

Приймалися важливі закони і постанови („Про селянське (фермерське) господарство”, „Про форми власності на землю”, ”Про приватизацію майна державних підприємств” та ін.). Проте багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацьовували. Залежність української економіки від російських енергоносіїв призвела до різкого зростання собівартості продукції, падіння виробництва, росту інфляції.

В 1994 р. економіка країни опинилася на межі краху. ВВП в порівнянні з попереднім роком впав на 23%, виробництво промислової продукції – на 27,8%, сільськогосподарської – на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992–1994 рр. знизилися на 57%. Фінансова система держави виявилося практично зруйнованою. В жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП. Ціни в порівнянні з 1991 р. зросли в 102 рази.

Влітку 1994 р. було проголошено стратегію економічних перетворень, яка передбачала звільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію і проведення земельної реформи. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця і заміну його гривнею. Разом з тим було також здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів.

Згадані заходи дали позитивні результати. Перш за все це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП.

Проте, не зважаючи на деяку стабілізацію, яка намітилася в 1997 р. у ряді областей, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непростий фінансовий стан України значно погіршився через наслідки кризи в Південно-Східній Азії (1997 р.) і Росії (1998 р.).

Через низку об’єктивних і суб’єктивних факторів шанси України швидко наблизитись до розвинених країн були втрачені, а ризики нівелювання своїх переваг значною мірою проявилися.

Минулі роки незалежності України не були використані для реструктуризації економіки та переведення її на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку.

Зростання протягом 2000–2008 рр. відбувалося головним чином у руслі відновних процесів, базувалося на використанні створених ще за радянських часів потужностей, консервувало застарілу виробничу структуру і закріплювало економіку України як сировинний придаток більш розвинених економік. Залучення іноземних фінансових ресурсів використовувалося переважно не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання імпортних товарів, що посилювало структурні диспропорції.

Окрема проблема української економіки – її надзвичайне обтяження соціальними виплатами. Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту і збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17 % у 1999 році до 27 % у 2008. Разом з тим економіка України ставала все більш інтегрованою в світову економіку і, відповідно, залежною від її динаміки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна наука в УРСР: виникнення і розвиток	\|	Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.