Трудова адаптація.

Трудовий потенціал суспільства.

Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Він акумулює та синтезує сукупні здатності до суспільно корисної діяльності працездатного населення, являючи собою певну форму матеріалізації людського фактора, показник рівня розвитку і меж корисної активності працюючих мас.

Виходячи з цього потенціал суспільства концентрує в собі одночасно три рівні часових і просторових зв’язків і відносин:

1. рівень, що ототожнює минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою під час її становлення і розвитку та можливості функціонування на майбутнє;

2. рівень – характеризує теперішній час з приводу застосування наявних і накопичених можливостей;

3. рівень – орієнтований на подальший розвиток, тобто набуття нових навичок, якостей і властивостей.

Трудовий потенціал підприємства являє собою максимальну величину можливої участі робітників у виробництві з урахуванням їх психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань, накопиченого досвіду при наявності необхідних організаційно–технічних умов. Він складається з індивідуальнихтрудових потенціалів окремих робітників, тобто сукупності всіх їх властивостей до праці.

Трудовий потенціал робітника включає:

− психофізіологічний потенціал – здібності і нахили людини, стан його здоров’я, працездатність, витривалість, тип нервової системи тощо;

− кваліфікаційний потенціал – обсяг, глибину, розмаїття загальних і спеціальних знань та трудових навичок і властивостей, що обумовлюють здібності робітника до праці певного змісту і складності;

− особистністний потенціал – рівень громадянської свідомості, ступінь засвоєння робітником норм праці; інтереси; потреби у сфері праці.

Таким чином, трудовий потенціал – це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик ЕАН.

Адаптація — це оволодіння спеціальністю, а також пристосування працівника до певних соціальних норм організації, установлення таких відносин співробітництва працівника і всього колективу, які сприятимуть забезпеченню ефективної праці, матеріально-побутових і духовних потреб обох сторін.

Адаптація може бути:

− первинна, тобто пристосування молодих кадрів, які не мають досвіду професійної діяльності. Це найчастіше випускники навчальних закладів;

− вторинна, тобто пристосування працівників, які мають досвід професійної діяльності, проте змінюють об’єкт діяльності або професійну роль.

Трудова адаптація – міститься у взаємному пристосуванні людини та оточуючого середовища, як предметно-речового, так і соціального.

Зміст та швидкість проходження адаптаційних процесів залежить від:

− ступені спів падіння параметрів взаємодіючих суб’єктів;

− їх спрямованості на взаємну адаптацію;

− ступеня спів падіння очікуваної та наявної поведінки;

− наявності системи допомоги в адаптації.

Розрізняють три взаємопов’язані аспекти трудової адаптації:

1) професійний аспект – міститься в оволодінні вміннями та навичками, розвитком деяких особистостних властивостей, що вимагають нові РМ, таких як відповідальність, діловитість, увага;

2) психофізіологічний аспект– пов’язаний із засвоєнням психофізіологічних та санітарно-гігієнічних умов праці;

3) соціально-психофізіологічний аспект– пов’язаний із залученням робітника до системи взаємовідносин в колективі, засвоєння його традицій, норм, правил, а також звикання працівників до соціальної ролі та статусу, який йому встановлює група.

Тема 3:" Соціально – трудові відносини як система "

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік трудових ресурсів та показники його руху.	\|	Особливості аграрної праці та їх вплив на соціально-трудові відносини на селі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.