Оплата праці в Україні.

В Україні структура оплати праці включає основну і додаткову. В умовах переходу до ринкової економіки набувають розвитку такі принципи
організації оплати праці:

1. стимулювання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, усунення будь-якої зрівнялівки, регулювання співвідношення між мінімальним і максимальним рівнями заробітної плати;

2. посилення зацікавленості у виконанні робіт меншою кількістю працюючих;

3. надання переваг в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;

4. чіткість й доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників;

5. взаємозв'язок оплати праці з результатами виробництва.

Державне регулювання оплати праці включає:

¨ законодавче встановлення і зміну мінімального розміру оплати праці;

¨ податкове регулювання коштів, що спрямовуються на оплату праці організаціями, а також доходів фізичних осіб;

¨ встановлення державних гарантій оплати праці.

Регулювання оплати праці здійснюється на базі Генеральної та галузевих угод і колективних договорів.

Визначаючи суть заробітної плати як ціну робочої сили на ринку праці, матеріально-речовим перетворенням якої є вартість предметів споживання, послуг, податків та інших платежів, що забезпечують відтворення робочої сили, задовольняють фізичні і духовні потреби як самого працівника, так і членів його сім'ї, ми тим самим визначаємо і основу організації оплати праці – споживчий бюджет працівника.

Навіть неспеціаліст розуміє, що в сучасних умовах заробітна плата в Україні повною мірою не виконує жодну із зазначених функцій. Впродовж багатьох років (навіть десятиріч) заробітна плата в Україні підтримувалася на соціально низькому рівні. Ніні для більшості найманих працівників перетворилася на невелику (та ще її негарантовану) соціальну виплату, що дозволяє пережити, перебути важкі часи, але не досягти добробуту. Штучне стримування заробітної плати призвело до того, що нині витрати па заробітну плату в Україні в розрахунку на одиницю валового національного продукту майже вдвоє нижчі, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. Разом з тим трудомісткість виготовлення продукції перевищує досягнуту з назначених країнах нерідко в 3 – 4 рази.

Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Разом з тим, використовуючи дешеву робочу силу, підприємців не зацікавлені підвищувати продуктивність праці, вкладаючи кошти в оновлення виробничих фондів та розвиток персоналу. Дешева робоча сила зумовлює не лише низький рівень продуктивності праці, але і низьку якість продукції, і в зв'язку з тим неконкурентноздатність. Низький рівень заробітної плати і основною причиною небаченого розростання прихованого безробіття і значного падіння платоспроможності попиту населення. Отже, низький рівень заробітної плати є не лише наслідком, а однією з найголовніших причин тривалого перебування економіки України у кризовому стані.

Тому надзвичайно актуальним завданням є перебудова організації заробітної плати, проведення відповідної реформи з метою забезпечення поетапного підвищення заробітної плати і створення ефективного мотиваційного механізму, який ґрунтується на поєднанні економічних стимулів і соціальних гарантій.

В Україні в сучасних умовах разом із загально-економічними змінами відбуваються певні зміни й у сфері оплати праці. Проте ці зміни відбуваються повільно і система оплати праці має такі недоліки:

¨ розбіжності в розмірах заробітної плати працівників за рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах. Заробітна плата в державному секторі на 20 % нижча, ніж у приватному. У розвинутих країнах — навпаки. Наприклад, у США витрати на робочу силу в державному секторі на одну відпрацьовану людино-годину в 1,5 рази вищі ніж у приватному;

¨ низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

¨ деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів заробітної плати, яке до кінця 2001 р. становило 1/12, тоді як у розвинених країнах Європи — 1/3 або 1/4;

¨ втрата тарифною зарплатою своєї стимулюючої ролі, недостатня тарифна частина в загальній заробітній платі;

¨ недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості і якості праці;

¨ невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;

¨ деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної і розумової праці.

Рис. 10.2 - Організація заробітної плати за умов ринкової економіки

Ринок як економічна система передбачає вільний обіг усіх матеріальних цінностей, а також специфічного товару — робочої сили.

За цих умов реформа заробітної плати має зняти будь-які обмеження трудових доходів громадян, гарантувати кожній людині право заробляти у міру своїх можливостей і бажань.

Отже, правильна організація заробітної плати є необхідною умовою ефективного стимулювання праці.

Подальше реформування заробітної плати має здійснюватися через підвищення ціни робочої сили, установлення єдиних регуляторів і рівноцінних умов відтворення робочої сили незалежно від форм власності; збільшення тарифної частини у заробітній платі; підвищення частки мінімальної заробітної плати у середній заробітній платі, удосконалення механізму державно-договірного регулювання заробітної плати.

Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися разом із проведенням загальної соціально-економічної (структурної, податкової, цінової) політики.Отже, правильне розуміння і повне урахування особливостей, змісту, функцій і принципів організації заробітної плати можуть сприяти побудові науково обґрунтованих моделей і концепцій оплати праці, які заінтересовують працівників у максимальних кінцевих результатах і економічному зростанні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Безтарифні системи оплати праці.	\|	Оплата праці в рослинництві

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.