Теорії особистості

1. Теорія особистісних рис. Представники цієї теорії під особистістю розуміють певну систему якостей, яка належить відповідним категоріям людей або ці вчені намагаються виявити ті риси особистості, які змушують більшість людей діяти більш або менш однаково у відповідних ситуаціях. Олпорт виділяє від 2 до 10 основних рис особистості, які визначають стиль життя людини, інші ж риси він вважає другорядними.

Кеттел характеризує особистість за 16 факторами. Айзенк описує особистість за 3 основними параметрами:

– екстраверсія – інтроверсія (зверненість на зовнішній світ – зверненість на себе);

– нейротизм –емоційна стабільність;

– психотизм – сила Супер Его (неврівноваженість, складність стосунків та вміння контролювати свої прояви).

2. Біхевіористична теорія ґрунтується на ідеї про вплив на особистість соціального середовища. Вважається, що всі форми соціальної поведінки людини є результатом її спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, кіногероями). Особистість формується в результаті впливу на людину довкілля, які людина хоче пізнати з метою пристосування до нього.

3. Когнітивна теорія прагне виявити проблему контролю людиною свого існування або надання цьому існуванню сенсу. Представники цієї теорії твердять, що особистість не є пасивним результатом впливу довкілля на людину. Реакція людини на певну ситуацію залежить від когнітивної інтерпретації людиною цієї ситуації та особливостей її особистості.

4. Психодинамічний підхід (глибинна психологія):

– Психоаналітична теорія особистості Фрейда. Фрейд вважав, що риси особистості формуються дуже рано, а потім лише виявляються у дорослому житті. Саме тому психічне життя людини можна пояснити виходячи з її минулого, тобто з її раннього дитинства.

– Аналітична психологія Юнга, центральним поняттям якої є поняття індивідуалізації. Під індивідуалізацією Юнг розуміє розвиток особистості, який передбачає поєднання свідомого та несвідомого.

– Проблема особистісного зростання розглядається і в індивідуальній психології Адлера. На думку Адлера особистісне зростання здійснюється шляхом переходу людини від мети власної вищості до конструктивного пристосування до середовища, реалізації своїх здібностей. В процесі особистісного зростання людина розв’язує три важливі життєві завдання:: роботу, дружбу та кохання.

5. Гуманістична психологія

– Гештальт-терапія Перлса. У гештальт-терапії вважається, що розвиток особистості іде від опори людини на інших людей та від регуляції середовища до опори на себе і саморегуляції. Основним шляхом такого розвитку є усвідомлення потреб власного організму і здатність діяти у відповідності з цими потребами.

– Клієнтцентрована терапія Роджерса. У терапії Роджерса важливе місце займає проблема актуалізації. На думку даного вченого кожній людині притаманна вроджена потреба у актуалізації, тобто потреба у максимальній реалізації своїх можливостей, нахилів. Актуалізація особистості за Роджерсом, приводить до розвитку повноцінно функціонуючої людини. Результатом актуалізації є «хороше життя», під яким Роджерс розуміє не життя наповнене насолодами, багатством в Ладою, не повний контроль над собою, а здатність людини слідувати тим шляхом, який обрав її організм.

– Концепція самоактуалізації Маслоу. Маслоу вважає, що людина в процесі свого особистісного зростання повинна слідувати більш високим потребам. У ієрархічній системі потреб, які розробив Маслоу найвищою потребою є потреба самоактуалізації. Проте людина здатна задовольняти вищі потреби лише тоді, коли вона подолала домінування нижчих потреб (потреби у безпеці та потреби у визнанні).

– Системно-діяльнісний історико-еволюційний підхід у вітчизняній психології у вітчизняній психології. Вітчизняні психологи обґрунтували положення про те, що основою та рушійною силою розвитку особистості є діяльність людини і її спілкування та взаємодія з іншими людьми. Співвідношення між поняттями «індивід», «особистість» та «індивідуальність» виражається своєрідною формулою: «Індивідом народжуються, особистістю «стають», індивідуальність захищають».

2.Структура особистості.

Петровський виділяє такі три підсистеми особистості:

1. внутрішньоіндивідна (інтроіндивідна) охоплює структуру темпераменту, характеру, здібностей, звичок, тобто структуру індивідуальності людини;

2. міжіндивідна (інтеріндивідна) включає в себе ті якості, які людина виявляє при безпосередніх контактах з іншими людьми в процесі спілкування та спільної діяльності;

3. надіндивідна (метаіндивідна) підструктура - це ті впливи, які виходять за межі органічного тіла індивіда і за межі безпосередніх міжіндивідних зв’язків. Такі впливи виявляються у внесках, які здійснює людина у внутрішнє життя інших людей, тобто вона ніби продовжує себе як особистість в інших людях. Таке явище як продовження себе як особистості в інших людях така ідеальна представленість людини у житті інших людей називається перелокалізацією.

Платонов у своєму системно-діяльнісному підходові запропонував таку структуру особистості:

1. підсистема спрямованості, яка включає в себе спрямованість, прагнення, ставлення та моральні якості особистості. Ця підсистема формується в процесі виховання і є соціально обумовленою.

2. підсистема власного досвіду включає знання, звички, навички, вміння. Які формується під впливом досвіду людини шляхом навчання, але вплив на них біологічно обумовлених структур більш значний, ніж на першу підсистему.

3. підсистема форм відображення, яка включає в себе якості пізнавальних процесів та психічних функцій як форм відображення. На цю підсистему ще сильніше діють біологічно зумовлені підструктури.

4. біологічно зумовлена підсистема, яка включає будову темпераменту, здібностей та патологічні зміни і визначається фізіологічними та морфологічними характеристиками мозку. На ці основні підсистеми накладаються ще дві підсистеми: підсистема характеру і підсистема здібностей.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною тому, що окрім цих чотирьох головних виокремлюють ще дві накладені на них підструктури – характеру та здібностей; загальною – оскільки вона властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною – тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства і до смерті вона змінюється; функціональною ь- тому, що вона як ціле та її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною – позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

3.Активність особистості та її життєва позиція.

Під активністю особистості розуміється здатність людини здійснювати суспільно-значимі перетворення оточуючої дійсності, які виявляються у спілкуванні, спільній діяльності та творчості. Активність людини проявляється у задоволенні певних потреб, які орієнтують діяльність і забезпечують досягнення соціально-цінних цілей цієї діяльності. Найбільш загальною, інтегральною характеристикою активності людини є її життєва позиція. Виділяють два види життєвої позиції:

1. Активна життєва позиція - здатність діяти у відповідності зі своєю принциповістю, зі своїми прагненнями та переконаннями. Виділяють два види активності:

а) нормативна активність передбачає здійснення діяльності, яка є обов’язковою для даної особистості (наприклад, коли студент виявляє активність при виконанні вимог учбової діяльності);

б) наднормативна активність виявляється тоді, коли людина виконує діяльність, яка не є обов’язковою для неї, але яка відповідає її ідеалам та цінностям, соціально значимим цілям її діяльності.

2. Пасивна життєва позиція виявляється в байдужості людини до оточуючої дійсності, в її зацикленості лише на власних інтересах та переживаннях, відсутності прагнення брати активну участь в громадському житті.

Активність виявляється у її спрямованості.

4.Спрямованість особистості як система мотивів її поведінки

Спрямованість – це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність і є відносно незалежними від конкретних ситуацій.

Мотив – це спонукання до дії. Виділять такі групи мотивів, які утворюють спрямованість особистості:

І. Усвідомлювані мотиви:

1. інтереси;

2. переконання;

3. прагнення (мрії та ідеали).

ІІ. Неусвідомлювані мотиви:

1. установки;

2. потяги.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Залежність психіки від середовища та будови органів	\|	І. Усвідомлювані мотиви

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.