• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І. Усвідомлювані мотиви

1. Інтерес – це мотив, який сприяє її орієнтуванню у певних сферах знань, спонукає до пошуку нового, більш повному і глибокому відображенню дійсності. Роль інтересів в процесах діяльності дуже велика: інтереси є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати шляхи та засоби задоволення жадоби знань, яка виникла у людини. Задоволення інтересу, який виражає спрямованість особистості, як правило, не приводить до його згасання, а внутрішньо перебудовуючись, збагачуючи та поглиблюючи його, викликає виникнення нових інтересів, які відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.

Класифікація інтересів:

1. За змістом:

а) змістовні – це інтерес людини до тих об’єктів її пізнавальних потреб, які мають суспільну і особистісну цінність;

б) незмістовні - це інтерес людини до тих об’єктів її пізнавальних потреб, які не мають суспільної та особистісної цінності, і не сприяють особистісному зростанню людини.

2. За цілями:

а) безпосередні інтереси викликаються емоційною привабливістю значимого об’єкта («Мені цікаво це знати, бачити, розуміти», - говорить людина). Люди, мотивом діяльності яких є безпосередній інтерес, мають так звану ділову спрямованість і дістають задоволення від самого процесу роботи, тобто їх цікавить не лише результат діяльності, але й хід виконання;

б) опосередковані інтереси мають місце тоді, коли реальне суспільне значення чогось (наприклад, учіння) і суб’єктивна значимість його для особистості співпадають («Мені це цікаво, тому що це важливе для мене!» - говорить у цьому випадку людина). Опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, а сам її процес не є цікавим для суб’єкта.

Оптимальним для результату діяльності людини є поєднання безпосередніх та опосередкованих інтересів.

3. За глибиною:

а) глибокі інтереси виявляються у здатності людини виявляти глибинну сутність, природу тих об’єктів, які її цікавлять. Наприклад, людина, яка цікавиться кіномистецтвом, має знання про особливості творчої манери режисерів, акторів.

б) поверхові інтереси виявляються тоді, коли людина цікавиться лише зовнішніми поверховими неістотними ознаками відповідних об'єктів. Наприклад, людина заявляє, що цікавиться кіномистецтвом, а її інтереси обмежуються лише збиранням фотографій та відомостей про особисте життя зовнішньо привабливих акторів.

4. За широтою:

а) широкі інтереси розподілені між багатьма сферами знань;

б) вузькі сконцентровані в одній галузі.

Цінна риса особистості – багатофокусність інтересів людини у кількох не пов’язаних одна з одною сферах діяльності. Оцінка вузькості чи широти інтересів визначається, зрештою, їх змістом.

5. За стійкістю:

а) стійкі інтереси характеризуються тривалістю збереження їх інтенсивності. Стійкий інтерес є показником здібностей людини;

б) нестійкі інтереси характеризуються швидкою змінюваністю. Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.

2. Переконання – це система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Переконання є спонукальною силою поведінки, що змушує переживати свої вчинки.

Переконання це система знань, пропущених через почуття. Переконана та людина, в якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить її принципам.

Якщо знання й переконання утворюють упорядковану й внутрішньо організовану систему поглядів, вони становлять світогляд особистості.

3. Прагнення – усвідомлювані мотиви поведінки, в яких виявлена потреба в чомусь, що може бути досягнута вольовими зусиллями. Якщо людина чітко усвідомлює не лише мету, до якої прагне, але й засоби її досягнення, то прагнення набуває характеру намірів.

ІІ.Неусвідомлювані мотиви:

1. Потяг – це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь. Він швидкоплинний: потреба або згасає, або перетворюється в прагнення. Потяги характерні для юнацького віку як провісники майбутніх прагнень усвідомлюваних мотивів.

2. Установка – це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Наприклад, установка щодо вчительки першого класу у формі готовності виконувати всі її вимоги. Установка часто є результатом квапливих, недостатньо обгрунтованих висновків з фактів особистого досвіду або некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандартизоване судження, усталене у певній рупі).

Види установки:

а) позитивні (наприклад установка хворого щодо виконання всіх вказівок лікаря )

б) негативні – це установки, які набувають характеру упередження (наприклад щодо працівників торгівлі)

5. Самосвідомість особистості.

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості.

В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від власної життєдіяльності. Ця здатність виникає в спілкуванні при формуванні свідомості, мислення, розуміння, ставлення до свого буття, вона опосередкована спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе, свою здатність до суспільно значущих дій та вчинків.

Уявлення про себе(суб’єктивний образ свого «Я») виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості.

«Я-концепція» - це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних ,та інших особливостей; самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають а особистість.

«Я-концепція» є системою установок, яка включає три структурні компоненти:

1. когнітивний – образ «Я», який характеризує зміст уявлень про себе;

2. емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі сам оцінок;

3. поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють «Я-минуле», «Я-теперішнє», «Я-майбутнє», а також «Я-динамічне» (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), «Я-уявлюване», «Я-маску», «Я-фантастичне» тощо. Розбіжності між «ідеальним Я» та «реальним Я» є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть призвести до внутрішнього конфлікту й негативних переживань.

Важливою функцією «Я-концепції» є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особистості, її діяльність і поведінка зазнають впливу «Я-концепції».

«Я-концепція» формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

6. Самооцінка та рівень домагань особистості.

Центральним компонентом «Я-концепції» є самооцінка особистості. Самооцінка – це та цінність, значущість, якої надає індивід загалом та окремим бокам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самооцінка виконує регуляційну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості – це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом).

Самооцінки розвиненого індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (вона відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінка може мати різний рівень усвідомлення. Її характеризують за такими параметрами:

1. за рівнем виділяють високу, середню та низьку самооцінку;

2. за співвіднесенням з реальними успіхами – адекватну та неадекватну (завищену чи занижену);

3. за особливостями будови – конфліктну та безконфліктну.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими сам оцінками різного рівня. Стійка і разом з тим досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, є оптимальною як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативно впливає на них надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така що змінюється за найменших впливів.

Самооцінка формується на основі оцінок оточуючих, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвіднесення реального та ідеального уявлення про себе.

Збереження сформованої, звичної самооцінки стає для людини потребою, і порушення її породжує такий само оцінний феномен, як афект неадекватності.

Афект неадекватності – це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом у діяльності і проявляється в тому, що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його. Афект неадекватності настає за умов, коли в суб’єкта є потреба зберегти завищену самооцінку та завищений рівень домагань. Він виступає як захисна реакція, яка дає змогу вийти з конфлікту ціною порушення адекватного ставлення до дійсності: індивід зберігає завищений рівень домагань та завищену самооцінку, уникаючи при цьому усвідомлення того, що причиною неуспіху є він сам, і відкидаючи сумніви щодо своїх здібностей.

Діти в стані афекту неадекватності проявляють підвищену образливість, недовір'я, підозрілість, агресивну поведінку, негативізм. Тривале перебування дитини в стані афекту неадекватності призводить до формування відповідних рис характеру.

Самосвідомість особистості чутливо реєструє на основі механізму самооцінки співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом образу «Я» особистості є самоповага, яка визначає співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом образу «Я» особистості є самоповага, яка визначає співвідношення справжніх досягнень і того, на що людина претендує, розраховує. Американський психолог У. Джемс запропонував формулу, за якою в чисельнику представлені реальні досягнення індивіда, у знаменнику – його домагання:

Самоповага = успіх \ домагання

Як бачимо, для збереження самоповаги є два шляхи: досягати успіхів в обраних галузях або знижувати рівень домагань.

7.Психологічний захист особистості.

Ще один варіант збереження самоповаги – пасивний психологічний захист «Я-образу». Це особлива регулятивна система, яку використовує особистість для усунення психологічного дискомфорту і переживань, що загрожують «Я-образу», та збереження його на рівні, бажаному й можливому за даних обставин. Захисні механізми вступають у дію, коли досягти мети нормальним шляхом неможливо.

Вся активність людини побудована на тому, щоб задовольняти свої потреби. Якщо з певних причин потреби не задовольняються включаються психологічні механізми захисту, які спрямовані на подолання розладів особистості, на збереження самоповаги, що є дуже важливим моментом у житі людини.

Механізми захисту

1. Заперечення –інформація, яка турбує особистість, яка може призвести до внутрішніх конфліктів заперечується. Виявляється в тому, що інформація, яка тривожить і може призвести до конфлікту, не сприймається. Наприклад, під час масового соціологічного дослідження дорослим людям ставили питання, чи переконали їх матеріали преси про те, що паління спричиняє рак легенів. Позитивну відповідь дали 54% тих, хто не палить, і лише 28% курців. Більшість з них заперечувала достовірність наведених фактів, оскільки висловлення їм довіри означало б визнання серйозної загрози для здоров'я.

2. Витіснення – (найчастіше використовується) – зі свідомості витісняється неприємна інформація, ситуації, буває так, що вона замінюється на хибну. Це найуніверсальнійший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації. Так, ми легко забуваємо неприємні для нас факти нашої поведінки. Цікаво, що найшвидше людина витісняє не те погане, що їй зробили інші, а те що, вона заподіяла собі й іншим. З витісненням пов’язана невдячність, а також усі різновиди заздрощів і комплекси власної меншовартості. Чудовий приклад витіснення наведено в романі Л. М. Толстого «Війна і мир» в епізоді, де Микола Ростов зі щирим натхненням розповідає про свою хоробрість на полі бою. Насправді він виявив боягузтво, але витіснення було настільки сильним, що оповідач сам повірив у свій подвиг. Важливо, що людина не робить вигляд, а справді забуває небажану інформацію, яка повністю витісняється з її пам'яті.

3. Проекція – несвідомий перенос на іншу особу певних рис, способів поведінки, яких людина не бажає приписувати собі з причин соціальної несприйнятості. Наприклад, наговоривши грубощів комусь, людина намагається спростувати позитивні якості того, хто постраждав.

4. Ідентифікація – перенос на себе якостей і почуттів особистості, які притаманні іншому, але бажані для себе. Так діти несвідомо прагнуть бути схожими на батьків і тим самим заслужити їхню любов та повагу.

5. Раціоналізація – псевдо розумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало би втратою самоповаги. Часто це пов’язане зі спробою зменшити цінність недоступного; не одержавши бажаного, ми переконуємо себе, що не дуже й хотіли. Прикладом раціоналізації є «кислий виноград» у байці Езопа «Лисиця й виноград».

6. Заміщення – перенос дії спрямованої на недоступний об’єкт на дію з доступного об’єкту, тобто якщо людина не може досягти цілі, вона її спрощує. Воно знімає напруження, але не приводить до бажаної мети. У житті часто буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією людиною, на іншу.

7. Ізоляція – обмеження у свідомості травмуючи людину факторів, починає діяти, коли людина переживає емоційне напруження. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості. З цим механізмом пов’язані описані в літературі випадки розщеплення особистості, тобто наявності в людини двох «Я», двійника. Двійник утілює те, що невластиве першому «Я», те, до чого він ставиться зі страхом чи відразою.

8. Включення – це механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує Прикладом є катарсис – зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання. Бачачи чужі страждання, сильніші, аніж особистісні неприємності, і співчуваючи їм, людина починає і власні біди сприймати по-іншому, не лише полегшують його страждання, а й сприяють зміцненню свого психічного здоров’я.

Узагальнюючи, можна сказати, що дія механізмів психологічного захисту спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що серйозно загрожує системі цінностей людини. Однак вилучення зі свідомості такої інформації заважає самовдосконаленню особистості.

8. Формування особистості.

Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, в діяльності (трудовій, учбовій та інше). Провідну роль в процесах формування особистості відіграють навчання та виховання, які реалізуються в групах та колективах.

Поняття «формування особистості» вживається в двох смислах. Перший – формування особистості як її розвиток, його процес та результат. В цьому розумінні поняття формування особистості є предметом психологічного вивчення, до задач якого входить прояснення того, що є і що може бути в особистості що розвивається в умовах цілеспрямованих виховальних впливів. Це і є психологічний підхід до формування особистості.

Другий сенс – формування особистості як її цілеспрямоване виховання. Це педагогічний підхід до виокремлення певних задач та формування особистості. Педагогічний підхід передбачає необхідність прояснити , що та як повинно бути сформоване в особистості, щоб вона відповідала соціально обумовленим вимогам, які висуває до неї суспільство.

Неможна допускати змішування психологічного та педагогічного підходу до формування особистості, інакше може відбутися заміна бажаємим дійсного.

Задачею психології є вивчення первинного рівня сформованості особистісних якостей у конкретних школярів в конкретних колективах, виявити, які саме результати виховної роботи, тобто, що реально сформовано, а що так і залишилось задачею, які фактичні зміни особистості підлітка виявились продуктивними та суспільно-цінними, а які - непродуктивними, як проходив процес формування особистості (з якими труднощами довелося зітнутися, наскільки він був успішним та інше).

Педагогічний та психологічний підходи до формування особистості не тотожні один одному, а утворюють в сукупності одне ціле.

Проблема розвитку особистості розв’язується у психології неоднозначно.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само як потреби і свідомість) створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Виготський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, позаяк стає можливим оволодіння ( Л. С. Виготський ) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовиховання ( С. Л. Рубін штейн ). Інакше кажучи, поява самосвідомості означає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона усвідомлює своє минуле, як бачить ближні й віддалені життєві перспективи ( О. М. Леонтьєв ).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції ( А. В. Петровський ).

Народження свідомої особистості – це початок тривалого і драматичного шляху розвитку особистості дорослої людини.

Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз ( за Е. Еріксоном ), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Термін «криза» грецького походження і в перекладі означає «момент прийняття рішення». криза – це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший – до невдачі. У медицині криза – це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладниться. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховано дві можливості.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що вона може й повинна дати їм.

Гармонійна особистість – це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною особистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв’язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей людини, які утворюють домінуючу спрямованість її особистості, роблять змістовними життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості складається тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за всяку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого – невпевненість у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з'являється потреба виправдати свої дії, вони починають перетворювати «пороки в чесноти», тобто ставитися до своїх вад як до цінностей.

Чим вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, тим безпроблемніше її життя. Позицію справжнього щасливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного «Я» під впливом вдалих вчинків, а з іншого – не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сварить себе, навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки. Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують корегуючи функцію. Посилюється координація «Я», що фактично означає особистісне зростання.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. Види і мотиви злиття і поглинання
3. До структурних елементів мотивації відносять: потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації і мотиви.
4. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.
5. Мотиви заощаджень та основні тенденції заощадження населення Україні.
6. Мотиви можуть бути розділені на дві великі групи.
7. Мотиви особистості
8. Мотиви ранньої лірики П. Тичини
9. Мотиви та мотивація в діяльності людини
10. Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші
11. Мотиви учіння та їх класифікації

Переглядів: 4556