• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші

Рис. 4. Фінансування шляхом отримання позик

Рис. 1. Потоки грошових коштів

Отже, якщо у домашніх господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передавання. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, по яких грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1) канали прямого фінансування;

2) канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (рис. 2):

Рис. 2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку

(пряме і непряме фінансування)

Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

а) передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування). Прикладом такого фінансування є продаж фірмами акцій (рис. 3):

Рис. 3. Капітальне фінансування

б) передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування через отримання позик). Прикладом такого фінан­сування є продаж облігацій (рис. 4):

Канали непрямого фінансування – це канали, по яких грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (рис. 3.2).

Фінансові посередники – це фінансові установи, які акумулюють грошові кошти населення (а також тимчасово вільні кошти підприємств, фірм, що утворюються в них у процесі господарювання) і надають їх у тимчасове користування фірмам на комерційній основі.

До фінансових посередників належать всілякі кредитно-фінан­сові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти і методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціо­нуючих ринків:

– ринок позичкових капіталів;

– ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює відносини, що вини­кають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами (див. тему 8).

Ринок цінних паперів – охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Отже, грошовий ринок із притаманною йому системою фінансо­вих інституцій (банки, парабанки, фондові біржі) – це те середо­вище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фі­нансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позичкових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що звертаються на грошовому ринку, можна виокремити два основні його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до 1 року), на другому – грошові кошти у вигляді середньо- і довгостро­кових кредитів та фінансових активів строком понад рік (рис. 5).

Рис. 5. Структура грошового (фінансового) ринку.

Ринок грошей (монетарний ринок) – мережа спеціальних, інститутів, що забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не «продаються» і не «купуються» у тому розумінні, як продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Ці поняття тут мають інший зміст – гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (терміном до 1-го року).

Об'єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг із виплатою процента. Отже, ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент.

Ринок грошей складається із двох секторів:

– міжбанківський ринок;

– відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для того, щоб забезпечити здійснення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Крім традиційних учасників, на ринку грошей функціонують по­середницькі організації. Це – позабіржові маклери, котрі зводять кредиторів і позичальників і одержують за це комісійні, які їм ви­плачують позичальники; ділингові контори, облікові доми, що ма­ють статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в од­них учасників ринку, щоб дати в борг іншим, вони отримують прибуток у вигляді різниці процентних ставок.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. Тому особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. У працях Дж. Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші – це тільки одна із розмаїтих форм багатства. Відтак попит на гроші являє собою попит на одну з можливих форм багатства, а саме на ту, яку індивідууми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші слід розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні то­вари. Грішми володіють через їхню представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідендів, зберігаючи гроші «на руках». А тому попит на гроші зу­мовлений потребою здійснювати трансакційні операції (мотив споживання) і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існують два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші – попит на гроші для трансакцій і попит на гроші як на активи.

Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує завжди, оскільки індивідууми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в гро­шах забезпечуються через М₁ і пов'язані здебільшого з обсягом операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромад­ження своїх грошей і воліють зберігати гроші як активи.

Попит на гроші як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття «портфель». Зміст його розкриває, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в «портфель» (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля ґрунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори здебільшого робитимуть ризиковані вклади тільки то­ді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів активів, що дають однакові доходи, індивідууми оберуть без­печніший. Щоб відвернути увагу індивідуумів від низькоризикованих активів і привернути до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як саме несхильний до ризику інвес­тор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є ди­версифікація портфеля між різними видами активів. «Не кладіть всі яйця до одного кошика» - одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідуумів зберігають гроші не лише для трансакцій, а й як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від таких економічних змінних: рівня цін (інфляції), реальних доходів і норми процента. Звідси функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:

Md = f (P, Q, r)

Попит на реальні грошові залишки математично можна виразити як функціональну залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП):

Md / P = f (Q / P) (9)

Із цього рівняння видно, що зміни в індексі цін (Р) за адекватності інших умов не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Функція попиту на гроші залежить переважно від реального ВВП і номінальної норми процента. А тому функціональну залежність попиту на гроші можна спростити.

Згідно з монетарною теорією реальний попит на гроші є функ­цією від номінальної процентної ставки і реального рівня доходу:

Md / P = f (r, Q) (10)

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери строкові вклади та депозити тощо), або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігай активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у форм касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Функціональну залежність попиту на гроші від рівня процентної ставки покажемо на рис. 6.

Рис. 6. Залежність попиту на гроші від розміру процентної ставки

На рисунку показано, що сукупний попит на гроші складаєть­ся з двох частин: трансакційного (операційного) М₁ – функції від доходу (Q) і попиту на портфельні активи М₂ – функції від норми процента (r)

Md = М₁ + М₂ = М(Q) + М(r) ,

У підсумку сформулюємо основні погляди на транс­місію грошово-кредитної політики:

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. Аналіз попиту
3. Аналіз попиту
4. Аналітичні параметри
5. Аналітичні параметри
6. Артеріальний пульс, основні параметри
7. Будова атомів та хімічний зв’язок між атомами визначають будову сполук, а отже і їх фізичні та хімічні властивості.
8. Будова, характеристики і параметри біполярного транзистора
9. В якій функції гроші обслуговують процес ціноутворення?
10. Варіатори та їхні основні параметри
11. Вдавані виключення із закону попиту
12. Взаємодія попиту і пропозиції

Переглядів: 1866