Аналітичні параметри

Можливості й обмеження клінічної аналітики

Елементи лабораторної діагностики

1. Структурні характеристики: форма клітин, наявність хімічних компонентів.

2. Кількісні характеристики: концентрація хімічних компонентів, їх кількість…

3. Функціональні характеристики: (цикли розвитку і визрівання клітин).

Розділи клінічної біохімії:

1. Клінічна ензимологія – наука о ферментах.

2. Клінічна гормонологія вивчає дію гормонів.

3. Клінічна нейрохімія вивчає дію медіаторів нервових центрів.

4. Клінічна вітамінологія вивчає дію вітамінів.

5. Клінічна хімія тканинних регуляторів.

КДЛіснують загального типу і спеціалізовані.

За своїми аналітичними якостями методи поділяють:

1. рутинні – проводяться в КДЛ загального типу, вони доступні, мають достатню точність і правильність;

2. референтні потрібні для перевірки рутинних методів і контрольних матеріалів, мають більш високу точність;

3. дефінітивні або остаточні мають найбільш високу точність, застосовують для перевірки референтних лабораторій, контрольних матеріалів і наборів.

Відтворюваність – ступінь відповідності повторних дослідів в одному ж матеріалі. Кількісно оцінюють відтворюваність за зворотному показнику – розкиду. Статистичний аналіз розкиду – середнє статистичне відхилення. Залежить від випадкових помилок.

Правильність – відповідність середнього практичного значення якійсь належній величині (теоретичне значення). Залежить від систематичних помилок. Статистичний критерій правільності – міра відхилення середньо арифметичного значення від належної величини.

Селективність – здатність визначення компонентів серед інших. Визначається за впливом домішок. Виділяють відносну (на групу речовин) і абсолютну – на одну конкретну речовину.

Чутливість – здатність виявляти найменші розходження між двома вимірами.

Поняття "норми". Внутрішньо індивідуальний і між індивідуальний фактори біологічної варіації.

Проблеми, пов'язані з підвищенням аналітичної надійності результатів лабораторних досліджень, спрямовані не тільки на поліпшення їхніх аналітичних якостей, але й на підвищення діагностичної інформативності лабораторних тестів. У цьому основний зміст роботи, що приводиться в області лабораторної аналітики. Однак буде неправильно й економічно не виправдано прагнути до необґрунтованої найбільшої точності результатів лабораторних досліджень. Необхідний рівень точності, що відповідає клінічним цілям, або доступна межа погрішності результатів лабораторних досліджень повинен бути встановлений на науковій основі. Загальна погрішність результатів аналізу, одержувана кількісними аналітичними методами, залежить від наявності систематичної погрішності, що характеризує неправильність, і випадкової погрішності, що характеризує аналітичну варіацію (розкид).

Принципи визначення припустимої аналітичної варіації базуються на наступному. Повинна бути встановлена аналітична варіація методу, що дозволить реально оцінити розкид результатів, одержуваних тим або іншому методу. Далі величину отриманої аналітичної варіації порівнюють із біологічною варіацією. Зміст такого порівняння складається у визначенні ступеня впливу аналітичної варіації на біологічну, тим самим визначається ступінь впливу аналітичної варіації на розширення діапазону нормальних або референтних величин. Співвідношення між різними видами варіації визначається наступним рівнянням:

де - загальна варіація; - аналітична варіація; - біологічна варіація.

Біологічна варіація має два джерела: внутрішньо індивідуальна й між індивідуальна варіації: . Установлене, що при відношенні до менше 0,4 вплив аналітичної варіації на загальну буде незначним.

Існують й інші способи визначення співвідношення аналітичної й біологічної варіацій. Наприклад, по D. Tonks (1968) коефіцієнт варіації методу не повинен перевищувати 1/8 області нормальних меж у відсотках від середньої величини норми. При цьому нормальні величини розглядаються як сукупність аналітичної й біологічної варіацій. Отже, для досягнення точності, необхідної для клінічних цілей, важлива не тільки величина аналітичної варіації, але і її співвідношення з біологічною варіацією. Ступінь же біологічної варіації визначається фізіологічною роллю речовин в організмі. У зв'язку із цим можна виділити групу речовин, що мають найкращу гомеостатичну регуляцію, тобто які мають найменшу біологічну варіацію. Це такі речовини, як натрій, хлор, загальний білок, калій. Результати визначення таких речовин повинні відповідати найбільшій точності. Більше високий ступінь біологічної варіації виявляється в речовин, що беруть участь у процесах анаболізму. До цієї групи речовин ставляться глюкоза, холестерин. Найбільшу біологічну варіацію мають речовини, що є кінцевими продуктами метаболізму, – сечовина, сечова кислота, креатинін і речовини, що виділяються із тканин, наприклад лактатдегідрогеназа, амінотрансферази й ін. До точності визначення речовин цієї групи пред'являються менш високі вимоги, тому що зазначені речовини в нормі мають широку біологічну варіацію.

Таким чином, у всіх випадках при розрахунку припустимих меж погрішності методу індивідуально для кожної речовини встановлюються необхідна точність або припустимі межі помилок. Кожна речовина, в остаточному підсумку, досліджується для певних клінічних цілей - установлення діагнозу, із за лікуванням, обстеження здорових. Залежно від поставленої мети будуть мінятися й вимоги до точності результатів. Тому остаточний критерій в оцінці припустимої погрішності повинен ґрунтуватися на визначенні впливу аналітичної варіації на діагностичну інформативність результатів аналізу, тобто носити медичний характер. Медичні припустимі межі погрішностей у різних клінічних ситуаціях будуть різними; наприклад, при повторному дослідженні лабораторного показника в того самого хворого медичні припустимі межі погрішності будуть більше строгими - вони включають внутрішньо індивідуальну й аналітичну варіації день у день. При диспансеризації здорових найбільше значення для поділу норми й патології буде мати міжіндивідуальна варіація, при цьому медичні вимоги до точності можуть бути знижені.

Для оцінки медичних припустимих меж похибок може бути використане опитування думок клініцистів і лабораторних працівників. Із цією метою лікарі для певного виду патології, наприклад, цукрового діабету, установлюють концентрацію досліджуваного компонента (глюкози) вище верхньої межі нормальних значень, за межами якого починається, на їхню думку, певний вид патології (цукровий діабет), наприклад для глюкози в сироватці крові - 110 мг/100 мл (18 мг/100 мл - 1 ммоль/л) при верхній межі норми 90 мг/100 мл. Величина, що перевищує верхню межу нормальних значень (20 мг/100 мл у нашому прикладі) є мірою медично-припустимого відхилення. Цю величину можна використати для розрахунку медично-припустимого коефіцієнта варіації й наступного його порівняння з аналітичною варіацією, одержуваної при визначенні тих же компонентів. Якщо 110 мг/100 мл у наведеному прикладі є середньою величиною (Х) отриманої на підставі відповідей лікарів, то 20 мг/100 мл характеризують медично-припустимий розкид, що при 95 % довірчій імовірності можна прийняти за 2S, отже, у наведеному прикладі S дорівнює 10 мг/100 мол. Звідси величина медично-припустимої аналітичної варіації, вираженої в V, дорівнює: 10/110*100=9% .Визначення медично-припустимих меж погрішностей дозволить у ряді випадків, не домагаючись більшої точності, чим вона потрібно в певних клінічних обставинах, тим самим уникнути збільшення витрат на проведення аналізів. Кількісна характеристика аналітичних якостей методу й визначення припустимих меж погрішностей методу спрямовані на підвищення діагностичної значимості, економічної ефективності лабораторних тестів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До складу ФМН входить азотиста основа – флавін, а замість рибози – її відновлена форма – рибіт.	\|	Контроль якості біохімічних досліджень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.