Мотиви особистості

Приступаючи до викладу цієї складної психологічної теми, виділимо її основні проблеми. До них відноситься проблема власне мотивів, мотивації і мотиваційної сфери особистості.

Психологи до цього дня не здатні навіть визначитися в поняттях і співставленнях між ними. Справа деколи доходить до того, що пропонується взагалі зняти з порядку денного ту або іншу психологічну категорію. Тому О, М, Леонтьєв із сумом констатував свого часу, що проблема мотивації і мотивів нагадує йому мішок, куди зсипали різні поняття.

Коли шукають відповідь на питання, "що ж таке мотиви", потрібно пам'ятати, що це одночасно відповідь на питання: "навіщо", "для чого", "чому", "чому людина поводиться саме так, а не інакше"? Найчастіше буває так, що те, що приймають за мотив, дозволяє відповісти тільки на один або два з перерахованих питань, але ніколи на всі. Це знижує пояснювальний потенціал визначення, і психологи приступають до пошуку іншого, адекватнішого поставленому завданню.

Проте більшість психологів сходяться на тому, що найчастіше мотив - це або спонука, або мета (предмет), або намір, або потреба, або властивість особистості, або її стан.

Мотив як мета (предмет). Поширеність цієї точки зору обумовлена тим, що прийняття мети (предмету) як мотив відповідає на питання "навіщо" і "для чого" здійснюється поведінка, тобто пояснюється цілеспрямований, довільний характер поведінки людини.

Мотив як потреба. Ця точка зору на мотив, висловлена Л. І. Божовіч, А, Р. Ковальовим, До. До. Платоновим, С. Л, Рубінштейном, дає відповідь на питання "чому здійснюється активність людини", оскільки в самій потребі міститься активне прагнення людини на перетворення середовища з метою задоволення потреби. Таким чином, пояснюється джерело енергії для вольової активності, проте неможливо отримати відповіді на питання "навіщо" і "для чого" людина проявляє цю активність.

Мотив як намір. Знаючи наміри людини, можна відповісти на питання: "чого вона хоче досягти?", "що і як хоче зробити?" і тим самим зрозуміти підстави поведінки. Наміри тоді виступають як мотиви, коли людина або ухвалює рішення, або коли мета діяльності віддалена і її досягнення відстрочене. У намірі присутній вплив потреби і інтелектуальної активності людини, пов'язана з усвідомленням засобів досягнення мети. Те, що намір володіє спонукальною силою - очевидно, проте воно не розкриває причини поведінки.

Мотив як стійка властивість особистості. Подібний погляд на мотив особливо характерний для західних психологів, які вважають, що стійкі риси особистості обумовлюють поведінку і діяльність людини тій же мірі, що і зовнішні стимули. Р. Мейлі відносить до мотиваційних рис особистості тривожність, агресивність, рівень домагань і опір фрустрації|. Подібної точки зору дотримується і ряд вітчизняних психологів, зокрема, К. К. Платонов, В. С. Мерлін.

Мотив як спонука. Найбільш поширеною точкою зору, є розуміння мотиву як спонуки. Оскільки мотивація детермінує не стільки фізіологічні, скільки психічні реакції, то вона пов'язана з усвідомленням стимулу і доданням йому якій-небудь значущості. Тому більшість психологів вважають, що мотив - це не будь-яка, а усвідомлена спонука, що відображає готовність людини до дії або вчинку. Таким чином, спонукачем мотиву є стимул, а спонукачем вчинку - внутрішня усвідомлена спонука. В зв'язку з цим В. И. Ковалев так визначає мотив: мотиви - це усвідомлені спонуки поведінки і діяльності, віддзеркалення потреб, що виникають при вищій формі, тобто їх усвідомленні.

Отже, мотив особистості - це і потреба, і мета, і намір, і спонука, і властивість особистості, що детермінують поведінку людини.

Найважливішими характеристиками мотиву є сила і стійкість мотиву.

Сила мотиву виступає показником непереборного прагнення особистості і оцінюється за мірою і глибиною усвідомлення потреби і самого мотиву, по його інтенсивності. Сила мотиву обумовлена як фізіологічними, так і психологічними чинниками. До перших слід віднести силу мотиваційного збудження, а до других - знання результатів діяльності, розуміння її смислу, свобода творчості. Крім того сила мотиву визначається і емоціями, що особливо яскраво виявляється в дитячому віці.

Стійкість мотиву оцінюється по його наявності у всіх основних видах діяльності людини, по збереженню його впливу на поведінку в складних умовах діяльності, по його збереженню в часі. По суті, мова йде про стійкість установок, ціннісних орієнтації, намірів.

Як основні функції мотивів виділяють наступні:

- спонукальну функцію, яка характеризує енергетику мотиву, іншими словами, мотив викликає і обумовлює активність людини, її поведінку і діяльність;

- направляючу функцію, яка відображає спрямованість енергії мотиву на певний об'єкт, тобто вибір і здійснення певної лінії поведінки, оскільки особистість завжди прагне до досягнення конкретної мети;

- регулюючу функцію, суть якої полягає в тому, що мотив зумовлює характер поведінки і діяльності, від чого, у свою чергу, залежить реалізація в поведінці і діяльності людини або | егоїстичних, або суспільно значущих (альтруїстичних) потреб. Реалізація цієї функції завжди пов'язана з ієрархією мотивів Регуляція полягає в тому, які мотиви виявляються найбільш значущими і, отже, в найбільшій мірі обумовлюють поведінку особистості.

Класифікація мотивів.

Класифікацій мотивів рівно стільки, скільки існує підстав для їх класифікації.

Однією з таких підстав може бути зміст потреб. З цієї точки зору виділяють біологічні і соціальні мотиви, мотиви досягнення і уникнення невдачі, самоповаги і самоактуалізації.

Виділення особистісних і суспільних мотивів, егоїстичних і суспільно-значущих, ідейних і етичних пов'язано з установками особистості.

Розрізняють мотиви

- по видах діяльності: мотиви спілкування і гри, навчання і професійної діяльності;

- за часом прояву: постійні (що діють впродовж тривалого відрізку життя), ситуативні (обумовлені змістом і тривалістю ситуації) і короткочасні (протягом обмеженого інтервалу часу).

- по силі прояву мотиви розділяють на сильні, помірні і слабкі.

Мотиваційні властивості (риси) особистості.

1. Рівень домагань визначається ступенем досягнення суб'єктом мети, яку він сам ставить перед собою і яких прагне досягти. Рівень домагань спонукає активність суб'єкта, з ним пов'язана його самооцінка, він обумовлює не тільки поведінку, але і впливає на формування характеру.

Вперше цей психологічний феномен був виявлений Фердинандом Хоппе в школі К. Левіна. Ним були виявлені ряд певних закономірностей:

Було показано, що рівень домагань підвищується після успіху і знижується після невдачі. Експериментально показано, що у тривожних | людей рівень домагань відповідає їх реальному інтелектуальному рівню.

Ригідні, мало пластичні особистості частіше неадекватно оцінюють свої здібності, схильні або завищувати, або занижувати свій рівень домагань. Наприклад, неврастеніки, порівняно з нормальними людьми, ставлять перед собою вищі завдання, а істероїдні| особистості - мінімальні, порівняно з середнім рівнем своїх досягнень.

2. Мотив досягнення як стійке прагнення особистості досягти максимально високого результату, бажання виконати роботу добре і швидко. Вперше був виділений Мюррєєм. Згодом він був диференційований на мотив успіху і мотив уникнення невдачі.

При вираженому мотиві успіху люди, як правило, орієнтуються на успіх, віддаючи перевагу при цьому середнім за труднощами завданням, тобто ризикують дость обачливо. Таким людям властиві: велика активність, упевненість в собі, висока самооцінка, жінки вище цінують свої ділові якості і прагнуть до досягнення в значущій для них діяльності, а чоловіки більше цінують якості громадського діяча і прагнуть до визнання і суперництва.

У разі прояву мотиву уникнення невдачі люди вибирають або легкі для себе завдання, що гарантують їм успіх, або дуже важкі (в цьому випадку невдача не сприймається як неуспіх, а як наслідок незалежних від особистості обставин).

3. Мотив аффіляцї| (прагнення людини бути в товаристві інших людей). Високий ступінь прояву цього мотиву формує невимушений, упевнений, відкритий стиль спілкування. Цей мотив позитивно пов'язаний з прагненням людини до схвалення з боку оточуючих, з бажанням самоствердження. Такі люди активні і ініціативні в спілкуванні, відносини з іншими будуються на основі взаємної довіри.

Зворотною стороною цього мотиву є мотив знехтування, тобто страх людини бути знехтуваною іншими людьми, унаслідок чого у людини переважають невпевненість, скутість, незручність.

4. Мотив влади, що розуміється як потенціал впливу. Про домінування цього мотиву говорять тоді, коли людина отримує задоволення від контролю над іншими людьми, від можливості судити, встановлювати норми і правила поведінки.

У основі цього мотиву лежить комплекс переваги, який, на думку А. Адлера, є вродженим і фундаментальним мотивом людського життя. Вперше це прагнення до переваги починає усвідомлюватися дитиною на 5-му році життя, коли починає формуватися життєва мета. Будучи в основному, неусвідомлювано на початку життя, ця мета з часом стає джерелом мотивації, силою, організуючою життя і надає йому смислу. На думку А. Адлера, перевага як мета може приймати як деструктивний, так і конструктивний напрям. Деструктивний напрям характерний для людей, що погано адаптуються до суспільства, що вимушує їх в боротьбі за перевагу над іншими удаватися до егоїстичної поведінки. Люди, що добре пристосовуються, проявляють свою перевагу в конструктивному напрямі, так, щоб воно співвідносилося з благополуччям інших людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Потреби особистості	\|	Мотивація особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.