• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6: Персонал і оплата праці

Является учебно-воспитательным учреждением государственной системы соц.защиты населения осуществляет на территории республик в составе РФ соц.адаптацию детей, оставшихся без попечения родителей, обеспечивает через органы опеки и попечительства оптимальную форму устройства в зависимости от их психофизического состояния.

Центр создается, реорганизуется и ликвидируется органами исполнительной власти республик в составе РФ.

Свою деятельность центр строит на основе Конституции РФ,ФЗ и НПА РФ!!

Центр осуществляет свою деятельность под руководством соответствующих ОСЗН и исполнительной власти.

Центр является ЮЛ, имеет собственное имущество.

Центр может иметь в своей структуре различные подразделения соц. обслуживания, в т.ч. приемно-диагностические. стационарное отделение и отделение социально-правовой помощи.

Правила внутреннего трудового распорядка центра и его структурных подразделений утверждаются на общем собрании.

Ребенок содержится в центре до момента его устройства на дальнейшее воспитание семью или же в гос. учреждение, но не более 6 мес.!

Центр осуществляет различные формы патронажа над несовершеннолетними.

Образовательная работа с временно проживающими в Центре организуется в соотв. с Законом РФ «Об образовании».

Целью создания центра является обеспечение временного содержания детей-сирот, и детей, оставшихся без попечения родителей в возрасте до 16 лет.

Основные задачи Центра:

-помещение и временное содержание

-углубленное изучение особенностей личности и состояния здоровья детей

-подготовка рекомендаций для органов опеки и попечительства о наиболее целесообразных формах устройства детей-сирот

Центр осуществляет прием детей по направлению:

-органов опеки и попечительства, комиссий по делам несовершеннолетних

-органов и учреждений соц. защиты населения, образования, здравоохранения, органов и учреждений внутренних дел

Структурные подразделения центра:

1.приемно-диагностическое отделение

-проведение обследований нервно-психического и соматического состояния детей

-формирование банка данных о потенциальных усыновителях, опекунах. попечителях

-временное пребывание детей, не имеющих при помещении в центр справки санэпидемстанции об отсутствии инфекционных заболеваний.

При приеме в центр отделение проводит медосмотр детей!!

Оформление устройства детей и подростков в центр производится по предоставлению следующих документов:

-направление одного из гос. органов или учреждений

-справки санэпидемстанции об отсутствии инфекционных заболеваний.

2. Стационарное отделение.

Предназначается для организации жизнедеятельности детей в период пребывания в центре.

В отделении образуются группы, объединяющие детей по признаку родства. возраста и другим.

Количество детей и подростков в группе не может превышать 7 человек. В отделении может быть образовано не более 5 групп.

3.Отделение социально-правовой помощи.

Предназначается для подготовки, совместно с органами опеки попечительства, личных дел детей.

В период пребывания ребенка в центре, отделение обеспечивает сбор документов, необходимых для устройства детей и подростков:

-документы, подтверждающие отсутствие родителей

-справка с м/ж

-опись имущества

-пенсионная книжка на детей

-сберегательная книжка, ценные бумаги

-справка о наличии и местонахождении братьев/сестер

-документы об образовании

-педагогическая характеристика

-документы о состоянии здоровья!!

Тема 3: Планування виробництва і збуту продукції

u

1.1. Маркетингова політика підприємства. Механізм реалізації (самостійно)

Маркетинг — діяльність фірми у сфері ринку товарів та послуг, що здійснюється з метою просування товарів на ринок, формування попиту і стимулювання збуту товарів, розвитку та прискорення обміну для кращого задоволення потреб і отримання прибутку.

Примітки: 1. Маркетинг є одним з видів управлінської діяльності, що спрямована на розширення виробництва (реалізації товарів) шляхом виявлення запитів і потреб споживачів та розробки системи заходів щодо їх задоволення;

2. Основне завдання маркетингу — пристосування виробництва до вимог ринку.

Маркетинг розглядають у двох аспектах:

— як систему, зорієнтовану на стратегію і тактику активного пристосування до “мінливих” вимог ринку, основними ланками (компонентами) якої є: маркетингові цілі — канони (концепція, принципи, стратегія, тактика, програма) — процес маркетингу — маркетинг — мікс (товар, ціна, збут, просування) — маркетингові функції — завдання маркетингу — маркетингова структура;

— як діяльність на ринку з використанням таких згрупованих елементів (їх називають “робочі поняття маркетингу”): [потреби – запити] — [товари – послуги – ідеї] — [цінність – якість – вартість – задоволення – комунікації] — [обмін – угоди – маркетингові взаємовідносини] — [цільовий ринок].

Основна відмінність між концепцією збуту і концепцією маркетингу:

концепція збуту: товари — збут і стимулювання продажу — прибуток за рахунок зростання об’ємів продажу;

концепція маркетингу: потреби — інтегральний маркетинг — прибуток за рахунок максимального задоволення потреб споживачів.

Примітка: Обов’язкова вимога реалізації концепції маркетингу — формування виробничих програм і асортименту продукції на основі ретельного дослідження споживчого попиту.

За ступенем розвитку маркетингу розрізняють:

— розподільчий маркетинг — торгівельна діяльність в широкому розумінні (збутова діяльність, реалізація, транспортування, реклама тощо);

— функціональний маркетинг — система організаційно-технічних і комерційних функцій підприємства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією товарів, вивченням ринку, стимулювання продажу, політикою цін тощо;

— управлінський маркетинг — ринкова концепція управління створенням, виробництвом і реалізацією товару, де в основі прийняття управлінських рішень лежить комплексна інформація про ринок.

Головний принцип маркетингу — орієнтація кінцевих результатів виробництва на реальні потреби, вимоги, вподобання і побажання споживачів.

Примітки: 1. Фундаментальний принцип маркетингової діяльності — це постійний моніторинг і дослідження усіх змін, що відбуваються в екзогенному середовищі, їх оцінка, а також вчасна активізація адекватних контрзаходів для забезпечення життєдіяльності підприємства;

2. Основні завдання маркетингу (їх виконання забезпечує реалізацію фундаментального принципу маркетингу) та складові тактики маркетингу представлені в табл. 3.1.1 і табл. 3.1.2;

3. Характерними ознаками ефективного маркетингу є цільова орієнтація і комплексність, тобто системне поєднання усіх елементів підприємницької, господарської, виробничої і збутової діяльності, з врахуванням змін, що відбуваються у макросередовищі, мікросередовищі та внутрішньому середовищі підприємства.

1.2. Методика розробки плану збуту продукції (закінчення підпитання)

Розрахунок обсягу збуту продукції.

В загальному випадку розрахунок обсягу збуту продукції зводиться до визначення таких основних показників:

— загальна місткість ринку;

— плановий обсяг продажу продукції;

— обсяг збуту (реалізації) продукції.

1. Загальна місткість ринку протягом планового періоду:

N — кількість покупців продукції;

m — середня кількість покупок зроблених одним покупцем протягом планового періоду;

p — середня ціна товару;

2. Плановий обсяг продажу продукції на певний термін (при рівномірних поставках):

q_дв — середньодобовий випуск (продаж) товарів;

Т_пл — плановий період продажу (рік, квартал, місяць, дні).

Примітка: Представлена формула визначення обсягів продаж на плановий термін є загальною. Вона не враховує:

— особливості планування продажу продукції при нерівномірному виробництві;

— залишки нереалізованої продукції в минулому періоду;

— обсяги продукції, яка перебуває в дорозі до споживача;

— зміну величини запасів;

— особливості розрахунків за реалізовану продукцію (передоплата чи післяоплата).

3. Обсяг збуту (реалізації) продукції в загальному випадку описується формулою:

Q_пл — обсяг випуску продукції за визначений період при нерівномірних поставках;

Q_з.н.п. — обсяг залишків нереалізованої продукції в минулому періоду;

Z_тр. — транспортний запас продукції;

Z_п.п., Z_к.п. — запас готової продукції, яка перебуває на складі, на початок і на кінець планового періоду.

Примітки: 1. Річний план збуту продукції підприємства включає такі види товарів і робіт:

— обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку;

— об’єми напівфабрикатів і комплектуючих виробів власного виробництва;

— величина експортних поставок товарів;

— нормативи запасів готової продукції;

— кількість робіт і послуг виробничого призначення.

2. План продаж визначає план виробництва — планування обсягів виробництва товарів і послуг (рис. 3.1.2):

3.1.3. Планування рекламної діяльності

Просування — це будь-яка форма заходів, що використовуються підприємством для інформації, переконання або нагадування споживачам про свої товари, послуги, ідеї та суспільну діяльність.

Примітка: В практиці використовують декілька прийомів (способів) просування на ринку — реклама, пабліситі та стимулювання збуту.

Реклама — це відкрите повідомлення фірми, адресоване її потенційним покупцям, споживачам товарів і послуг про їхню якість, переваги, а також заслуги самої фірми. Реклама розповсюджується в будь-якій формі та оплачується замовником (рекламодавцем).

Примітка: Реклама (фр. reclame, від лат. reclame — вигукую, кричу) — має кілька значень:

— повідомлення про конкретний товар, послугу;

— вид комунікативного зв’язку між виробником і споживачем;

— комерційна (що обслуговує сферу ринкового обміну) пропаганда споживчих властивостей товару (послуг) з метою стимулювання його продажу, яка містить вибіркову інформацію про товар і яка формує певне уявлення покупця про товар.

Основне завдання реклами — подання інформації про товари та послуги, а також “стимулювання” думок і дій покупців щодо їх придбання.

Примітка: Основними перешкодами донесення рекламної інформації до споживача вважаються:

— “інформаційний щит” — це перетворення рекламної інформації в елемент (складову) загального інформаційного поля” (Завдання рекламної компанії полягає саме в тому, щоб “пробити” цей щит та викликати зацікавленість у покупців до певного товару);

— “інформаційні шуми” — різноманітна паралельна інформація та інформація, яка “заважає” належному сприйняттю потрібної інформації або спотворює її.

Основні вимоги, які висуваються до реклами:

— правдивість: вона повинна мати діловий характер, відповідати об’єктивній реальності, володіти єдністю форми та змісту, нести інформацію, яка б відповідала дійсності;

— конкретність: полягає в простому і зрозумілому інформаційному навантаженні, яке аргументоване числовими даними та логічно завершене художнім вирішенням;

— адресність: вона завжди звернена до конкретних груп населення, вікових, соціальних або професіональних, що об’єднані тими чи іншими інтересами;

— плановість: реклама є складовою частиною плану маркетингової діяльності будь-якого підприємства.

Види реклами:

— інформаційна: застосовується з метою створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства);

— переконуюча: застосовується на етапі збільшення випуску продукції з метою переконання споживачів у перевазі певної марки товару. (Часто набуває форми порівняльної реклами: переконує у необхідності здійснення покупки, викладає переваги товару);

— нагадувальна: використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар (нагадує про товар, місце його продажу);

— підкріплююча: запевняє покупців, після купівлі ними товару, у правильності вибору;

— престижна: створює певний імідж підприємства.

Примітка: Основні способи засоби поширення реклами (пріоритетні напрями використання основних способів реклами) та їх загальна характеристика наведена в табл. 3.1.4.

Основні етапи процесу планування реклами:

1. Ідентифікація цільового ринку. Прийняття рішення щодо реклами ґрунтується на характеристиках цільової аудиторії: соціально-демографічні характеристики, уподобання споживачів, психологічні особливості.

2. Визначення цілей реклами. Цілі реклами поділяють на дві групи:

— економічні — спрямовані на збільшення доходу та прибутків як результату проведення рекламної кампанії (рекламний дохід, рекламний прибуток):

— рекламний дохід (Д_рк – величина рекламного доходу) — дохід отриманий в результаті зміни (приросту) збуту товару, зумовленої впливом реклами:

Д_рк = ΔQ_рк · Ц_ір,

де ∆Q_рк — приріст обсягу реалізованої продукції в результаті проведення реклами;

Ц_ір — ціна за одиницю і-ої продукції.

— рекламний прибуток — прибуток отриманий як різниця між рекламним доходом та витратами на рекламу:

П_рк = Д_рк – В_рк,

де П_рк — величина рекламного прибутку;

В_рк — витрати на рекламу.

— позаекономічні (комунікативні) — інформування, нагадування, позиціювання торгівельної марки, підтримування прихильності споживачів до певної продукції, створення і підтримування іміджу фірми тощо.

Для визначення цілей реклами використовують такі моделі (розробка та побудова моделей ґрунтується на реакції споживачів):

— пізнавальні (підвищення поінформованості споживачів);

— емоційні (формування переваг, усвідомлення цінності марки).

— поведінкові (підвищення інтенсивності споживання, сприяння пробним купівлям).

3. Підготовка рекламного звернення. Рекламне звернення — це повідомлення комунікатора (виробника, продавця) адресатові (споживачам, посередникам), яке має конкретну форму (візуальну, текстову, символічну) і надходить до адресата за допомогою певного каналу комунікації з метою інформаційного або емоційного впливу.

Примітки: 1. Важлива роль для визначення рекламного звернення відводиться мотиву, який має спонукати адресата до певних дій);

2. Усі мотиви поділяють на три групи: раціональні, емоційні, соціальні (моральні).

4. Вибір засобів реклами. Процес формування системи каналів доставки рекламних повідомлень адресатам рекламної комунікації називається медіа-планування. Він включає в себе: визначення цілей реклами, цільової аудиторії, необхідної кількості рекламних контактів. Медіа-планування передбачає прийняття рішень на двох рівнях:

— вибір медіа-каналу. Медіа-канал — це сукупність засобів поширення реклами, однотипних з погляду способу передачі інформації, які характеризуються однаковим типом сприйняття їх аудиторією;

— вибір медіа-носія. Медіа-носій — конкретний представник медіа-каналу (конкретна передача, газета тощо).

5. Розробка графіків виходу реклами. Передбачає визначення часу та періодичність появи реклами в засобах масової інформації, тривалість демонстрування плакатів тощо. При цьому враховують: частоту появи на ринку нових покупців, частоту купівель, темпи збування та сезонність товару. Графіки можуть мати рівномірний або пульсуючий характер.

6. Складання бюджету реклами. Планування рекламного бюджету (в залежності від цілей реклами та її носіїв) ґрунтується на таких методах:

— виходячи з мети та завдань підприємства — вкладають таку суму грошей, яка потрібна для досягнення поставленої мети;

— за принципом “попередні асигнування плюс певний відсоток” — коли фірми посилюють свою діяльність на ринку (наприклад, на стадії розгортання виробництва);

— метод конкурентного паритету — асигнуються на рекламу суми не менші, ніж конкуренти фірми;

— за принципом “певний відсоток від суми продажу” — на основі залежності між сумою асигнувань на рекламу та її ефективності;

— на основі функції впливу реклами, яка описує зв’язок між такими вхідними факторами (наприклад кошторис реклами) і вихідними факторами (наприклад, ступінь популярності товару чи фірми, або збільшення обсягу збуту продукції).

7. Попереднє оцінювання ефективності реклами. Оцінку досягнення комунікаційних цілей реклами отримують до і після початку рекламної кампанії (відповідно пре-тестування і пост-тестування).

Пре-тестування проводиться для оцінювання реакції споживачів на рекламне звернення з метою вибору найбільш ефективних з них. Для його проведення використовуються методи: пряма оцінка з використанням вербальної шкали; портфельний тест (інтерв’ю, проведене після організованого показу для оцінювання того, як запам’ятовуються альтернативні звернення); лабораторний тест, під час проведення якого для визначення емоцій, уваги застосовуються різні прилади;

Пост-тестування передбачає оцінювання реклами після її запуску: тест на сприйняття, тест на запам’ятовування реклами, тест на впізнавання реклами.

3.1.4. Основні категорії та дефініції процесу планування збуту продукції

Життєвий цикл товару — це концепція, що визначає послідовність періодів існування товару, період часу, протягом якого товар продається на ринку. Життєздатність товару включає в себе такі стадії (рис. 3.1.3):

— етап 0 — етап розробки формування зразка нового товару: складання розрахунків витрат (на створення, виробництво і реалізацію товару), прогнозування обсягів прибутку;

— етап 1 — етап виведення на ринок або впровадження: поява товару на ринку у вигляді дослідної (пробної) партії. Обсяг продажу невеликий, прибуток на одиницю продукції невисокий. “Надмірні” витрати на рекламу та сервісне обслуговування;

— етап 2 — етап росту (зростання): попиту, обсягів реалізації, прибутків; стабілізація витрат на рекламу;

— етап 3 — етап зрілості (період задоволення попиту на даний товар): зниження темпів зростання попиту, стабілізація витрат, поліпшення сервісу, зниження ціни;

— етап 4 — етап насичення: відсутні “нові” групи споживачів, подальше зниження ціни товару, зменшення прибутків;

— етап 5 — етап занепаду: різке зниження обсягу реалізації товару, зняття з виробництва.

Номенклатура — укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством за видами, типами, ґатунками, фасонами, кресленнями (наприклад, номенклатура автомобільного заводу включає такі види продукції: автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автобуси; піднімальні крани; мотоблоки; запасні частини).

Асортимент продукції — склад і співвідношення окремих видів виробів у продукції підприємства, галузі виробництва або в будь-якій групі товарів (наприклад, асортимент легкових автомобілів, які виготовляються автомобільним заводом представлений різними марками машин, виділеними відповідно до їхнього призначення, потужності, вантажопідйомності й інших параметрів продукції);

Асортимент продукції — перелік найменувань продукції з вказівкою обсягу випуску за видами, типами, марками, рівнем якості, зокрема за сортами. Розрізняють:

— повний асортимент — вичерпний перелік всіх виробів, що виготовляються;

— груповий асортимент — перелік виробів які виготовляються, об’єднаних у певні групи;

— внутрішньогруповий асортимент — перелік виробів, що входять в певну групу.

Асортимент товарів — набір різних товарів, їх видів і різновидів, об’єднаних за будь-якою ознакою. Розрізняють:

— виробничий асортимент — набір товарів, що виробляються підприємством, який відображає його спеціалізацію та формується на її основі;

— торговий асортимент — набір товарів, які пропонуються споживачам підприємством-виробником.

Асортиментна позиція — це конкретна модель, марка чи розмір продукції, що продає підприємство. Набір взаємозалежних товарів має назву асортиментної групи. Номенклатура чи товарний асортимент включає всі асортиментні групи, пропоновані підприємством до продажу.

Основні характеристики — при плануванні — номенклатури (товарного асортименту):

— різноманітність — кількість пропонованих асортиментних груп (номенклатурних позицій);

— глибина — кількість позицій у кожній асортиментній групі (номенклатурній позицій);

— порівняльність — співвідношення між асортиментними групами з погляду спільності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін.

v

3.2.2. Планування виробничої програми у вартісному вираженні

Для узагальненої характеристики виробничої діяльності підприємства — для узгодження виробничої програми з фінансовими показниками — визначається обсяг продукції у вартісному вираженні. Основними вихідними даними при цьому є:

— обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках;

— ціни;

— вартісні показники виробничої програми:

— обсяги реалізованої, товарної та валової продукції;

— валовий оборот продукції підприємства;

— внутрішньогосподарський (внутрішньозаводський) оборот підприємства;

— обсяг незавершеного виробництва;

— чиста та умовно-чиста продукція;

— нормативна вартість обробки.

Примітки: 1. Схема формування показників виробничої програми підприємства у вартісному вираженні представлена на рис. 3.2.2.

Обсяг виробництва продукції у натуральних вимірниках визначається на основі обсягу поставок:

V_i = W_i – Z_Si^о + Z_Si’ = W_Si – ΔZ_Si

де V_i — обсяг виробництва і-го виду продукції в натуральних одиницях;

W_i — обсяг (план) поставок (продажів) і-го виду в натуральних одиницях;

Z_Si^о — запаси готової продукції на складі на початок планового періоду в натуральних одиницях. (Визначаються за їх фактичною величиною на кінець звітного періоду);

Z_Si′ — запаси готової продукції на складі на кінець планового періоду в натуральних одиницях. Вони визначаються виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду:

де t_i — середній термін зберігання і-го виду продукції на складі, днів;

T — тривалість планового періоду, днів.

В свою чергу обсяг (план) поставок пов’язаний із показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному вигляді:

W_i =Q_i – ΔZ_Vi = G_i + ΔZ_Si – ΔZ_Vi

де Q_i — обсяг (план) реалізації і-го виду продукції в натуральних одиницях;

G_i — план випуску готової продукції і-го виду в натуральних одиницях;

ΔZ_Vi — змінна залишків відвантаженої, але не оплаченої продукції на початок і кінець планового періоду.

Реалізована продукція — це продукція, яка відвантажена споживачам і за яку надійшли кошти на рахунки підприємства-виробника, або мають надійти у встановлений термін:

де Q_Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

Q_Т — обсяг товарної продукції, грн.;

Q_Г^о, Q_Г′ — залишки готової нереалізованої продукції, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Q_В^о, Q_В′ — залишки готової продукції відвантаженої споживачам, за яку термін оплати не настав і продукція на відповідальному зберіганні у покупців, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Товарна продукція — загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації (готова продукція, послуги, капітальний ремонт свого підприємства, ремонтні роботи, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входять до гуртової ціни виробу):

де Q_і — виробництва і-го виду продукції, робіт, послуг в натуральному вираженні;

п — кількість найменувань продукції, робіт, послуг, що підлягають виготовленню в плановому періоді;

Р_і — ціна за одиницю і-го виду продукції, робіт, послуг, грн.

До складу товарної та реалізованої продукції відносять:

— готові вироби та надані послуги;

— запасні частини, що реалізовані на сторону;

— напівфабрикати власного виробництва, реалізовані на сторону;

— продукція допоміжного виробництва, що поставлена споживачам;

— роботи промислового характеру, виконані на сторону або для невиробничих підрозділів підприємства (капітальне будівництво, житлово-комунальне господарство тощо);

— капітальний ремонт та модернізація обладнання, виконані працівниками підприємства;

— роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки;

— тара, якщо вона не включена в ціну продукції.

Примітки: 1. При проведенні розрахунків оперують гуртовою ціною продукції підприємства;

2. Товарна і реалізована продукція за своїм речовим складом однорідні. Кількісно вони відрізняються на величину зміни залишку нереалізованої готової продукції на початок і кінець планового періоду. Якщо ці залишки не змінилися, то обсяг товарної і реалізованої продукції однакові;

3. Роботи та послуги непромислового характеру — капітальний ремонт будівель і споруд; послуги власного транспорту; науково-дослідницькі роботи на сторону; продукція непромислових підрозділів (житлово-комунальне господарство, сільськогосподарські підприємства); реалізація відходів — не включаються в товарну та реалізовану продукцію.

Валова продукція — уся продукція представлена у вартісному вираженні, незалежно від ступеня її готовності (включаючи комплектуючі вироби, напівфабрикати, продукцію, виготовлення якої тільки розпочато). Це найбільш узагальнюючий показник обсягу виробництва у вартісному вираженні.

Валовий оборот — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним. До валового обороту відносять всі готові вироби, деталі та напівфабрикати, виготовлені основними, допоміжними та підсобними цехами, а також послуги, що надані цехами один одному незалежно від того чи буде вся ця продукція або її частина реалізована на сторону, чи використана в межах даного підприємства.

Внутрішньогосподарський оборот — обсяг усіх виробів, деталей та напівфабрикатів, виготовлених цехами та використаних на даному підприємстві, а також послуги, які цехи надають один одному в межах даного підприємства.

Примітка: Показники валового обороту та внутрішньогосподарського обороту характеризують не тільки загальний обсяг продукції підприємства та його структуру, але й обсяг кооперування даного підприємства з підприємствами-суміжниками.

Незавершене виробництво — вартість “неготової” продукції (“незакінченої шляхом її виготовленням продукції”) на всіх стадіях виробничого процесу: від першої технологічної операції і до приймання готового продукту службою технічного контролю.

Обсяг незавершеного виробництва — в цілому по і-му виробу — за виробничою собівартістю розраховується:

де Ō_Ді — середньоденний випуск і-го виробу у натуральному вираженні;

N — кількість виробів у натуральних одиницях;

С_і — виробнича собівартість і-го виробу;

t_і — тривалість виробничого циклу виготовлення і-го виробу, днів;

k_НВі — коефіцієнт наростання витрат у виробництві і-го виробу.

Коефіцієнт наростання витрат — відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу. Розрізняють (залежно від конкретних виробничих умов):

1. Рівномірне наростання витрат — для простих виробів з невеликою тривалістю виробничого циклу (при цьому на початку циклу витрачається певна початкова величина основних матеріалів, а всі наступні витрати наростають рівномірно):

або

де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С’ — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

С_П — повна собівартість одиниці виробу, грн.;

С₀ — одноразові витрати на початку циклу виготовлення виробу, грн.;

С_ПТ — поточні витрати на виготовлення виробу, грн.;

2. Нерівномірне наростання витрат — для складних виробів з тривалим циклом виготовлення. В цьому випадку, тривалість виробничого циклу розбивають на часові інтервали, впродовж яких витрати будуть наростати рівномірно, і розрахунок ведуть за середньозваженою.

Обсяг незавершеного виробництва для підприємства загалом дорівнює:

Примітки: 1. Незавершене виробництво вилучає з обороту певну частину обігових коштів підприємства, однак воно є необхідним для організації рівномірного і безперервного виробничого процесу за технологічними операціями;

2. Розміри незавершеного виробництва залежать від тривалості виробничого циклу, обсягу виробництва продукції, характеру наростання витрат, технології;

3. Нормативна величина незавершеного виробництва (оптимальний рівень незавершеного виробництва) на кінець планового періоду розраховується для різних типів виробництв — масового, серійного, одиничного — за відповідним алгоритмом, який представлено в табл. 3.3.4.

Чиста продукція — це вартість створена на підприємстві. Її обсяг розраховується:

або або

де М — матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.;

ΣЗП — сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи, за відповідний період, грн.;

Р — прибуток підприємства, за відповідний період, грн.;

Q_УЧП — умовно-чиста продукція — це сума обсягів чистої продукції та амортизаційних відрахувань, грн.

w

Система оперативно-календарного планування виробництва — це сукупність методів та способів розрахунку основних планово-організаційних показників, які необхідні для регулювання процесу виробництва товарів (послуг) з метою досягнення запланованих результатів при мінімальних витратах усіх необхідних видів ресурсів. Вона характеризується:

1. Планово-обліковим періодом — це відрізок часу (зміна, доба, декада, місяць тощо), на який формуються планові завдання;

2. Планово-обліковою одиницею — це сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва.

Примітки: 1. В умовах одного і того ж типу виробництва можуть застосовуватися різні планово-облікові одиниці продукції, яка виготовляється на підприємстві (табл. 3.3.1). При цьому вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці визначає організацію системи оперативного планування виробництва на підприємстві;

2. Більш детальна характеристика (6 критеріїв) системи оперативно-календарного планування за основними інструментами і показниками представлена в табл. 3.3.2;

3. У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного планування, що визначаються як внутрішньофірмовими факторами, так і зовнішніми ринковими умовами (виробництво програмних продуктів, реклами тощо).

Мета оперативно-календарного планування — розробка на основі річної та квартальної виробничої програми підприємства планових завдань для цехів, дільниць, робочих місць на короткі проміжки часу: місяць, декаду, добу, зміну.

Основні завдання оперативно-календарного планування:

— забезпечення ритмічного виробництва — відповідно до визначених обсягів і номенклатури — та своєчасного виготовлення і постачання продукції споживачам;

— забезпечення рівномірності завантаження устаткування, працівників і виробничих площ;

— забезпечення максимальної безперервності виробництва (тобто, тривалість виробничого циклу повинна наближатись до тривалості технологічного циклу);

Основні вихідні дані для оперативно-календарного планування:

— план випуску продукції по кварталах і місяцях;

— технологічний процес і технологічний маршрут обробки деталей та складання виробів із нормами часу за операціями;

— режими роботи цехів та виробничих дільниць;

— план ремонту устаткування.

Оперативно-календарне планування класифікують:

1. За обсягом та змістом робіт, що виконуються (класифікація по горизонталі):

1. Календарне планування — це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками запуску-випуску кожного виду продукції та за виконавцями — в основних виробничих підрозділах, на виробничих дільницях, а також на робочих місцях. Воно передбачає:

— розробку календарно-планових нормативів;

— складання планів-графіків формування і використання запасів;

— проведення розрахунків завантаження устаткування та площ (об’ємні розрахунки);

— доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

2. Диспетчерське регулювання — це оперативне управління процесом виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення недоліків і відхилень, що виникають.

2. За об’єктами планування (класифікація по вертикалі: на рівні підприємства — по цехах; на рівні цехів — по дільницях і робочих місцях):

1. Міжцехове ОКП — це встановлення для цехів взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, що забезпечує узгодженість їх роботи;

2. Внутрішньоцехове ОКП — це планування, спрямоване на розподіл між дільницями номенклатури робіт (згідно календарного плану цеху) і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньоцеховому плануванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.

Примітки: 1. Міжцехове ОКП здійснює виробничо-диспетчерський відділ (ВДВ) підприємства, внутрішньоцехове ОКП (а також регулювання виробництва в цеху) — виробничо-диспетчерське бюро (ВДБ);

2. Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, що надходить з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування;

3. Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватися із розвитком або впровадженням автоматизованої системи управління виробництвом (АСУВ).

Найбільш розповсюджені системи оперативного планування (та їх різновиди):

1. Подетальна система планування. Її застосовують при обмеженій, але сталій номенклатурі продукції, яка випускається в умовах масового і багатосерійного виробництва. Призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва;

2. Покомплектна система оперативного планування. Застосовується в масовому і серійному виробництві. Основна планово-облікова одиниця — різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками;

3. Позамовна система оперативного планування. Застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві. Об’єктом планування (основною обліковою одиницею) є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника.

Примітка: Крім зазначених систем оперативного планування на промислових підприємствах використовують такі їх підсистеми:

— планування за тактом випуску виробів — передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу;

— планування по запасах — передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготовок, напівфабрикатів і комплектуючих, що призначаються для подальшої обробки і зборки на кожній стадії виробництва;

— планування на склад (на ринок) — здійснюється при випуску продукції та її постачанні на продаж у значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій.

Тема 6: Персонал і оплата праці

u

1.1. Основні дефініції економічної категорії “персонал підприємства” (самостійно)

Найбільш важливим елементом потенціалу підприємства є його персонал або кадри.

Персонал (кадри) підприємства — це сукупність працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності і забезпечують господарську діяльність суб’єкта господарювання.

Примітка: Крім працівників, які працюють на постійній основі у виробничо-господарській діяльності підприємства, часто беруть участь інші працездатні особи, що працюють тимчасово на підставі трудового договору (контракту).

В залежності від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділяються на дві групи:

— персонал основної діяльності (у промисловості — промислово-виробничий персонал: працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі, хто зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні);

— персонал неосновної діяльності (у промисловості — працівники структур, які належать підприємству, але не пов’язані безпосередньо із процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних та медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо).

Класифікація персоналу підприємства (в залежності від характеру функцій, що виконуються):

— керівники — це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та їх структурних підрозділах, а також їх заступники;

— спеціалісти — це працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, бухгалтери, інспектори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти);

— службовці — це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діловодством, обліком, контролем, господарським і технічним обслуговуванням (діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири);

— робітники — це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг;

Примітки: 1. Робітники поділяються на робітників основного виробництва (основних) — безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій із виготовлення продукції, і робітників допоміжного виробництва (допоміжних) — які виконують різноманітні допоміжні або підсобні операції (двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри);

2 До складу охорони включаються працівники сторожової та пожежної служби підприємств.

— учні — це особи, котрі проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія — це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах даної професії, який має специфічні особливості та потребує від працівника додаткових (спеціальних) знань та навичок.

Працівники кожної професії та спеціальності розрізняються рівнем кваліфікації.

Кваліфікація — це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку та поділяються на чотири групи:

— висококваліфіковані — виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;

— кваліфіковані — виконують складні роботи, (наприклад, метало- та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;

— малокваліфіковані — виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;

— некваліфіковані — виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.

1.2. Основи планування потреби в персоналі підприємства

Кадрова політика — це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів суб’єкта господарювання з формування, використання і відтворення кадрового потенціалу.

Кадрова політика — система теоретичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи. Вона розробляється власниками підприємства, вищим керівництвом та спеціалізованими службами для визначення основного напряму і засад роботи з кадрами, а також загальних і специфічних вимог до них.

Головна мета кадрової політики — забезпечення сьогодні та у майбутньому кожної посади і робочого місця персоналом належної кваліфікації. Вона досягається завдяки:

1) професійному провадженню добору (відбору), підготовки та оцінки персоналу;

2) використанню дієвої та ефективної системи мотивації праці (в т.ч. “соціального захисту”).

Основні завдання кадрової політики:

— своєчасне забезпечення підприємства персоналом необхідної якості та в достатній кількості;

— раціональне використання кадрового потенціалу;

— формування і підтримання ефективної роботи трудових колективів;

— забезпечення дотримання прав і обов’язків працівників (громадян) передбачених них трудовим законодавством.

Механізм реалізації кадрової політики — це система планів, норм і нормативів, а також організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів щодо забезпечення потреб підприємства в персоналі за визначеними кількісними та якісними параметрами.

Примітки: 1. Кожне підприємство розробляє свої власні принципи кадрової політики, які ґрунтуються на загальних принципах: справедливості, послідовності, дотримання трудового законодавства, рівності, відсутності дискримінації;

2. Кадрова політика базується на кадровій концепції організації, яка разом із виробничою, фінансово-економічною, науково-технічною, маркетинговою концепціями є елементом загальної концепції розвитку підприємства (організації);

3. У великих компаніях кадрова політика офіційно декларується і детально фіксується в загальнокорпоративних документах. На малих підприємствах вона, здебільшого, спеціально не розробляється, а існує як система неофіційних вказівок власників;

4. Основні складові (підсистеми) кадрової політики, чинники, що впливають на її формування, а також основні джерела “притоку” кадрів представлені в табл. 6.1.1.

ПДП передбачає визначення: [оптимальне значення загальної чисельності персоналу] ← [чисельність персоналу за окремими категоріями] ← [обсяг і склад виробничої програми]...

Мета планування чисельності працівників — формування високопрофесійного, оптимального за чисельністю складу персоналу для ефективної господарської діяльності та стабільного соціально-економічного розвитку трудового колективу підприємства.

Елементами планування виступають:

— прогнозування спеціалізації та виробничого профілю підприємства;

— прогнозування номенклатури і обсягів виробництва продукції, робіт та послуг;

— вивчення та аналіз попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці;

— аналіз наявності працівників та потреби в них у розрізі структурних підрозділів, професій, видів діяльності, робочих місць;

— розробка програм і заходів формування та використання персоналу підприємства з урахуванням застосування НТП і новітніх форм ОСУ підприємства.

Основні “види чисельності персоналу”, що використовуються в процесі планування:

— явочна чисельність — чисельність усіх працівників, які знаходяться на робочих місцях;

— облікова чисельність (на дату) — показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду (одночасно включаючи і вилучаючи тих працівників, які були, відповідно, прийняті і звільнені у цей день);

— середньооблікова чисельність — середня чисельність працівників за звітний (календарний) період.

Примітки: 1. Обліковий склад працівників включає всіх працівників, які прийняті на постійну, сезонну, а також на тимчасову роботу строком один день і більше, з дня зарахування їх на роботу;

2. З облікової чисельності працівників вилучається певна категорія: працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства; знаходяться у відпустках по вагітності та пологах або у додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку тощо;

3. Основні розділи плану кадрового забезпечення підприємства представлені в табл. 6.1.2.

Основні показники оцінки ефективності використання персоналу підприємства:

— плинність персоналу (кадрів) (коефіцієнт плинності персоналу (кадрів)):

де К_з — кількість звільнених працівників з усіх причин, осіб;

Ч — середньооблікова чисельність працівників, осіб;

— стабільність (“відданість”) персоналу — середній стаж роботи на даному підприємстві:

де ЗСР — загальна сума років роботи на даному підприємстві всього персоналу.

— рівень дисципліни персоналу — рівень неявок на роботу:

де Н_яР — неявки на роботу, людино-днів;

Т_ф — фактично відпрацьовано, людино-днів.

— відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт:

де СТР_рб — середній тарифний розряд групи робітників;

СТР_рт — середній тарифний розряд робіт, що виконуються.

1.3. Основні методи розрахунку чисельності персоналу підприємства (самостійно)

При плануванні чисельності персоналу застосовують:

1) укрупнений метод розрахунку:

— загальний метод розрахунку:

де О_в^пл — плановий обсяг виробництва продукції;

В^пл — плановий показник виробітку на одного працюючого.

— метод коригування базової чисельності:

де Ч^баз — базова середньооблікова чисельність працюючих, осіб;

К_о^пл — індекс зростання обсягу продукції у плановому періоді;

К_пп^пл — індекс зростання продуктивності праці на одного середньооблікового працюючого у плановому періоді;

ΔQ — плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %;

ΔЧ — зміна чисельності працівників за пофакторними розрахунками, осіб.

Примітка: Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик). При цьому, залежно від теоретичної та практичної підготовки їм присвоюються розряди.

Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. В залежності від цього їх поділяють на наступні групи:

— найвищої кваліфікації (із вченими ступенями і званнями);

— вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);

— середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та певним практичним досвідом);

— спеціалістів-практиків (без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).

Вказаним категоріям працівників надається відповідна посада згідно штатного розпису.

Штатний розпис — це внутрішній нормативний документ підприємства в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їх місячних посадових окладів.

Примітки: 1. Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив;

2. Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу;

3. За відношенням працівників підприємства до його власності розрізняють:

— власник — бере участь у господарській діяльності підприємства власним майном (активами, земельною ділянкою) та \ або особистою працею;

— найманий працівник — бере участь у господарській діяльності підприємства лише особистою працею;

4. В господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб’єктів господарювання;

5. Сумісник — працівник підприємства, який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

2) деталізований метод розрахунку — проведення розрахунку чисельності персоналу під­приємства окремо за кожною категорією:

— для робітників-відрядників — на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм;

— для робітників-погодинників — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу;

— для учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових термінів навчання.

Примітки: 1. При визначенні чисельності основних робітників необхідно визначити реальний фонд робочого часу. Для цього необхідно розробити баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу:

— календарний фонд часу — кількість днів протягом планового року;

— номінальний фонд часу — це календарний фонд часу за мінусом вихідних і святкових днів;

— плановий (реальний, ефективний) фонд часу — це номінальний фонд часу за мінусом цілоденних втрат робочого часу, пов’язаних з планованими черговими та додатковими відпустками, неявками з причини хвороби та з дозволу адміністрації, відпустками у зв’язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов’язків, прогулів, цілодобових простоїв, страйків, внутрішньозмінних втрат робочого часу;

2. Явочна кількість робочих днів — це номінальний фонд робочого часу зменшений на час невиходів, які дозволені законом: — чергові та додаткові відпустки; — відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; — невиходи з причини виконання державних і громадських обов’язків.

Розрахунок планової чисельності основних робітників. Здійснюється на основі методів:

— за трудомісткістю виробничої програми:

де О_{норм.-год.}^пл — плановий обсяг робіт у нормо-годинах;

Ф_р.ч.^пл — плановий реальний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника, годин;

К_в.н.^пл — плановий коефіцієнт виконання норм;

Q_i — обсяг виробництва і-го виду продукції в плановому періоді, натуральних одиниць;

N_чі — норма часу на виробництво одиниці і-го виду продукції, годин;

— за нормами виробітку (для окремих груп основних робітників, зайнятих на аналогічних роботах):

де О_натур.^пл — плановий обсяг робіт (продукції, послуг) в натуральних одиницях виміру;

НВ^пл — планова норма виробітку в натуральних одиницях за 1 годину.

— за нормами обслуговування:

— 1-й спосіб:

де КО — загальна кількість обладнання, яку необхідно обслуговувати робітникам;

З — кількість змін роботи обладнання;

К_я.о. — коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову:

_.

де НР — плановий відсоток невиходів робітників на роботу;

НО — норма обслуговування (кількість одиниць обладнання, яке обслуговується одним робітником) одиниць.

— 2-й спосіб (за нормами чисельності — це метод розрахунку потреби в основних робітниках, коли для обслуговування агрегатів потрібна певна кількість робітників (виробнича бригада)):

де КОР — кількість основних робітників для комплексного обслуговування одного об’єкта устаткування у певному періоді.

Розрахунок планової чисельності допоміжних робітників. Методи розрахунку визначаються специфікою їх трудової діяльності:

1) на роботах, які піддаються нормуванню, обсяг яких можна визначити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів. Чисельність допоміжних робітників розраховується за тими самими методами, що й чисельність основних робітників, тобто за трудомісткістю робіт, нормами виробітку та нормами обслуговування;

2) у випадках, коли виробничий об’єкт обслуговується групою робітників, і розміщення їх всередині об’єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами чисельності:

або

де О_р. — обсяг робіт;

НО — норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Ф_р.ч. — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Т_н.о. — норма часу обслуговування для відповідного періоду;

3) чисельність допоміжних робітників, для яких не можна встановити обсяг робіт та норму обслуговування (кранівники, комплектувальники та ін.), розраховується за робочими місцями:

де КРМ — кількість робочих місць.

Розрахунок планової чисельності керівників, спеціалістів і службовців. Особливістю таких розрахунків є необхідність врахування:

— специфіки виробництва (галузеву приналежність підприємства);

— тип організаційної структури підприємства та її особливості;

— якісний і кількісний склад персоналу підприємства.

При розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні:

— нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів;

— нормативів чисельності спеціалістів (залежність між кількісними і якісними показниками діяльності спеціалістів та основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства;

— штатно-номенклатурного методу (на основі планових показників розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатури посад);

Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління. Вона є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і потреби в них у розрізі спеціальностей. Нормативний коефіцієнт насиченості спеціалістами у кожному плановому періоді розраховується за формулою:

де НЧ_с — нормативна чисельність спеціалістів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників.

Загальна потреба в спеціалістах визначається за формулою:

де К_н — нормативний коефіцієнт насиченості спеціалістами;

Ч_пр^пл — планова чисельність працівників на даний період.

Примітки: 1. Після визначення планової чисельності та структури персоналу:

— складають баланс кадрового забезпечення;

— визначають додаткову потребу з кожної категорії персоналу:

де Ч_п, Ч_к — облікова чисельність працівників на початок і кінець планового періоду, осіб;

Ч^пл — середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб;

ПВ — планові втрати працівників, %.

2. Планування чисельності працюючих завершується розробкою заходів з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації.

v

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Продуктивність праці (рівень продуктивності праці) визначається і розраховується як:

виробіток — кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) (метод прямого рахунку):

або

де Q — обсяг виробленої продукції (виконаних

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адаптація працівників.
5. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
6. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
7. Акти з охорони праці в організації.
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Алкоголізм і безпека праці.
10. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
11. Аналіз і оцінка стану охорони праці
12. Аналіз оплати праці

Переглядів: 785