• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 1.5. МЕТОДЫ ОРГАНИЗАЦИИ НЕПОТОЧНОГО ПРОИЗВОДСТВА

Пожар – неконтролируемое горение вне специального очага, наносящее материальный ущерб.

Зоны пожара

1) Зона горения

2) Зона теплового воздействия

3) Зона задымления

Условия задымления пожара:

1) Наличие горючего вещества (бензин, краски, взрывчатые вещества и т.д.)

2) Наличие окислителя (О₂)

3) Наличие источника воспламенения (искра, открытый огонь).

Опасные факторы пожара:

1) Открытый огонь и искры (опасность представляют лучистые потоки, испускаемые пламенем)

2) Повышенная температура окружающей среды (наибольшую опасность t вызывает при вдыхании нагретого воздуха. T>100 приводит к потере сознания и гибели через несколько минут. Ожоги кожи)

3) Токсичные продукты горения (СО)

4) Потеря видимости, в следствии задымления

5) Понижение концентрации О2 (уменьшение концентрации на 3% – ухудшение двигательных функций, на 14% – теряется координация движения, ухудшение умственного сосредоточения)

6) Падающие конструкции

Основные причины пожара:

1) Применение открытого огня

2) Нарушения правил эксплуатации оборудования, подключенных к электросети

3) Курение в запрещенных местах

4) Поражение зданий и сооружений молниями

Характеристики пожаровзрывоопасных веществ:

Основные ПВО св-ва:

1) Возгораемость (В=qотдов./qисточн.)

2) Tвоспламенения – min t вызывающее устойчивое горение

3) Самовозгорание – способность веществ возгораться при контакте с воздухом (фосфор, сажа) или водой (щелочные металлы)

4) Tвспышки паров горючих жидкостей – t, при которой пары жидкости способны вспыхнуть без последующего горения (t<61 – ЛВЖ)

5) Концентрационная область воспламенения паров и газов.

НКП – нижний концентрационный предел

ВКП – верхний концентрационный предел

Для горючих пылей имеется только НКП

Категории помещении по S

Меры по предупреждению пожаров:

1) Противопожарный режим на предприятии

2) Меры по предотвращению образования горючей среды

3) Меры по предотвращению источника зажигания

Системы пожарной защиты:

Система пожарной защиты – система средств, которая в случае пожара позволяет минимизировать или исключить опасные источники пожара и уменьшить ущерб от них. Включает следующие меры:

1) Ограничение количества горючих веществ на объекте и их рациональное размещение

2) Разделение объёма зданий на отсеки и устройства противопожарных разрывов между зданиями.

3) Ограничение этажности зданий с учётом их категорийности

4) Устройства дымовых люков и задымлённых лестничных клеток.

5) Аварийное отключение аппаратуры от сети

6) Организация эвакуации работающих

7) Пожарная сигнализация, включающая автоматические и ручные пожарные извещатели

8) Автоматические и ручные средства пожаротушения, в т.ч. огнетушители, сплинклерная и дренчерная система. Сплинклерная и дренчерная системы – системы, состоящие из фарсунок с огнетушащим веществом (распыленная вода, углекислота, фреон), а также системы, открывающие эти фарсунки в случае пожара. В дренчерной системе открытие фарсунок осуществляется оператором, в сплинклерной они запаяны легкоплавким металлом и при пожаре открываются автоматически.

9) Организация противопожарной деятельности. Состоит из:

a. Обучение работников тушению пожаров

b. Содержание в исправности противопожарного инвентаря

c. Создание внештатных пожарных формирований

d. Разработка плана действий персонала на случай пожара

e. Применение мер к нарушителям пожарной защиты и безопасности

Основные огнегасящие вещества:

1) Вода. Испаряясь отнимает тепло у горящих веществ и разбавляет их.

Достоинства:

I. экономичность

II. не разлагается от высокой температуры

III. растворяет некоторые горючие жидкости

IV. инертна к большинству веществ, кроме щелочных металлов, карбида кальция.

Недостатки воды:

I. замерзает при низкой температуре

II. электропроводна, поэтому ей нельзя тушить электроустановки

III. высокая плотность, поэтому ей нельзя тушить нефтепродукты, а легковоспламеняющиеся жидкости тушатся ей только в распыленном виде

2) Вода со смачивателем. Смачиватель – поверхностно активное вещество, которое позволяет воде проникать в мелкие поры и тушить торф, сажу, волокнистые материалы.

3) Углекислота в твёрдом виде. CO₂ при нагреве минует жидкую фазу, что позволяет тушить электроустановки, материалы, портящиеся при смачивании в архивах, музеях и т.д.

4) Углекислота в виде аэрозоля. Хорошо проникает в мелкие поры, ею тушат ткань, бумагу, древесину, электроустановки, бензин и т.д.

5) Химическая пена. На 80% состоит из CO₂ , на 19,7% - из воды, на 0,3% - из пенообразующего вещества. Обладает высокой стойкостью, ей тушат ЛВЖ, но она химически активна и электропроводна.

6) Воздушно-механическая пена. На 90% состоит из воздуха, на 9,7% - из воды, на 0,3% - из пенообразующего вещества. Обладает высокой стойкостью и охлаждающими свойствами, ей тушат твёрдые и жидкие вещества, в т.ч. ЛВЖ.

7) Огнетушащие порошковые составы – универсальные средства тушения пожара. Им тушат пожары при низких температурах, твёрдые и жидкие вещества, но при слёживании порошки склонны к комкованию, а из-за большого количества пыли при тушении порошками требуются специальные костюмы.

8) Азот – используется для тушения электроустановок, натрия, калия, кальция, бериллия, но им нельзя тушить литий, магний, алюминий и цирконий.

9) Аргон – им тушат литий, магний, алюминий и цирконий.

10) Галойдо-углеводороды (хладоны) – углеводороды, у которых 1 или несколько атомов водорода заменены галогены (фтор, бром, хлор).

Первичные средства пожаротушения:

1) Огнетушители. Наиболее эффективное средство пожаротушения.

a. Хладонные

b. Углекислотные

c. Водные

d. Пенные

e. Аргонные

f. Азотные

Размещаются в легкодоступных местах. Нельзя чтобы воздействовали на огнетушитель прямые солнечные лучи или отопительные приборы. Использование первичных средств огнетушения для хозяйственных и прочих нужд запрещено.

2) Ведра, емкости с водой

3) Ящики с песком

4) Ломы

5) Топоры

6) Лопаты, расположенные на пожарных щитах

Тема 4: Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства

w

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискоренню оборотності оборотних засобів.

Запаси — це матеріальні активи, які:

— утримуються для подальшого продажу;

— перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

— утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

— сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

— незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;

— готову продукцію, що вироблена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

— товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

— малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

— обслуговуванню споживачів (наявність запасів — важливий чинник утримування споживачів, пов’язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час);

— гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);

— визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);

— згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва);

— отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріально-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як “страховка” виробництва.

Розмір виробничого запасу залежить:

— від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

— від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

— від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

— від сезонності постачання матеріалів;

— від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

— від розміру транзитних постачань.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас — запас призначений для забезпечення безперервного виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у і місяці (30) на число визначених договором постачань.

Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, у розмірі 50% середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (дата чергового отримання матеріалів, останній день інтервалу збігається з мінімальним (нормативним) їх запасом).

Максимальний поточний запас (П_Тмах) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів:

де В_д — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

t_н — інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Примітки: 1. Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів;

2. Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас — час необхідний на підготовку доставлених на підприємство матеріалів для виробничого використання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушка, розробка, правка тощо).

Технологічний запас — час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас — запас, який гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

Примітка: Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Транспортний запас — знаходження матеріалів у дорозі — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Загальна норма виробничих запасів за видами матеріальних ресурсів в днях (З_дн) визначається:

де Т_р — транспортний запас; П_д — підготовчий запас;

Т_х — технологічний запас; П_т — поточний запас;

С_тр — страховий (гарантійний) запас.

Для визначення і забезпечення оптимальних рівнів запасів матеріалів на складах підприємства використовують методи теорії управління запасами.

Управління запасами — це встановлення часових меж подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень щодо кількості замовлень або їх обсягу. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання.

Примітка: Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню.

Основними об’єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є:

— величина транзитних норм відправлення;

— питома вага складської форми забезпечення (рівень розвитку складського господарства).

Примітка: Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі близько 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами — це забезпечення такої організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, при якій, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Примітки: 1. Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів;

2. Попит на матеріали може бути залежним — пов’язаний з випуском продукції, або незалежним — не пов’язаний із планами випуску продукції;

3. Залежний попит можна прогнозувати з достатньо високою вірогідністю (оскільки плани виробництва розробляють завчасно).

Регулювання запасів може здійснюватися за системами “максимум-мінімум”, “стандартних партій”, “стандартних інтервалів” тощо.

Система “максимум-мінімум” (найбільш поширена система) — система згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів здійснюється за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т_ЗЗ):

де t_З — час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів;

Примітка: Інші системи регулювання запасів жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства:

— збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки;

— постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо).

Оптимальна партія поставки — це партія, яка забезпечує мінімальні сумарні витратні на придбання і зберігання матеріалів:

де П_мр — річна потреба у матеріалах;

В_мз — витрати на зберігання матеріалів;

Ц_м — ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

К_вр — коефіцієнт, що враховує втрати від “вилучення” коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Примітки: 1. Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою “максимум-мінімум”; за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ПК;

2. Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин;

3. У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції;

4. У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості;

5. В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

ТЕМА 1.5. МЕТОДЫ ОРГАНИЗАЦИИ НЕПОТОЧНОГО ПРОИЗВОДСТВА

Понятие о методах организации производства и их вида; особенности организации непоточного производства

1.

Под методом организации производства понимаются способы сочетания организации производственного процесса во времени и в пространстве. Организация производственного процесса во времени определяется степенью его непрерывности. Вся продукция, изготавливаемая на предприятиях, может быть разделена на два вида: дискретную и неделимую. К дискретному виду относится такая продукция, которая состоит из различных частей (машины, приборы, состоящие из деталей и сборочных едениц). Неделимой считается продукция, которую нельзя разделить на части и компоненты (ж.б.и, изделия из керамики, и другие изделия ПСМ). Организация производственного процесса в пространстве определяется расположением технологического оборудования в цехах, а также зависит от технологии изготовления конкретной продукции.

Различают поточные и непоточные методы организации промышленного производства. К непоточным методам относятся индивидуальный (еденичный) и партионный.

Поточный метод организации производства – метод, основанный на ритмичной повторяемости согласованных во времени основных и вспомогательных операций, выполняемых на специализированных рабочих местах, расположенных по ходу технологического процесса.

Партионный метод организации производства – метод, при котором периодически изготавливается относительно ограниченная номенклатура изделий в количествах, определяемых партиями выпуска.

Единичный метод организации производства – метод, при котором в единичных экземплярах изготавливается широкая номенклатура изделий неповторяющихся, либо повторяющихся через неопределенный интервал времени.

При выборе метода организации производства необходимо учитывать следующие факторы:

1. Номенклатура выпускаемой продукции

2. Объем производства

3. Периодичность выпуска продукции

4. Трудоемкость продукции

5. Характер технологических процессов

Особенности индивидуального (единичного) метода производства:

1. Большая неповторяющаяся номенклатура продукции

2. Использование универсального оборудования и специальной оснастки

3. Расположение оборудования по группам однотипных станков

4. Разработка укрупненной технологии

5. Значительный удельный вес работ с использованием ручного труда

6. Большие запасы НЗП

7. Высокие затраты на производство и реализации продукции, низкая оборачиваемость оборотных средств и уровень использования оборудования

Особенности партионного метода организации производства:

1. Запуск в производство изделий партиями

2. Обработка одновременно продукции нескольких наименований

3. Закрепление за рабочими местами выполнения нескольких операций

4. Широкое применение специализированного и универсального оборудования

5. Использование кадров высокой квалификации и широкой специализации

6. Преимущественное расположение станков, по группам однотипных станков

Направления повышения эффективности партионного метода организации производства:

1. Внедрение групповых методов обработки – все детали объединяются в группы по определенным признакам. Это обеспечивает снижение затрат рабочего времени на переналадку оборудования, уменьшение длительности производственного цикла, сокращение размеров станочного парка.

2. Внедрение гибких автоматизированных производств на основе гибких производственных систем – позволяет распространить преимущества автоматизации на мелко- и среднесерийное производство, обеспечить выпуск продукции малыми партиями и чрезвычайно высокую адаптацию к требованиям рынка.

Читайте також:

1. ИЗДЕРЖКИ ПРОИЗВОДСТВА И СЕБЕСТОИМОСТЬ ПРОДУКЦИИ.
2. Лекция 2. Общие принципы организации и работы компьютеров
3. Методы очистки сточных вод.
4. Методы теоретического и эмпирического уровней научного познания
5. Отдельные представители. Методы идентификации.
6. Тема 2. БИОСИСТЕМЫ, ОБЪЕКТЫ И МЕТОДЫ В
7. Тема 6. Методы анализа и прогнозирования развития среды организации
8. Численные методы решения уравнения адвекции

Переглядів: 1071