Форми зайнятості

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Три основні категорії зайнятих:

1. Працівники, що працюють за наймом і отримують зарплату.

2. Самозайняті працівники чи підприємці.

3. Неоплачувані працівники сімейних господарств.

Перший сектор – формальний – представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Неформальний сектор самозайнятості – це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги.

Третій сектор є сферою порушення чинного законодавства, а тому виступає як нелегальний і неконтрольований. Склад цього сектора неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи людей:

а) ті, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор;

б) громадяни, які будуть займатися даною діяльністю за будь-яких умов.

Іншим новим елементом зайнятості є часткова зайнятість, до якої належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці.

Часткова (вимушена неповна) – зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без зарплати чи працювали в режимі неповного часу.

Зайнятість основна – трудова діяльність за основним місцем роботи або в межах нормативного дня.

Зайнятість додаткова – у вільний час чи за межами основної зайнятості Зайнятість додаткова нерідко збігається з нереґламентованою зайнятістю – не зареєстрована і не оподаткована оплачувана діяльність – послуги на бартерній основі, тіньова економіка.

Важливим показником є раціональна зайнятість:

а) суспільно-корисний характер трудової діяльності;

б) оптимальна структура економіки;

в) використання сучасних досягнень;

г) професійно-кваліфікована структура сукупної робочої сили та адекватна система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Існує кілька теорій зайнятості, які по-різному пояснюють механізм функціонування ринку праці.

Згідно з класичною теорієюзарплата є основним регулятором ринку праці, а попит і пропозиція є високо еластичними щодо зарплати. В умовах зростання зарплати попит скорочується, а пропозиція збільшується, і навпаки. Рівновага забезпечується автоматично за допомогою абсолютно гнучкої зарплати. Згідно з класичною теорією (неокласичною) надмірна зарплата викликає безробіття, а останнє, зменшуючи зарплату, відновлює зайнятість і себе усуває. Якщо певна частка працівників не бажає найматися за низьку зарплату, то таке безробіття – добровільне.

У марксистській економічній теорії зайнятість аналізується крізь призму нагромадження капіталу. Капітал сам регулює попит на робочу силу та її пропозиції, створює механізм їх взаємодії. Нагромадження капіталу, яке супроводжується широким застосуванням машин, наслідком цього є зростання будови капіталу – виштовхує робітників із сфери виробництва. Заміна ручної праці машинною відбувається, коли стикаються з нестачею робочих рун. У результаті в міру технічного прогресу відносна потреба в робочій силі скорочується, хоча відбувається абсолютне збільшення чисельності працюючих. Утворюється промислова резервна армія праці. Утворюється видимість, що частина населення є зайвою, насправді ж "надлишок" працездатних людей утворюється самим капіталом, виходячи з потреби його самозростання, і є відносним. Утворення відносного перенаселення – це закон капіталістичного народонаселення, який був сформульований К.Марксом. Цей закон виражає внутрішньо необхідний сталий і суттєвий зв’язок між населенням процесу нагромадження капіталу і зростанням армії безробітних. В міру нагромадження капіталу, зростання його технічної будови збільшується чисельність непрацюючого населення, яке є не абсолютно, а відносно надлишковим в порівнянні з потребами зростаючого капіталу. Неповна зайнятість, безробіття є постійним атрибутом капіталізму.

Сучасні економічні теорії підтримують позицію, близьку до неокласиків, займають прихильники теорії раціональних очікувань. Вона передбачає, що крива сукупної пропозицій праці S вертикальна, а заробітна плата та інші ціни гнучкі. Зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Але, як показує практика, зниженню зарплати протистоять наймані робітники і профспілки. Роботодавці теж не завжди хочуть її зниження, оскільки це викликає соціальні конфлікти і негативний вплив на продуктивність праці. Це враховує кейнсіанська теорія: в короткостроковому періоді зарплата майже не змінюється під впливом попиту і пропозиції, особливо в бік зниження. Зниження зарплати з W' до W призводить до того, що частина робітників (HG) звільняється і стає вимушено незайнятою. Ринок неспроможний швидко усувати безробіття і забезпечити повну зайнятість. Вирішити цю проблему можливо за умови державного втручання. Відповідно держава, застосовуючи політику стимулювання сукупного попиту, може збільшити попит на працю, що зменшує безробіття і підвищує зарплату (номінальну).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зайнятість: суть і форми. Теорії зайнятості.	\|	Показники, які характеризують зайнятість

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.