Педагогічна функція дитячої літератури.

Твори для дітей вирізняються з-посеред творів для «дорослих»

педагогічною спрямованістю, дидактизмом, специфічними соціально-віковими особливостями.

Література для дітей має свою специфіку, але й підкоряється законам, що поширюються на словесність взагалі. Поліфункціональність закладена в самій природі слова, проте різні культурно-історичні епохи з багатьох функцій висувають на перше місце то одні, то інші. Особливість нашої епохи полягає в тому, що на літературу як одне з найдавніших мистецтв мають потужний вплив інформаційні системи – телебачення, комп’ютер.

Педагоги, керівники дитячого читання на перше місце ставлять виховнута освітню функції,що є першоосновою будь-якого навчання.

Актуалізація комунікативної функціїпривертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття.

Безперечно, виховання естетичного смаку, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності – завдання класичної дитячої літератури. Надзвичайно важливо це за умови насичення інформаційного простору псевдохудожньою літературою. Тому першорядного значення набуває естетична функція літератури як мистецтва слова.

Посилює кожну з вище зазначених функцій гедоністична (функція насолодження, задоволення).Виділення її як самостійної дозволяє і керівників читання фіксувати в художньому творі “складові”, що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання.

Ще одна функція дитячої літератури – риторична.Дитина під час читання насолоджується твором і мимохіть стає співавтором письменника. Історія літератури має багато прикладів, як враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості. Не випадково видатні педагоги знаходили взаємну залежність між процесом навчання грамоті та дитячою творчістю. На шляху від прочитаного твору до власної творчості лежить велика робота.

Погляди на дитячу літературу, отже, рухаються в напрямі філології й педагогіки, психології й соціології. Але уміння бачити цю дисципліну методологічно цікавою залишається сьогодні проблемою академічної науки в цілому. Якщо в США, Канаді, Германії, Франції робляться спроби її поступового подолання, то в Україні, на жаль, ця галузь залишається фактично нерозробленою. Так, описовий, поверховий характер мають літературознавчі дослідження творів для дітей (В. Костюченко “Українська радянська література для дітей. Літературно-критична хроніка”, С. Іванюк “Адресат – майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917–1941)”). У 1992 та 1999 роках видані хрестоматії дитячої української літератури, укладені за історичним принципом. Але вони не зосереджуються на специфіці курсу, а дають можливість лише простежити етапи розвитку української літератури для дітей

Отже, дитяча література– це світ художніх творів про те, що таке і хто така дитина, що таке її мікрокосм, і що таке її макрокосм, тобто все, що її оточує. Вона є органічною складовою загальної літератури зі всіма притаманними їй властивостями, при цьому орієнтованою на інтереси читача-дитини. Дитяча література має художню специфіку, адекватну дитячій психології. Найважливіші функції цієї літератури – давати дитині естетичну насолоду і сприяти формуванню її особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Колом дитячого читання прийнято називати всю літературу, яку читають діти	\|	Зародження і розвиток національної літератури для дітей та юнацтва. Традиції української дитячої літератури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.