Конфлікт як константа педагогічного соціуму, ставлення до нього у різних педагогічних парадигмах

Конфлікти як в учнівських, педагогічних, а також в управлінських колективах відбуваються досить часто. Але чи слід керівникові боятися конфліктів? Відповідь не однозначна. З одного боку ми читаємо у Василя Олександровича Сухомлинського: „Потрясіння, вибухи, конфлікти у вихованні дітей не є об’єктивною необхідністю. І краще без потрясінь”(18, с.626). Конфліктна і післяконфліктна нервова напруга може стати передумовою серйозної душевної та фізичної кризи, яка може призвести до інфаркту. За словами академіка К.М.Бикова, „печаль, яка не виплакана в сльозах, змушує плакати внутрішні органи”.

Водночас інший автор – Н.Є. Щуркова дає своє бачення: „Знищити конфлікт – знищити один із найсильніших механізмів розвитку життя. Конфлікт об’єктивний і неминучий, як об’єктивне саме життя, а конфлікт - частина життя, його константа, атрибут життя.”(8, с.5). О.Г.Ковальов вважає, що є конфлікти, які після розв’язання не залишають ніяких негативних наслідків: „ Це буває тоді, коли протиборство має делікатний характер, протиріччя вирішуються так, що конфліктуючі повністю задоволені його рішенням; між ними встановлюються нормальні товариські стосунки, які не мають прихованого відчуття недоброзичливості”( 4, с. 139). Тут автор ще не стверджує конструктивності конфлікту, а лише обережно визначає позитивний характер його наслідків. Рішучіше висловлюють позитивну оцінку конфліктів М.Х. Мескон, Альберт М., Ф.Хедоурі: „Коли люди думають про конфлікт, вони частіше асоціюють його з агресією, погрозами, спорами, ворожістю, війною, тощо. У результаті існує думка, що конфлікт – явище завжди небажане, що його необхідно за можливості уникати і що його слід негайно розв’язувати, як тільки він виникає...

Сучасний погляд полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а навіть і бажані... Адже в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив або проблем і т. ін.”(9, с.517).

Педагоги не полюбляють конфлікти. Не замислюючись над тим, чи є позитивне у протиріччі, яке виникає між учителем і учнем, часто прагнуть попередити конфлікт, відійти від нього, схвалюючи тих, хто безконфліктний: безконфліктний клас, безконфліктна дитина, неконфліктний вчитель. А чи можна розвиватися без суперечностей? Та й чи благо „безконфліктна людина”? Хто вона? Часто це той, хто не хоче вирішувати проблему, уникає з’ясування суті розбіжностей. Проте невдоволеність у такому разі наслідками викликає у людини внутрішню напругу. Безконфліктним може бути й той, хто не бажає бачити реальних відносин, придушуючи своєю владою волю учнів. Та чи добре це?

Сучасні дослідники справедливо підкреслюють: „Імперативна педагогіка - педагогіка безконфліктна” (16, с.135). Конфлікт не розв’язується, а придушується. Традиційні педагогічні реакції на порушення дітьми шкільного розпорядку й режиму відрізняються репресивністю, а сама діяльність педагога - це копіювання і трансляція відомих зразків поведінки.

По-іншому ставиться до проблеми конфлікту гуманна педагогіка. Вододілом між гуманною (толерантною, педагогікою ненасилля) і авторитарною(імперативною, педагогікою насилля) виступає характер взаємодії з дитиною. У гуманній педагогіці дитина сприймається як суб’єкт спілкування, тому зусилля вчителя спрямовані на організацію діалогу, стимулювання особистісного саморозвитку й саморегуляції.

Тому гуманна педагогіка відстоює думку, що конфлікти в педагогічній діяльності неминучі, бо сама діяльність містить суперечності. Логіка дитинства не співпадає з логікою зрілості, тому входження дитини в культуру дорослого життя пов’язане з постійними конфліктами. Треба їх не боятися, а навчитися правильно розв’язувати. У разі правильної спрямованості дій вчителя конфлікт може слугувати стимулом до змін і поштовхом до прогресу.

Педагогічний конфлікт, за думкою педагогів гуманістичного напрямку, стає додатковим і досить сильним фактором розвитку: вчить бачити і відчувати іншу людину, рахуватися з інтересами інших, шукати вихід із складної ситуації, а не лише копіювати поведінку інших, тобто вчить творити власну поведінку.

Характерні ознаки пед. парадигм	Педагогіка примусу	Педагогіка ненасилля
1.Мета	Привнесення досвіду без урахування інтересів і можливостей особистості та досягнення результату за будь-яку ціну	Збереження та примноження духовного потенціалу особистості
2.Специфіка управління	- Вчитель сам подає зразок поведінки, шаблон дії, - жорстко контролює орієнтацію на зразок, - робить акцент на недоліках.	- Вчитель викликає бажану поведінку, мотивує навчання, - включає учня в спільний пошук, спільну діяльність. ставить в ситуацію вибору, - разом з учнем шукає способи виправлення помилок, правильне вирішення проблеми.
3.Позиція учня	Виступає як об’єкт, на якого спрямовані дії вчителя.	Виступає як рівноправний суб’єкт педагогічної взаємодії.
4.Формула вчителя	„Роби так...”, „Якщо ти цього не зробиш, тобі буде соромно”, ”Того, хто не виконає, чекає покарання...”	„За виконання цієї роботи ти отримуєш...(винагороду)”, „Ти можеш цього й не робити..., ти вільний у своєму рішенні, я не збираюся тебе карати, але якщо ти це зробиш – це буде гідний крок (отримаєш нагороду)”.
5. Харак‑ тер зворотного зв’язку	- Очікуються негативні емоції учня (страх, тривожність, дискомфорт, обурення). - Сенс дій учня – позбутися неприємностей, уникнути покарання.	- Очікуються позитивні реакції (радість, зацікавленість спільною діяльністю, інтерес до роботи, бажання спілкуватися, вдячність за підтримку, задоволення, відчуття власної гідності).
6. Техніка впливу	- Наказ, вимога, - дисциплінування, - приниження. - конфронтація, - нав’язування думок, - примус, - фізичний або словесний тиск.	- Прохання, - організація спільної діяльності, - підбадьорювання, - компроміс, - Я-висловлювання, - надання права вибору, - переконування.
7.Резуль-тати	- Адаптація до залякування і погроз, що вимагає ескалації примусу, - Нездатність мислити самостійно, фіксація на деталях, - придушення творчої активності, - поведінка набуває якості захисної, - егоцентризм, відчуття відокремленості, самотності, складність у розумінні іншої людини.	- Дитина не потребує жорсткого контролю з боку класного керівника, - самостійність у визначенні та вирішенні проблем, - розвивається творча активність, - поведінка довірлива, розвиваються позитивні емоції, - бачення себе як частини громади, країни, навколишнього світу.

ВИСНОВКИ:

1.Конфлікт – константа соціуму. Не слід уникати конфлікту, якщо він дає можливість сходженню людини в її розвитку.

2. Керівнику школи і вчителю слід проаналізувати, яку парадигму виховання він сповідує.

3. Необхідна обізнаність у методиці розв’язання конфлікту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС	\|	Поняття конфлікту, конфліктної ситуації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.