• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Соціальна структура суспільства. Теорії соціальної стратифікації

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Соціальна структура розглядається у широкому і вузькому сенсі слова. Соціальна структура в широкому сенсі слова включає в себе різні види структур і являє собою об'єктивний розподіл суспільства за різними, життєво важливим ознаками. Найбільш важливими розрізами цієї структури в широкому сенсі слова є соціально-класова, соціально-професійна, соціально-демографічна, етнічна, поселенська і т. д.

Соціальна структура у вузькому значенні слова - це соціально-класова структура, сукупність класів, соціальних верств і груп, які знаходяться в єдності і взаємодії. В історичному плані соціальна структура суспільства в широкому сенсі слова з'явилася значно раніше, ніж соціально-класова. Так, зокрема, етнічні спільності з'явилися задовго до утворення класів, в умовах первісного суспільства. Соціально-класова структура почала розвиватися з появою класів та держави. Але так чи інакше на всьому протязі історії існував тісний взаємозв'язок між різними елементами соціальної структури. Більш того, у певні епохи різні соціальні спільності (класи, нації чи інші спільності людей) починали грати провідну роль в історичних подіях.

Соціальна структура суспільства носить конкретно-історичний характер. Кожній суспільно-економічної формації властива своя соціальна структура, як в широкому, так і у вузькому сенсі слова, в кожній з них ті чи інші соціальні спільності відіграють визначальну роль. Так, добре відомо, яку велику роль у розвитку економіки, торгівлі, науки і культури відіграла буржуазія в період Відродження в країнах Західної Європи. Не менш важливою виявилася роль російської інтелігенції у розвитку суспільного життя Росії в ХIХ столітті.

Основні різновиди соціальної структури:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи). Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показни­ками, як влада, власність, прибуток та ін.;

- пов’язані між собою політичними, культурними й еконо­мічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціальних інститутів.

Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виника­ють і формуються на основі:

- культурно-історичної самобутності (народи, нації);

- родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статевовікові тощо).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками.

Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:

• умови соціальної реальності, що зумовили об'єднання людей;

• загальні інтереси значної частини індивідів;

• розвиток державності та форми організації людей у різно­манітних соціальних інститутах;

• спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі й опосередковані) контакти.

Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:

• умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;

• спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;

• ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єдна­них у спільноту;

• належність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.).

Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер.

Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, розподілу і спеціалізації праці, ставлення до власності тощо.

Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціально-психологічні показники:

• рівень згуртованості соціальної спільноти;

• характер взаємодії між індивідами.

У західній соціології на відміну від матеріалістичної соціальної філософії особливе місце займає теорія соціальної стратифікації, яка позначає систему ознак і критеріїв соціального розшарування, нерівності в суспільстві, соціальну структуру суспільства зі своїх особливих позицій. Основним ключовим поняттям теорії соціальної стратифікації є поняття страт (від лат. - Шар, пласт) як головного і кінцевого елемента соціальної структури.

Вимірюються і виділяються страти за різними критеріями і ознаками (зайнятість, доходи, побутові умови, освіта, релігійні переконання і т. д.).

Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому стано­вищі порівняно з нижчими;

• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих.

Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Перші три критерії стратифікації - прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).

Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяль­ності в суспільній думці.

Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.

Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціаль­них структурах. Саме тому влада є тим чинником, який визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

У наш час найбільш впливовою думкою щодо процесу формування соціальних верств є теорія стратифікації К.Девіса й У.Мура, в якій вони запропонували функціональне пояснення нерівності. Вони вважають, що суспільство є певним чином організованою сукупністю нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш важливі (менеджер/вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами (відповідно до їхніх функціональних можливостей, тобто за їхнім максимальним внеском у досягнення суспіль­ної мети), а також мотивації до виконання соціальних ролей, що цим статусам відповідають.

Чим вищий статус, тим більше має здійснити витрат для роз­витку здібностей, кваліфікації та компетентності індивід, який претендує на цей статус. Отож суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Пояснення нерівності під кутом функціональної користі має свої вади, містить суб'єктивізм при оцінці функції та неспро­можний пояснити деякі реалії соціального життя.

З огляду на це, Т. Парсонс пов'язує конфігурацію соціальної системи з панівною в суспільстві системою цінностей.

Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уяв­леннями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на певний період ціннісної системи.

При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями:

- якісні характеристики членів суспільства, що визнача­ються генетичними рисами та приписаними статусами (по­ходженням, здібностями та ін.);

- рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (по­сада, рівень професіоналізму тощо);

- володіння матеріальними та духовними цінностями.

Кожне суспільство має власну організацію соціальної нерівності. Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак під­вищення рівня життя загалом перетворює нерівність на припустиму та легітимну.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
4. А) Структура економічних відносин.
5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
6. Адресна соціальна допомога
7. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
8. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
9. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
10. Активний характер соціальної політики.
11. Актуальні методи соціальної роботи
12. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи

Переглядів: 1491