Тема 11. Соціологія молоді

Соціологія молоді - розділ в соціології, в якому розглядаються проблеми молоді як специфічної соціально - демографічної групи, її інтеграції в суспільстві, а також виховання, освіти та самоствердження в різних соціальних умовах. І.Кон визначав молодь як соціально-демографічну групу, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тими чи іншими соціально-психологічними якостями. С.Іконнікова вважає, що молодь-класово-диференційована соціально-демографічна група суспільства, яка охоплює молодих людей віком від 16 до 30 років, їх становище і роль в суспільстві, функції та види діяльності, а також ціннісні орієнтації, світогляд, потреби і соціально-психологічні якості обумовлені характером соціально-політичного устрою, суспільними відношеннями, історичною ситуацією. Стосовно вікових меж молоді як особливої соціальної групи в науці не існує єдиної загальновизнаної точки зору. Це пов’язано з відмінностями у самих підходах до розуміння сутності категорії«молодь» в соціології. І не можна не погодитись з І.Ільїнським, який зауважує, що молодь-явище конкретно-історичне. Це означає, що кількість визначення молоді може бути стільки, скільки є конкретних суспільств, кожне із яких виводиться із загального визначення молоді і в той же час служить базою для конкретизації цього визначення. Ідучи далі за вказаним автором, звертаємо увагу на його зауваження, що соціальний статус молоді у всіх суспільствах і у всі часи в головному однаковий: молодь одночасно і об’єкт, і суб’єкт соціалізації. Стосовно суб’єктності, то вона набувається в міру самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, зростання самоорганізації. Якщо в основу розуміння визначальної характеристики молоді дійсно поставити процес соціалізації, а саме той її етап, метою якого є набуття індивідом «самостійного» статусу, перетворення юнака чи дівчини в умовно самодостатню соціальну одиницю, то достатньо логічним є припущення, що такий період настає з набуттям молодою людиною професійної «дорослості», тобто певна кількість років роботи за тим чи іншим фахом, а перед цим-одержання освіти та професійна підготовка. Тому, як здається, для різних соціо-професійних груп молоді вікова межа (зокрема, верхня), є неоднаковою, що визначається неоднаковістю вимог до представників різних родів діяльності з точки зору кваліфікації, досвіду, «зрілості». Звідси ми й готові вважати, наприклад, 35-тирічних хірургів, режисерів, науковців, урядовців молодими .

Окремі дослідження молодіжних проблем з’явились ще наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. і пов’язані з дослідженням проблем молодої сім’ї, сімейної соціалізації, проблем студентства та молоді,що навчається, вивчення матеріального становища і побуту студентства, використання неповнолітніх у сфері праці.

Перший етап формування вітчизняної соціології молоді охоплює 20-30 роки ХХ ст. Загалом він був пов'язаний з розвитком управлінської діяльності партійних, радянських, громадських організацій і був чітко спрямований на прикладний напрям. У ці роки до вивчення молоді звертались педагоги, соціологи,психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведені численні соціологічні дослідження, проаналізовані учнівські твори, листи до редакцій газет, особисті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів. Найглибші дослідження були проведені Л.Виготським, М.Рубінштейном, О.Колодною, та ін. Особливого значення надавалось вивченню робітничої молоді, джерел поповнення робітничого класу, мотивів обрання професії, інтересів і потреб, проведення вільного часу, поглядів молоді на тогочасні проблеми.

Другий етап у розвитку соціології молоді починається з середині 60-х та закінчується у 80-ті роки, відбувається формування соціології молоді, яка займається здебільшого вивченням громадської думки молоді з актуальних проблем того часу. Важливе значення мала праця І. Кона «Соціологія особистості», в якій були визначені особливості юності,проблеми юнацького віку, розвитку молодіжної свідомості, значення дружби та кохання у формуванні особистості, процесу становлення духовного світу молодої людини.

В 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу українських вчених до молодіжної проблематики. Активізувалися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колективів. В основному наукові дослідження спрямовувались в напрямку розвитку соціологічної теорії молоді, структуруючись за такими напрямами: економічні проблеми молоді (І.Лукінов, Ю.Пахомов, В.Урчукін); особливості формування трудових орієнтацій молоді, життєвих планів різноманітних її соціально-демографічних категорій(Л.Аза, О.Вишняк, Є.Головаха, В.Матусевич, В.Оссовський, М.Чурилов); підготовка молоді до праці в умовах реформи загальноосвітньої та професійної школи, її політична інформованість та суспільно-політична активність, тенденції та проблеми побуту, дозвілля молоді ( О.Вишняк, М.Чурилов, С.Макеєв, В.Піча); життєве самовизначення молоді; формування молодого спеціаліста (О.Якуба, Т.Старченко, І.Пустельник, Н.Черниш); проблеми життєвого самовизначення, досягнення життєвого успіху (Л.Сохань,Є Головаха, О БалакірєваЄ І.Мартинюк, В.Очеретяний).

Український науково-дослідний інститут проблем молоді зосередив свою діяльність на фундаментальних і пошукових дослідженнях проблем молоді, аналізі та прогнозуванні ситуації у молодіжному середовищі, встановленні та налагодженні зв’язків з організаціями в Україні та за її межами, які працюють у сфері молодіжної проблематики.

Інститут підготував статистичний довідник «Молодь України»,інформація якого охоплює основні сфери життєдіяльності юнаків та дівчат.

У сучасному суспільстві процес становлення , соціального визрівання підростаючого покоління пов'язаний з величезними труднощами. У переломні моменти історичного розвитку ці труднощі загострюються, що може викликати конфлікт «батьків та дітей». У сучасному суспільстві має місце таке загострення суперечностей, що вперше доводиться говорити про соціальні проблеми молоді, про те, чи зможе покоління, яке вступає в життя, прийняти, засвоїти і передати наступним поколінням цінності і норми, які є основою суспільства. Розвиток суспільства різко прискорився, побудова суспільства, характер суспільних відносин значно ускладнився, збільшився набір суспільних практик – все це помітно ускладнило процес соціалізації молоді.

Соціологи різних країн вказують на ряд суперечностей, що утруднюють процес соціалізації молоді. Це, зокрема, різкий розрив між біологічним і соціальним визріванням, між системою взаємин в сім’ї і системою відносин в суспільстві; між темпами соціально-культурного розвитку і темпами засвоєння молоддю відповідних цінностей; старіння суспільства і відповідно розрив між реальними можливостями вертикальної мобільності і вимогами з боку молоді, що вступає в життя; між сім’єю та іншими інституційними структурами суспільства, що заповнюється молодіжною субкультурою та її агентами, між реальними можливостями, що надані соціальною структурою, і системою навчання, виховання, ідеологією.

Дослідження проблем молоді, соціальних перспектив підростаючого покоління, його розвитку, специфіки свідомості і поведінки, соціальної активності й участі у формуванні як суспільних структур, так і неформальних об’єднань, стало предметом ювенології – складової частини сучасної науки про людину.

Складне соціально-економічне становище України, відсутність у більшості молодих людей економічної самостійності, професіонального статусу, визначених соціально-економічних і духовних орієнтирів - усе це складає важкі проблеми інтеграції молодого покоління в систему нових суспільних відносин. В Україні близько 2/3 молодих людей перебувають на повному або частковому утриманні батьків, що деформують мотиви і стимули їхньої трудової активності. Відсутність економічної самостійності для більшості молоді – одна з причин соціальної нестабільності, формує у молоді відчуття власної неповноцінності, постійної залежності від інших людей тощо. Намітилися дві тенденції, наслідки яких небезпечні для молоді й суспільства: відносно високі стандарти споживання, які розраховані на нетрудові доходи, і економічна пасивність молоді, відсутність готовності до праці в нових економічних умовах – ринкової економіки, ринкових відносин.

У зв’язку з цим цінними є праці західноєвропейських, американських, російських, українських та інших соціологів, у яких аналізується поведінка молоді, що опинилися в особливо тяжких умовах життя. «Відчуження», звісно не є суто сучасне чи то українське явище. Його форма і види змінюються в часі. Але саме «нове відчуження» типове для України. Суть цього явища – відхилення в поведінці сьогодні і зараз без будь-якої перспективи на майбутнє.

Молодь - це та суспільна сила, яка може здійснити різні починання, тому що вона не сприймає установлений порядок як щось дане і не наділена закріпленими законами та інтересами ні економічного, ні духовного характеру. Метою національної молодіжної політики повинно бути сприяння впливу на всю систему освіти молоді та підготовки цілого покоління до виконання абсолютно нових знань, тобто організувати всю молодь нації і направити її потенціальні можливості та вирішення проблем суспільства.

Тривалий час у суспільній науці молодь ідентифікувалася з віковим становленням особистості, і у повсякденній свідомості таке порівняння залишається переважаючим. Усвідомлення феномена молоді відбувалося разом із зростанням її значення в житті суспільства у 60-ті роки ХХ ст., особливо у зв’язку з тим становищем, якого набувала молодь з розгортанням науково-технічної революції.

Молодь входить у життя в умовах уже функціонуючих соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз, конфліктів. Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій так і від рівня соціально-економічного розвитку країни.

Нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю. Верхня – визначається з урахуванням юридичного повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

За законами України цей вік означується від 15 до 28 років. Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові та соціальні характеристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються у залежності від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо.

Незважаючи на те, що у сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення та індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш уразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з іншого – все більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим чинником, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків та відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає протиріччя, що існують на рівні молодь – суспільство. Найбільш суттєві з них наступні: рівень освіти та матеріальне становище молоді; потяг до знань і необхідність працювати; прагнення самостійності та економічна залежність від батьків; професійний статус та потреби сучасного ринку праці; бажання вирішувати власні проблеми самостійно і реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

На стан молодіжної культури в Україні впливають перехідні процеси, що супроводжуються соціальною аномією і фрустраціями, породжують соціально-ціннісну дезорієнтацію і соціальну непристосованість. На загальний процес культурної самореалізації молодої людини негативно впливає кризовий стан культури, її комерціалізація, істотні зрушення у бік усереднених зразків агресивної масової культури, особливо телебачення, яке як найпоширеніший вид дозвілля молоді формує образ субкультури. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура повторює телевізійну субкультуру, яка «ліпить» потрібного їй глядача. Плинним та незавершеним у формуванні молодіжної культури є освітній фактор гуманітарної соціалізації, який все більше залежить від майнового розшарування.

Загалом можна виділити декілька характеристик молодіжних субкультур другої половини ХХ ст.:

– специфічний стиль життя і поведінки; наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;

– нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства;

– зовнішня атрибутика, яка має символічне значення;

– наявність ініціативного центру, який «генерує» ідеї.

Сучасна соціологічна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. У короткому викладі їхня типологія виглядає так:

– романтико-ескапітські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери тощо);

– гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери і т. ін.);

– кримінальні (гопники, скінхеди і т. д.);

– анархо-нігілістичні (панки та ін.).

Сьогодні зростає вплив нових засобів зв’язку на формування віртуальних молодіжних спільнот засобами «інтернетної культури». Це створює умови у зв’язку із зростанням індивідуалізації молоді для ствердження не безпосереднього, контактного, а заочного входження в субкультурну спільноту. За цих умов посилюється комерціалізація молодіжних субкультур, їх «вростання» у механізми соціально масового функціонування меркантильної демонстрації своєї культурної специфічності.

У сучасному суспільстві в умовах національного і державного самовизначення підвищуються як економічна роль спеціалізованої навчальної підготовки, так і значення культури та її суб’єкта – інтелігенції. Тому студентство в якості ґенези інтелігенції набуває соціального і громадського значення, має достатні підстави та характеристики для визначення його як специфічної соціальної групи.

Студентство можна визначити як групу людей молодого віку, що об’єднані виконанням потенційно найбільш значущих для суспільства спеціальних навчальних та соціально-підготовчих функцій, тимчасово не беруть участі у соціально-продуктивній праці (або беруть участь епізодично), для яких характерні спільність побуту, психології, системи цінностей, культури і які готуються до виконання у суспільстві соціальних ролей інтелігенції (виробничої, організаційно-управлінської та культурно-конструктивної).

Характерні риси студентства як специфічної соціальної групи:

– об’єктивність існування;

– виконання у суспільстві певних функцій;

– однозначна детермінованість соціальної поведінки членів групи;

– певна цілісність та самостійність відносно інших соціальних груп;

– специфіка соціально-психологічних рис та системи цінностей;

– подвійна соціалізація;

– тимчасовість статусу;

– інтенсивність взаємоспілкування;

– напруженість пошуку змісту життя.

Найважливішою для студентства є навчальна соціально-підготовча функція. Що поєднує у собі та якісно зафарбовує інші важливі його характеристики.

Зазначені риси буття студентства істотно впливають на характер його спілкування із культурою, сприяючи винятково інтенсивному взаємообміну думками, оцінками духовних, у тому числі художньо-естетичних, явищ, колективності художньої самодіяльної творчості і, отже, створюють передумови єдності свідомості студентства.

Важливо також зазначити, що студентство є цілісністю, однак такою, яка сама в собі розділяється професійно, а професіоналізація, спеціалізація накладають відбиток на увесь уклад його життя, мислення, психологію, вносить особливості у способи освоєння цінностей життя та культури. Студентство за своєю фаховою спрямованістю культурно диференціюється і стає в сучасних умовах все більш строкатим у культурному та майновому відношенні. У студентській культурі знаходить відбиток увесь соціально-культурний спектр суспільства.

У нових умовах студентство стає більш прагматичним стосовно культури, робить акцент на набутті професійно-фахової культури, що посилює також вибірковість його ставлення до мистецтва, посилює престижні мотиви відбору його жанрів і спілкування з ним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 10. Соціологія культури	\|	Тема 12. Соціологія сім’ї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.