• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 13. Соціологія міста

Міське середовище виникає як інтерпретація особливостей території, соціальних відносин та культури. Місто як соціокультурний феномен являє собою єдність соціокультурного простору, способу життя та типу особистості. Останнім часом місто приймає не стільки форму поселення та виробництва, скільки таку форму співіснування, такий тип соціальності, суттєвою ознакою якого є інтеграція різних видів життєдіяльності у єдину саморозвинену систему з власним механізмом підтримки порядку та стійкості. Саме тому соціологічний підхід до вивчення процесу урбанізації міста є багатоаспектним аналізом його відносно самостійних підсистем.

Урбанізація (лат. urbanus – міський) – соціально-економіч­ний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.

Згідно з поглядами представника чиказької соціологічної школи Л. Вірта, урбанізм є головною рисою сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

– частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни;

– щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

– транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

– різноманітність галузей народного господарства;

– різноманітність видів трудової, дозвіллєвої діяльності населення;

– поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села.

Побутує думка, що процес урбанізації пройшов три стадії:

1) від виникнення міст до XVIII ст. – лише деякі міські зони мали понад 100 тис. мешканців;

2) кінець XVIII – початок XX ст. – швидке зростання розмірів і чисельності міст;

3) метрополізація – їй властиве зосередження людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах упродовж XX ст.

Інколи виділяють і четверту стадію – дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Урбанізація є соціальним процесом, який характеризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежуються і в Україні. Водночас помітні й певні специфічні риси «української урбанізації». Головна з них – зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності.

Специфічні особливості розвитку міст, різноманітні процеси в міському середовищі покликали до життя відповідні урбаністичні теорії.

1. Урбаністична екологія. Представники її (Р. Парк, Е. Берджесс) вважають, що міста зростають не хаотично, а відповідно до особливостей зовнішнього середовища. Своєрідність розміщення, пересування у міському середовищі аналогічна тій, що відбувається у природі.

2. Урбанізм як спосіб життя. Ця концепція була представлена у роботі Л. Вірта «Урбанізм як спосіб життя» (1938), який тлумачить урбанізм на підставі трьох його особливостей: розміру території міст, щільності та гетерогенності (неоднорідності) населення. Серед чинників, що визначають світосприйняття мешканців міст, він виділяв психологічні ефекти міського життя, їх вплив на соціальну структуру та індивіда. До негативних відносив взаємну байдужість, безцеремонність, підвищене емоційне навантаження, що призводить до відчуття тривоги, нервового напруження, відсутність підтримки через послаблені міжособистністі зв'язки мешканців міст.

3. Композиційна теорія. Представники її (Г. Ганс, 1962) піддали сумніву ідею Л. Вірта про диференціацію, що руйнує зв'язки між людьми і групами. Вони стверджують, що життя людей відбувається у невеликих групах (родині, колі друзів, сусідів), навколо яких виникають так звані соціальні світи, які ізолюють людей від навколишнього середовища (міста) та послаблюють руйнівні процеси. Тому аналіз таких чинників, як суспільний клас, етап життєвого циклу, етнічне походження набагато важливіший для розуміння соціального життя мешканців міст, ніж вивчення їх розмірів, щільності, складу населення.

4. Теорія субкультури. Її авторство належить К. Фітеру. Згідно з нею, навколишнє середовище міста справді впливає на приватне життя людей. Однак у містах складаються також умови для створення та зміцнення соціальних груп. Міське середовище сприятливе для розвитку субкультур саме завдяки диференціації. Тут виникає багато груп, пов'язаних загальними інтересами, кожна з яких може стати центром субкультури. Великі міста приваблюють багатьох людей, сприяють їх диференціації; у них немало людей, об'єднаних спільними інтересами, діяльністю, що зміцнює згуртованість груп, Саме у великих містах людині легше знайти друзів або приєднатися до якоїсь групи.

5) Сучасні теорії урбанізації. Вони зосереджуються на тому, що урбанізм не є ізольованим явищем, він пов'язаний з головними політичними та економічними чинниками. Один з авторів, Д. Харві, вважає, що:

– урбанізм є одним з аспектів штучного середовища, породженого розвитком і розквітом промислового капіталізму;

– у сучасному суспільстві відмінність між способами життя міського і сільського населення набагато розмитіша, ніж у традиційному суспільстві;

– у сучасному урбанізмі простір постійно реорганізується, що залежить від того, де великі фірми обирають місця для розміщення свого виробництва, науково-дослідницьких центрів, та від приватних інтересів, що впливають на купівлю та продаж будинків і землі.

М. Кастеллз, як і Д. Харві, вважає міста штучним утворенням, наголошуючи, що просторова форма суспільства тісно пов'язана з усіма механізмами його розвитку. А для розуміння міста необхідно усвідомлювати процеси, що керують створенням і зміною просторових форм. М. Кастеллз розглядає місто як окремий населений пункт і як складову процесу колективного споживання, що є рисою промислового капіталізму, вважає, що конфлікт у містах, проблеми міст стимулюють різні соціальні рухи.

Соціологія міста – галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як окремої структури в соціально-просторовій організації суспільства, з соціальними процесами, що відбуваються в ньому, з його формами та інститутами.

Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20-30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладено у працях М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля та ін.

Серед українських соціологів дослідженням міста займалися Г. Безсокирна, Н. Побєда, І. Попова, І. Прокопа, Л. Шепотько та ін. Кризова динаміка та гострі конфлікти у містах, розвиток міського самоврядування найближчим часом, ймовірно, сприятимуть появі нової хвилі інтересу до соціології міста.

Найчастіше соціологія міста зосереджується на таких проблемах як:

– визначення ролі міста в суспільстві й системі розселення;

– дослідження процесу формування міст і чинників їх розвитку;

– з'ясування основних підсистем міста та особливість їх взаємозв'язку;

– внутрішня структура і соціальна стратифікація міста;

– закономірності розвитку і функціонування міста як цілісного феномену;

– проблеми управління та самоуправління;

– особливості міського способу життя;

– соціоекологія міста тощо.

Місто – історична конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

Місту властиві такі специфічні риси:

– концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території;

– зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;

– провідна роль у соціальному прогресі;

– високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;

– зосередженість основних соціальних груп і верств населення.

Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:

– господарсько-економічна – організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;

– соціальна – втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;

– культурно-освітня – реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;

– управлінсько-адміністративна – здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.

На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

– багатофункціональні столичні міста;

– багатофункціональні міста обласних центрів;

– міста – індустріальні центри;

– місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій;

– транспортні міста;

– міста – оздоровчі центри;

– міста з переважаючим значенням науково-експерименталь­них функцій.

За кількістю мешканців виділяють такі типи міст: найбільші (понад 1 млн. жителів); дуже великі (від 500 тис. до 1 млн.); великі (250-500 тис.); середні (100-250 тис.); невеликі (50-100 тис.); малі (20-50 тис); найменші (до 20 тис. жителів); міські селища.

Тільки наприкінці XX ст. дослідники стали брати до уваги відмінності між невеликими, середніми та найбільшими містами, зосереджуючи увагу на такому феномені, як мегаполіс. Його формування є своєрідним утіленням принципу природної раціональності, який полягає у раціональному плануванні й розташуванні житлових районів, промислових, паркових зон з метою доступності контактів з природою. Його реалізація потребує чіткого плану розвитку та сильної й освіченої влади для управління ним.

Загалом існує чотири основні теорії просторового зростання міст:

1. Теорія централізації. Згідно з нею, місто має великий торговий, промисловий і адміністративний центр, який повсякчасно зростає.

2. Теорія секторів. Передбачає розширення міських територій вздовж транспортних магістралей та вже збудованих районів.

3. Теорія полінуклеарності. Згідно з нею, місто повинно мати декілька великих центрів: промисловий, адміністративний, торговий, науковий тощо.

4. Теорія концентричних зон. Її прихильники вважають, що просторове зростання міста повинно нагадувати концентричні кола: від центрального «ділового» району, немов хвилі, відходять змішана зона, робітничий район, житлова зона середнього класу, привілейована зона, сільськогосподарські райони поблизу міста.

Місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище – це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Це середовище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, що наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі середовища.

Найвідчутніше впливають на міське середовище: фізичні параметри міста; екологічні характеристики міста; інформаційний чинник; специфіка соціальної структури міста.

У трактуванні сутності міського способу життя простежується значний вплив психологічної школи в соціології. Р. Парк, наприклад, у своїх працях підкреслював необхідність поділу життя міста на біотичний і культурний рівні і основою всіх соціальних явищ вважав біотичний рівень. Біологічні фактори він вважав домінуючими у формуванні поведінки міського жителя.

Специфічні моменти міського способу життя зумовлені особливостями міста як соціально-просторової форми існування суспільства.

Міський спосіб життя – це специфічний тип соціально-значимої життєдіяльності індивідів і їх груп, своєрідність якого формується під впливом міста як особливого соціально-просторового середовища. В емпіричній інтерпретації міський спосіб життя означає типову трудову, суспільно-політичну, сімейно-побутову та культурно-освітню діяльність городян.

До найважливіших ознак міського життя слід віднести наступні:

– високий рівень соціальної диференціації: видів діяльності, території, простору;

– соціокультурна гетерогенність;

– нестійкість соціального статусу індивіда та високий рівень соціальної мобільності, соціокультурної динаміки;

– переважання вторинних контактів – ділових, короткочасових, анонімних зв'язків;

– зниження значення територіальних спільностей і відмирання сусідських зв'язків та спілкування;

– високий рівень варіативності та альтернативності свідомості й поведінки;

– наявність великої кількості груп за інтересами, багатоманітність культурних стереотипів;

– широкі можливості вибору моделей поведінки;

– високий рівень інноваційної активності;

– зменшення соціального значення сім’ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, зниження народжуваності, перетворення розширеної сім'ї на нуклеарну, перевищення смертності над народжуваністю, послаблення зв'язків і залежностей між родичами;

– зниження ролі традиції у врегулюванні поведінки особистості внаслідок підвищення значення формального соціального контролю у цій галузі;

– інформаційна насиченість міського середовища.

Перше системне описання міського способу життя і його впливу на свідомість й поведінку міського населення здійснено Л. Віртом у праці «Урбанізм як спосіб життя» (1938) (табл. 1).

Таблиця 1

Читайте також:

1. Або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділен1
2. Античні міста – поліси, їх культура в українських землях.
3. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
5. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
6. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
7. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
8. Античні рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я.
9. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах)(ч.3 ст.5 БК України).
10. Вдосконалення нормативно-правової бази міста на етапі переходу до інформаційного суспільства
11. Використання мережі Інтернет екстремістами і терористами
12. Генетична соціологія М. Грушевського.

Переглядів: 1354