Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Еколого-правове регулювання екологічних правовідносин.

Цей блок законодавчого регулювання може бути представлений у вигляді:

· природноресурсового (по використанню природних ресурсів);

· природоохоронного (по охороні навколишнього середовища).

Основу екологічного законодавства України становить Закон України “Про охорону НПС” (25.06.1991р.). Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони НПС в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Законом закріплюється право власності на природні ресурси, об’єкти правової охорони НПС, екологічні права і обов’язки громадян України, повноваження рад та органів управління у галузі охорони НПС, ведення спостереження, прогнозування, обліку та інформування, проведення екологічної експертизи, стандартизації і нормування, здійснення контролю і нагляду в галузі охорони НПС, порядок використання природних ресурсів, економічні заходи забезпечення охорони НПС, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, зазначаються природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, зони надзвичайних екологічних ситуацій, вирішення спорів у галузі охорони НПС, відповідальність за порушення законодавства про охорону НПС.

1.3. Виконання положень Закону України “Про охорону НПС” враховано при прийняті актів природоресурсного законодавства: Земельний кодекс України (25.10.2001), Водний кодекс України (6.06.1995р.), Лісовий кодекс України (21.01.1994р.), Кодекс України про надра (27.07.1994р.), Закон України “Про тваринний світ” (13.12.2001р.), Закон України “Про рослинний світ” (9.04.1999р.), Закон України “Про охорону атмосферного повітря” (16.10.1992р.) тощо.

Земельний кодекс України своїм завданням має регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення НПС, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Земельний кодекс передбачає контроль за використанням і охороною земель та їхній моніторинг, призначення державного земельного кадастру та землеустрою, порядок вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Водний кодекс України. Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод, ліквідації наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водний кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, водокористування, права і обов’язки водокористувачів, охорону вод та порядок вирішення спорів з питань використання, відтворення й охорони вод.

Завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі раціонального використання.

Лісовий кодекс визначає функції і значення лісів України, право власності, користування земельними ділянками лісового фонду, права та обов’язки лісокористувачів, захист прав лісокористувачів.

Лісовий кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони лісів та відтворення лісових ресурсів, порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, порядок вирішення спорів, відповідальність за порушення лісового законодавства.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та НПС, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Кодекс про надра визначає право власності на надра, види корисних копалин, порядок надання надр у користування, права та обов’язки користувачів надр, проведення робіт по геологічному вивченню надр, що здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення і оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з’ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Закон України “Про рослинний світ” регулює відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення.

Завданням законодавства України про рослинний світ є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання і відтворення дикорослих й ін. рослин несільськогосподарського призначення, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, їх угруповання і місцезростання.

Закон визначає основні вимоги до охорони, використання та відтворення рослинного світу, порядок ведення державного обліку і кадастру рослинного світу, відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.

Законом України “Про тваринний світ” регулюються відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, які перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Завданням законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

Закон визначає право власності на об’єкти тваринного світу, права та обов’язки громадян, охорону тваринного світу, ведення моніторингу тваринного світу, державного обліку та державного кадастру,здійснення контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, відповідальність за порушення законодавства України в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Закон України “Про охорону атмосферного повітря” спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Завданням законодавства є регулювання відносин з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Законом закріплюється управління у галузі охорони атмосферного повітря, стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря, заходи щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об’єктів, регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря, контроль у галузі охорони атмосферного повітря, державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря, правопорушення у галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них, міжнародне співробітництво в галузі охорони атмосферного повітря.

Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (21.09.2000р.) затверджує дану Загальнодержавну програму, яка розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання,вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Закон визначає сучасний стан територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, мету і завдання Програми, концептуальні положення формування національної екологічної мережі, формування національної екологічної мережі, механізм забезпечення реалізації Програми, етапи реалізації Програми, соціальні, економічні та екологічні результати реалізації Програми.

1.4. До природоохоронного законодавства належать також такі закони як:

“Про екологічну експертизу” (9.02.1995р.),

“Про відходи” (5.03.1998р.),

“Про поводження з радіоактивними відходами” (30.06.1995р.),

“Про об’єкти підвищеної небезпеки” (18.01.2001р.),

“Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992р.),

“Про курорти” (5.10.2000р.) тощо.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України “Про екологічну експертизу” завданням якого є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони НПС, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Закон визначає об’єкти екологічної експертизи, суб’єкти екологічної експертизи,форми здійснення екологічної експертизи, державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи, статус експерта екологічної експертизи (права і обов’язки),права та обов’язки замовників екологічної експертизи, порядок проведення екологічної експертизи, фінансування екологічної експертизи, відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу, міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи.

Законом України “Про відходи” регулюються відносини, пов’язані з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів,що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, ввозяться на територію України чи вивозяться з неї.

Закон визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їхнім збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на НПС та здоров’я людини на території України.

Законом закріплюються порядок проведення стандартизації та нормування у сфері поводження з відходами, відносини права власності на відходи, суб’єкти права власності на відходи, суб’єкти у сфері поводження з відходами, компетенція органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами, державний облік і паспортизація відходів, моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами, заходи щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, забезпечення їхньої утилізації, правопорушення та відповідальність, а також міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами.

Закон України “Про природно-заповідний фонд України” із відповідними змінами визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Цим законом закріплюється класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України, форми власності на території та об’єкти ПЗФ, правові засади функціонування територій та об’єктів ПЗФ,види використання територій та об’єктів ПЗФ, права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів ПЗФ,управління в галузі організації, охорони та використання ПЗФ,режим територій та об’єктів ПЗФ, охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ, науково-дослідні роботи на територіях та об’єктах ПЗФ, економічні засоби забезпечення організації і функціонування ПЗФ, порядок створення і оголошення територій та об’єктів ПЗФ, ведення державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ, охорона територій та об’єктів ПЗФ охорони територій та об’єктів ПЗФ, контроль за дотриманням їх режиму, відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд, міжнародне співробітництво в галузі охорони і використання територій та об’єктів ПЗФ.

1.5. Екологічне законодавство України продовжує розвиватися в напрямі вдосконалення та відповідності міжнародним нормам правових держав світу.

З метою інтеграції Українидо Європейського Союзу розробляється і впроваджується деталізована програма наближення природоохоронного законодавства до законодавства ЄС.

Інтеграція України до Європейського Союзу має здійснюватися шляхом створення правової, нормативно-методичної та організаційної бази, гармонізованої з європейською, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки.

В Україні здійснюються конкретні заходи щодо гармонізації природоохоронного законодавства, а саме:

- розроблено проекти нових законодавчих актів: Закон України “Про екологічне страхування”, Закон України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” тощо;

- прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”;

- розроблено низку законодавчих і нормативних актів, необхідних для реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар;

- запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин;

- відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи.

Екологічна інтеграція України до Європейського Союзу здійснюється шляхом системного вдосконалення і приведення у відповідність з європейською правовою, нормативно-методичною та інституціональною базою екологічного управління й екологічної безпеки, взаємодії з громадськими об’єднаннями. Для цього проводиться ідентифікування національної екологічної політики і приведення її у відповідність із загальноєвропейською екологічною політикою.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення екологічної політики.

2. Назвіть складові законодавчого регулювання.

3. Назвіть складові еколого-правового регулювання.

4. Назвіть кодекси та закони, які регулюють використання природних ресурсів.

5. Назвіть закони, які регулюють охорону НПС.

Лекція 2

основні функції управління в галузі охорони НПС

2.1. Функції управління

2.2. Планування в галузі охорони НПС

2.3. Екологічний моніторинг

2.4. Екологічна експертиза

2.5. Екологічні стандартизація і нормування

2.1. Управління в галузі охорони НПС – врегульований нормами екологічного права вид діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямований на забезпечення суспільних відносин по використанню та охороні об'єктів екологічного права й дотримання державними органами, юридичними та фізичними особами й органами самоврядування встановлених еколого-правових норм.

Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом України "Про охорону НПС", природоресурсними й іншими актами екологічного законодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів державного, самоврядного та громадського управління в цілому.

Відповідно до Закону України "Про охорону НПС" метою управління у даній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони НПС (ст. 16).

Органами управління в галузі охорони НПС є: КМУ, центральні органи виконавчої влади та територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, органи виконавчої влади сільських, селищних і міських рад, громадські об'єднання й організації.

Діяльність органів управління в галузі охорони НПС базується на принципах:

- забезпечення законності при здійсненні управління у даній сфері;

- поєднання комплексного і диференційованого підходів в управлінні охороною НПС;

- поєднання державного управління в цій галузі із самоврядним і громадським;

- впровадження басейнового управління;

- програмно-цільове забезпечення розробки і реалізації заходів у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Функція управління в галузі охорони НПС – це визначений у законодавчих та інших нормативно-правових актах напрямок діяльності суб'єкта чи групи суб'єктів щодо організації охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів.

До основних функцій управління в галузі охорони НПС відносяться:

- планування у галузі охорони НПС;

- екологічний моніторинг;

- державний облік у галузі охорони НПС;

- екологічне нормування, лімітування, ліцензування;

- екологічна експертиза;

- екологічний аудит;

- контроль у галузі охорони НПС.

2.2. Плануваннязаходів щодо охорони довкілля та використання природних ресурсів здійснюється у складі програм, прогнозів соціально-економічного розвитку та на основі екологічних програм, що розробляються на загальнодержавному, міжрегіональному та місцевому рівнях.

Загальнодержавними екологічними програмами визначається єдина політика у галузі охорони довкілля, передбачаються заходи щодо стабілізації та поліпшення стану довкілля в Україні чи окремих його складових.

Приклади таких програм:

· Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. (затверджена Законом України від 21.09.2000 р.);

· Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами (від 14.09.00 р.);

· Загальнодержавна програма розвитку водного господарства (від 17.01.02 р.);

· Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (від 22.03.2001 р.).

Міжрегіональні екологічні програми визначають заходи щодо вирішення екологічних проблем, спільних для двох і більше областей України.

Місцеві програми (обласні, районні, міські, сільські) розробляються із врахуванням заходів, що передбачені загальнодержавними та міжрегіональними екологічними програмами, та природних особливостей і рівня техногенного навантаження на довкілля у відповідних місцевостях.

В екологічних програмах із врахування вимог екологічного законодавства та міжнародних договорів у галузі охорони довкілля висвітлюються такі питання:

· необхідність і стисле обґрунтування доцільності розроблення програми;

· основна мета програми й термін її реалізації;

· характеристика сучасного стану проблеми, на розв'язання якої спрямована програма;

· основні (пріоритетні) напрями дій для досягнення кінцевої мети програми;

· етапи вирішення завдань програми й терміни їх виконання;

· комплекси заходів, що мають здійснюватися на кожному з етапів;

· орієнтовні розрахунки вартості реалізації програми та джерела її фінансування;

· очікувані результати реалізації заходів програми та їх відповідність головній меті;

· прогнозна характеристика стану НПС за етапами реалізації програми;

· механізм реалізації та фінансування програми і контролю за її виконанням.

Порядок розробки та затвердження програм у галузі охорони НПС регламентується Конституцією України (п. 6 ст. 85, п. З ст. 119, п. 5 ст. 138), Законом України "Про охорону НПС" (ст. 6), Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (п."а" абз. 3 ст. 33), Законом України "Про державні цільові програми від 18.03.2004 р. та іншими нормативно-правовими актами.

2.3. Екологічний моніторинг (моніторинг довкілля)– це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини та суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля та запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Моніторинг довкілля здійснюється Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами й організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад і положення про яку затверджуються КМУ.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

· довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

· аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

· інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

· інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни та міжнародних організацій.

Порядок здійснення екологічного моніторингу (моніторингу довкілля) визначається Законом України "Про охорону НПС" (ст. 22), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою КМУ від 30.03.1998 р. № 391 (з наступними змінами).

Облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, а також обсягів викидів (скидів) забруднюючих речовин, виконання завдань по охороні НПС здійснюється шляхом ведення кадастрів природних ресурсів та по лінії державної статистики.

Порядок ведення кадастрів природних ресурсів визначається КМУ (ст. 23 Закону України "Про охорону НПС").

Згідно Положення про регіональні кадастри природних ресурсів (постанова КМУ від 28.12.2001 р. № 1781) регіональні кадастри ведуться за окремими видами природних ресурсів: земельні ресурси; водні ресурси; природні рослинні ресурси; ресурси тваринного світу; природні лікувальні ресурси; мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ і техногенних родовищ.

Система обліку в галузі охорони НПС включає й систему державної звітності, що здійснюється підприємствами, установами й організаціями, діяльність яких пов'язана з природокористуванням і впливом на довкілля. Відповідну інформацію вони мають надавати за встановленими формами статистичної звітності органам, що ведуть державний облік у порядку, що встановлюється КМУ (див. Постанови КМУ № 31655 від 13.12.2001 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі атмосферного повітря", № 2034 від 01.11.1999 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів", № 1525 від 18.12.1996 р. "Про затвердження Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів" тощо).

2.4. Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан НПС, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону НПС, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р.).

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про охорону НПС" в Україні здійснюються державна, громадська й інші види екологічної експертизи.

Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан НПС.

Порядок проведення екологічної експертизи визначається Законом України "Про екологічну експертизу" й іншими нормативно-правовими актами.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони НПС та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан НПС;

б) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону НПС;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони НПС та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС разом зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструк-орських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС є обов'язковим для виконання.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані в реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

Екологічний аудит- це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання й об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління НПС та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону НПС й іншим критеріям екологічного аудиту.

Об'єктами екологічного аудиту є: підприємства, установи й організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти; системи управління НПС; інші об'єкти, передбачені законом.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також; для потреб екологічного страхування тощо.

Екологічний контроль.Під ним розуміється перевірка додержання господарюючими й іншими суб'єктами вимог екологічного законодавства.

Екологічний контроль у тій чи іншій формі здійснюють практично всі органи держави (ВРУ, Президент України, КМУ, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), що приймають рішення з питань охорони довкілля, екологічної безпеки, використання природних ресурсів (контроль за виконанням цих рішень).

Серед цих органів є такі, що спеціально уповноважені виконувати функції державного екологічного контролю (див. лекцію 3).

2.5. Екологічне нормування та лімітування здійснюється з метою регулювання допустимих обсягів впливів виробничої та іншої господарської діяльності на стан довкілля, окремих природних ресурсів.

Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в НПС забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних і біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони НПС й іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України (ст. 33 Закону України "Про охорону НПС).

Екологічне лімітування здійснюється шляхом встановлення лімітів використання природних ресурсів – граничних обсягів, у межах яких дозволяється спеціальне використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, поверхневих і підземних вод мисливських та немисливських видів тварин, рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Ліміти використання природних ресурсів установлюються з метою забезпечення раціонального, економного використання природних ресурсів, збереження просторової та видової різноманітності, цілісності природних об'єктів і комплексів.

На основі цих лімітів видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Порядок установлення лімітів використання природних ресурсів визначено Законом України "Про охорону НПС" (ст. 43), Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення" (затв. постановою КМУ від 10.08.1992 р.) та деякими іншими актами.

Екологічне ліцензування здійснюється шляхом надання дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення діяльності, пов'язаної з негативним впливом на довкілля.

Так, законодавство вимагає отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівні впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря (ст. 11, 13 Закону України "Про атмосферне повітря"). Передбачено, зокрема, що дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення впродовж терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Обов'язковим є отримання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Згідно з постановою КМУ № 440 від 20.06.1999 р. (з наступними змінами) дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнагляд-охоронпраці, Мінтрансом, МВС відповідно до Переліку отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних аґентів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізація яких здійснюються за наявності дозволу, що додається до зазначеної постанови Кабінету Міністру України).

Спеціальний дозвіл (ліцензія) має бути отриманий в органах Мінприроди суб'єктами підприємницької діяльності на використання джерел іонізуючого випромінювання (ст. 23 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р.).

Законодавством передбачено й інші випадки отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (Розділ "Право власності на природні ресурси і право природокористування").

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення функції управління в галузі охорони НПС.

2. Назвіть основні функції управління в галузі охорони НПС.

3. Де впроваджується планування заходів щодо охорони довкілля та використання природних ресурсів?

4. Дайте визначення екологічному моніторингу.

5. Які державні органи здійснюють моніторинг довкілля?

6. За якими природними ресурсами ведуться регіональні кадастри?

7. Дайте визначення екологічній експертизі. Назвіть види екологічної експертизи.

8. Назвіть завдання державної екологічної експертизи.

9. Дайте визначення екологічному аудиту.

10. Дайте визначення екологічному контролю.

11. Дайте визначення екологічному нормуванню.

12. Дайте визначення екологічному ліцензуванню.

Лекція 3

ДержавнЕ та громадське управління в галузі охорони НПС

3.1. Органи державного управління загальної компетенції

3.2. Органи державного управління спеціальної компетенції

3.3. Громадське управління в галузі охорони НПС

3.1. Органами загальної компетенції,тобто органами, для яких повноваження з питань охорони НПС є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань економічного та соціального розвитку держави й окремих регіонів, є КМУ, Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних і міських рад.

1. КМУ здійснює різноманітні функції, які поширюються на сферу охорони НПС (ст. 116 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про охорону НПС", в земельному, водному, лісовому кодексах, кодексі про надрах, законах про тваринний світ, про рослинний світ, про природно-заповідний фонд, про зону надзвичайної екологічної ситуації та в інших нормативно-правових актах):

а) здійснює реалізацію екологічної політики;

б) забезпечує розроблення державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України в питаннях охорони НПС;

г) встановлює порядок утворення та використання Державного фонду охорони НПС у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

ґ) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у НПС, розміщення відходів;

д) встановлює порядок визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення НПС, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

є) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

ж) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону НПС;

з) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони НПС. КМУ може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

2. Рада Міністрів АР Крим здійснює реалізацію законодавства України та АР Крим у галузі охорони НПС (ст. 18 Закон України "Про охорону НПС"); організує розроблення екологічних програм; встановлює порядок утворення та використання республіканського фонду охорони НПС; погоджує розміщення підприємств, установ і організацій; визначає нормативи збору та розміри зборів за забруднення НПС, розміщення відходів; затверджує для підприємств, установ і організацій ліміти використання природних ресурсів (за винятком: природних ресурсів загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у НПС та таких, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, НПС за межами території АР Крим), ліміти на утворення та розміщення відходів; організує проведення державної екологічної експертизи об'єктів; організує ліквідацію екологічних наслідків аварій, залучає до її проведення підприємства, установи, організації і громадян; забезпечує систематичне й оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан НПС.

3. Місцеві державні адміністрації. Основними завданнями у сфері екології та природокористування є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

1) виконання положень Конституції, законів України, актів Президента України, КМУ, інших органів виконавчої влади з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

2) законності та правопорядку у сфері природокористування, додержання екологічних прав громадян;

3) виконання державних і регіональних програм охорони довкілля;

4) взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

5) реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

4. На виконавчі органи сільських, селищних, міських рад покладається:

1) встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову земель;

2) визначення розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями за забруднення довкілля й інші екологічні збитки;

3) встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами населених пунктів;

4) участь у підготовці загальнодержавних, регіональних, місцевих програм охорони довкілля;

5) організація територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

6) оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

7) справляння плати за землю;

8) здійснення контролю за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів;

9) реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

10) організація та ведення земельно-кадастрової документації;

11) надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

12) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

13) ліквідація наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

14) визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

15) підготовка висновків щодо надання або вилучення земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування;

16) погодження проектів землеустрою;

17) здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою та інше.

3.2. Органами державного управління в галузі охорони НПС спеціальної компетенції є центральні органи виконавчої влади й урядові органи державного управління, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням.

Такими органами є: Міністерство охорони НПС; Державний комітет природних ресурсів; Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству; Державний комітет лісового господарства, а також урядові органи державного управління із спеціальними повноваженнями: Державна екологічна інспекція, Державна служба заповідної справи, Державна гідрометеорологічна служба, Державний департамент рибного господарства.

Спеціальні повноваження мають Міністерство охорони здоров'я, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Державний комітет ядерного регулювання України.

Основними завданнями Міністерства охорони НПС України (Мінприроди) є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси й інша рослинність, тваринний світ, морське середовище та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), екологічної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності, створення екологічних передумов для сталого розвитку України;

- здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони НПС, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону НПС, раціональне використання природних ресурсів (крім надр), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Важливе значення мають юрисдикційні повноваження, які надають Мінприроди право:

- застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства;

- подавати позови про відшкодування шкоди і втрат, завданих унаслідок такого порушення;

- розглядати справи про адміністративні правопорушення;

- передавати правоохоронним органам, у разі наявності підстав, передбачених законодавством, матеріали про виявлені факти злочинів;

- обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) діяльність підприємств, установ, організацій і об'єктів або вносити до КМУ подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм і правил охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів, екологічної і радіаційної безпеки.

Важливі повноваження у даній сфері має Державний комітет природних ресурсів України, який було утворено як і Мінприроди України внаслідок реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів.

Основними завданнями Держкомприродресурсів України є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення і раціонального використання надр, топографо-геодезичної, картографічної діяльності, формування національної екомережі;

- забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, організації геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного й еколого-геологічного вивчення надр, пошуку та розвідки корисних копалин на території України, у межах територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, раціонального використання надр, картографування геологічного середовища, а також розвитку топографо-геодезичної, картографічної діяльності;

- здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинної бази, проведення еколого-геологічних досліджень; здійснення державного контролю за геологічним вивченням надр, забезпечення здійснення державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, участь у здійсненні державного контролю й нагляду за охороною і використанням надр.

Держкомзем України:

- готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання земельних відносин, розпорядження земель державної та комунальної власності, державного контролю за використанням і охороною земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

- розробляє державні програми з питань розвитку земельних відносин, приватизації земель, раціонального використання, охорони та здійснення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також здійснює нормативно-методичне забезпечення їх виконання;

- організовує та забезпечує проведення робіт з грошової, у т.ч. експертної, оцінки земель;

- забезпечує розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та ін. заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, на відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин і вдосконалення системи оподаткування; здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства.

Основними завданнями Держводгоспу України є:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій, передового досвіду роботи та забезпечення реалізації цієї політики;

- розроблення й участь у реалізації загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод і відтворення водних ресурсів;

- забезпечення задоволення потреб населення та галузей національної економіки у водних ресурсах і проведення їх міжбасейнового перерозподілу;

- здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Основними завданнями Держкомлісгоспу України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також: охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства; здійснення державного управління, регулювання й контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення й організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів.

Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди. Основними завданнями є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний і рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, екологічної та радіаційної безпеки; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону НПС, раціональне використання природних ресурсів (крім надр і лісів), екологічну і радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Державна служба заповідної справи має основними завданнями: участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів; забезпечення державного управління територіями й об'єктами природно-заповідного фонду; здійснення державного контролю за додержанням режиму територій і об'єктів природно-заповідного фонду; забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на територіях природно-заповідного фонду; підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі.

Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) має своїми основними завданнями: участь у реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності; організацію гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, здійснення гідрометеорологічного забезпечення й обслуговування, ведення галузевого державного архіву даних спостережень; організація та координація наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату; взаємодію з міжнародними організаціями й національними гідрометеорологічними службами інших держав, представництво України у Всесвітній метеорологічній організації та участь в реалізації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Основними завданнями Держлісінспекції є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Основними завданнями Укрдержрибгоспу є розроблення та реалізація комплексних заходів щодо охорони, відтворення та використання водних живих ресурсів, вивчення стану їхніх запасів у рибогосподарських водоймах України, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні України та водах за межами юрисдикції України відповідно до міжнародних зобов'язань України; здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства України; здійснення та координування міжнародного співробітництва з метою розвитку рибного господарства, забезпечення доступу підприємств рибного господарства України до запасів водних живих ресурсів Світового океану; участь у реалізації єдиної технічної та інвестиційної політики, створення правових умов впровадження у виробництво прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, проведення комплексного аналізу розвитку рибного господарства України; задоволення потреб населення та виробництва в рибопродукції.

Основні завдання Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ України): здійснення контролю і нагляду за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв і вимог, спрямованих на забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення; забезпечення відповідно до законодавства проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи; вивчення, аналіз і прогнозування показників стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; взяття участі в розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров'я людини; затвердження відповідно до законодавства державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів; встановлення в межах своєї компетенції державних стандартів якості питної води; взяття участі в розробці та введенні в дію екологічних нормативів і норм радіаційної безпеки; погодження в установленому законодавством порядку всіх державних стандартів, технічних умов, промислових зразків, іншої нормативно-технічної документації об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення.

Основними завданнями Держатомреґулювання України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своєї компетенції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки; координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальної справи, пожежної безпеки тощо.

Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від наслідків Чорнобильської катастрофи, у тому числі з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій.

Державне управління в галузі охорони НПС здійснюється й іншими центральними органами виконавчої влади, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики в окремих галузях економіки чи сферах управління.

3.3. Громадське управління природокористуванням і охороною НПС ґрунтується на декількох конституційних нормах:

1. Природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13).

2. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоду (ст. 50).

3. Громадяни зобов'язані у свою чергу не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66).

4. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), у тому числі й екологічних.

Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин вправі та зобов'язаний робити свій особистий внесок у раціональне природокористування й охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

Екологічна ситуація та зростання свідомості й активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій і груп національного рівня та понад 300 – місцевого.

Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», ботанічні, орнітологічні, географічні, гідроекологічні товариства. Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга й ін.

Для взаємодії ними при Мінекоресурсів створено Громадську екологічну раду.

Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:

- вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Ці відомості ніким не можуть бути засекречені (ст. 50 Конституції України);

- розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

- брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони НПС, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві та всеукраїнський референдуми;

- проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;

- виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню й покращенню стану НПС;

- брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства й попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони НПС на підставі відповідного Положення, затвердженого Мінекоресурсів 5.07.99 р., яким інспектори наділені певними контрольними функціями;

- пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

- здійснювати співробітництво з міжнародними й іноземними неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розвинутих країнах.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть органи державного управління загальної компетенції. Функції та повноваження.

2. Які завдання покладаються на виконавчі органи місцевих рад?

3. Перерахуйте органи державного управління спеціальної компетенції. Які завдання має кожен з цих органів?

4. Назвіть основні завдання Держводгоспу.

5. Що таке громадське управління в галузі охорони НПС?

6. На яких конституційних нормах ґрунтується громадське управління?

7. Назвіть права екологічних громадських організацій.

Лекція 4

Відповідальність за порушення екологічного законодавства

4.1. Екологічне правопорушення як підстава юридичної відповідальності

4.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

4.3. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

4.4. Цивільна відповідальність за заподіяну шкоду НПС

4.1. Відповідальність за порушення екологічного законодавства є складовою комплексного інституту юридичної відповідальності, тому їй властиві як загальні риси юридичної відповідальності, так і особливі, зумовлені специфікою сфери застосування.

Юридична відповідальності в галузі охорони НПС здійснюється в межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи еколого-правових норм, з одного боку, і державою в особі її органів – з другого.

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства виконує низку важливих функцій:

- є засобом забезпечення виконання еколого-правових вимог;

- виступає гарантією захисту екологічних прав суб'єктів екологічних правовідносин;

- виконує важливу виховну функцію, спонукає до додержання приписів екологічного законодавства;

- несе каральне навантаження, що настає за скоєні кримінальні чи адміністративні правопорушення;

- забезпечує компенсацію шкоди, що заподіяна порушеннями законодавства про охорону НПС.

Правовою підставою для застосування заходів впливу та притягнення до юридичної відповідальності є вчинення екологічного правопорушення, яке являє собою винну протиправну дію або бездіяльність.

Основний склад екологічних правопорушень визначений у ст. 68 Закону України "Про охорону НПС". Їх умовно можна поділити на:

- порушення вимог екологічної безпеки (порушення прав громадян на екологічно безпечне НПС; порушенні норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у т.ч. поданні за відомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; при фінансуванні, будівництві та впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації і ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів й ін. об'єктів, порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні і захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин і відходів, невжиття заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та ін. шкідливого впливу на НПС);

- недотримання екологічних нормативів і лімітів природокористування, інших вимог щодо використання природних ресурсів (допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС; перевищення лімітів використання природних ресурсів; самовільне спеціальне використання природних ресурсів, порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів і забруднення та порушення інших вимог використання природних ресурсів);

- невиконання вимог охорони територій й об'єктів природно-заповідного фонду й ін. територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги;

- невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони НПС, та вчинення опору їх представникам; приниження честі та гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони НПС, посягання на їх життя і здоров'я;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан НПС, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення НПС або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Зазначені склади екологічних правопорушень конкретизуються відповідно до специфіки певних сфер еколого-правового регулювання у природноресурсних та інших законодавчих актах, що регулюють відносини в галузі охорони НПС (ст.211 Земельного кодексу України, ст.110 Водного кодексу України, ст.98 Лісового кодексу України, ст.65 Кодексу України про надра, ст.33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря ", ст.58 Закону України "Про тваринний світ ", ст.40 Закону України "Про рослинний світ ", ст.64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України ", ст.50 Закону України "Про екологічну експертизу " тощо).

Кримінальні й адміністративні санкції за правопорушення, визначені у зазначених законодавчих актах, встановлені у Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Дисциплінарні санкції за екологічні правопорушення застосовуються відповідно до законодавства про працю. Шкода, що заподіюється внаслідок скоєння екологічних правопорушень, відшкодовується відповідно до цивільного законодавства із врахуванням особливостей, передбачених законодавством про охорону НПС.

Об'єктом екологічного правопорушення є природне середовище як умова життя на землі у вигляді окремих об'єктів природи, їх компонентів, а також життя й здоров'я людини.

Суб'єктом екологічного правопорушення є

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конституційне регулювання екологічних правовідносин.	\|	Особливості спеціального водокористування для деяких потреб

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.038 сек.