Стан водних ресурсів

В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. км²) – 9, середніх (від 2 до 50 тис, км²) – 81 і малих (менше 2 тис. км²) – 63029.

Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 км³, з яких лише 25 % формується в межах України, решта надходить з Росії, Білорусі, Румунії.

Територіальний розподіл водних ресурсів не повною мірою відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно у водозбірних басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Донця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я. Найбільша кількість водних ресурсів зосереджена в річках водозбірного басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 % її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.

Для усунення територіальної та часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом 55 км³), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км, пропускною здатністю 1000 м³/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 км³ забезпечують більше половини обсягу водокористування.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 км³, а в маловодні роки – 29,7 км³. Об'єм підземних вод, що враховується у ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 км³. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 км³ морської води.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їхня мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60…70 % на півночі і північному сході та до 80…90 % на півдні країни. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. м³ на 1 жителя) Україна вважається однією з найменш забезпечених у Європі країн (у Швеції – 2,5 тис. м³, Великобританії 5, Франції – 3,5, Німеччині – 2,5 тис. м³).

Внутрішні регіональні відмінності полягають у тому, що до середньозабезпечених за міжнародною класифікацією належить лише Закарпатська область (6,19 тис. м³ на одного жителя). У Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях цей показник низький (2…2,6 тис. м³), а у решті - дуже низький і надзвичайно низький (0,11…1,95 тис. м³ на 1 жителя).

Витрати ж свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у країнах Європи: Франції в 2,5 рази, ФРН в 4,3, Великобританії та Швеції в 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води. Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Донця, річок Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже низька внаслідок забруднення. Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 % водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то стан його викликає серйозне занепокоєння. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 % її розорано, на 35 % земля сильно еродована, на 80 % трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; у критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Вирішення проблем збереження водних ресурсів України вимагають сьогодні здійснення комплексу наукових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на охорону та раціональне використання водних об'єктів, збереження водності річок. В забезпеченні здійснення таких заходів важлива роль належить законодавству, що регулює водні відносини в Україні.

Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

– скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації;

– надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудованих територій та сільгоспугідь;

– ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тисяч фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також із широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65-70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій с/г виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання. Серед них найважливішими є такі:

- надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства, що призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу;

- стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

- широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

- погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

- недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів;

- недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

- відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів, акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відповідальність за порушення водного законодавства	\|	Порядок здійснення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохоронних зон

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.