Суб’єкти політики

Політика стає зрозумілою, коли ясно хто її здійснює і на що вона спрямована, тобто визначені суб’єкти та об’єкти політики в суспільстві.

Визначення суб’єктів та об’єктів політики в суспільстві на тому чи іншому етапі історичного розвитку дає можливість наблизитися до розуміння суті політичних відносин між ними, розкрити форми їх політичної поведінки, способи політичної діяльності, засоби перетворення політичного середовища.

Графічні засоби дають змогу зв’язувати сутність понять суб’єкта і об’єкта політики за схемою 7.1.

Суб’єктами політики є окремі особи, організації чи суспільні рухи, які постійно і відносно самостійно беруть участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливають на політичну поведінку інших суб’єктів, викликають своїми діями ті чи інші зміни в політичній системі. Суб’єкт політики передбачає наявність самих соціумів та їх організацій, здатних до політичної діяльності; цілеспрямовану діяльність; виявлений інтерес; взаємозв’язок, взаємодію з об’єктом політики. Рушійною силою активності суб’єктів політики є наявність політичного інтересу. Обсяг активності зумовлений здатністю суб’єктів впливати на поведінку людей, підпорядкувати політичні дії виробленим цілям, викликати зміни у політичному стані, впливати на політичний процес. Ця здатність визначається як „політична суб’єктність”. Суб’єкти політики також визначають, хто є головною дійовою особою, хто другорядною, а хто пасивним суб’єктом маніпулювання. Також суб’єкти політики впливають на інших, здатні до самотворення, самоорганізації та самовдосконалення.

Загальну класифікацію суб’єктів та об’єктів політики відображено на схемах 7.2., 7.3., 7.4. Проте суб’єктів та об’єктів не існує так би мовити в ”чистому” вигляді й тому їх розгляд як окремих категорій носить умовний характер і потрібен лише для характеристики особливостей кожного з них.

Передумови та мотиви участі суб’єктів у політичному житті показані на схемі 7.5.

Розвиток політичного життя світового співтовариства збагачується різноманітністю суб’єктів політики, які можна класифікувати за різними ознаками. В залежності від усвідомленості та міри участі в політичній діяльності, американський політолог Габріель Алмонд виділяє три групи суб’єктів політики. По-перше, суб’єкти, учасники політики, які чітко усвідомлюють свою мету та шляхи її реалізації, інституціональні механізми, що використовують. По-друге, суб’єкти політики, які спонукають турботою про реалізацію своїх безпосередніх, місцевих, повсякденних інтересів і які не усвідомлюють політичних наслідків своєї участі, своєї політичної ролі. По-третє, залежні суб’єкти політики, які розуміють свою політичну роль і призначення, але не бачать спроможності виходу за межі, і самостійного впливу на політичне життя.

Зокрема, суб’єкти політики поділяються на індивідуальні та групові.

Головним суб’єктом політики є людина і саме завдяки її діяльності діють соціально-політичні спільноти та створені ними організації. Підвищення ролі політики у суспільному житті зумовлене активізацією діяльності особи як суб’єкта політики, прискоренням процесу політичної соціалізації, зростанням рівня політичної культури. Особа є носієм політичних уявлень, орієнтирів, мотивів та навичок політичної діяльності.

Особа виступає як учасник політичного процесу, представником якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб’єктністю. Виділяється декілька рівнів політичної суб’єктності особи:

¾ громадянин, який бере участь у політиці через виконання громадських обов’язків або через громадську організацію;

¾ член політичної партії;

¾ громадсько-політичний діяч;

¾ адміністратор;

¾ депутат;

¾ політичний лідер.

Груповим суб’єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціально-класової, професійної, територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси й намагається їх виразити на державному рівні, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії та владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб’єктів на процес прийняття політичних рішень вони поділяються на первинні (базові), вторинні і безпосередні.

До первинних суб’єктів політики відносяться соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні і релігійні об’єднання, які,

по-перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії,

по-друге, втрачають власні інтереси (соціально-економічні, територіальні, професійні і культурні) не прямо, а опосередковано через політичні організації;

по-третє, створюють різноманітні політичні організації, надають їм усіляку підтримку;

по-четверте, через власні соціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної політики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

Серед цих суб’єктів найбільш впливовими у політичному житті є етноси, нації і соціально-класові групи.

Етноси і націївиступають суб’єктами політики за таких обставин:

¾ на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

¾ при визначенні національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

¾ у міжнародних відносинах;

¾ у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Соціально-класові групи– це спільноти, які різняться між собою за матеріальним становищем, владою, престижем, освітою, способом життя (звичками, манерами, звичаями). За цими ознаками класи поділяються на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані верстви. Вони мають різні інтересів (часто діаметрально протилежні) і різні можливості виявити ці інтереси на державному рівні.

Скажімо, якщо вищі і середні класи зацікавлені у зниженні державних видатків на соціальні потреби, то нижчі, навпаки, у їх збільшенні. У цих класів також різні можливості у реалізації власних інтересів через політику, адже вищі класи мають кращі фінансові, організаційні й інтелектуальні передумови для відстоювання вигідних позицій, ніж нижчі чи навіть середні класи. У країнах колишнього соціалістичного табору вищим панівним класом виступала номенклатура (перелік посад, затверджений вищими партійними органами). У сучасному західному цивілізованому світі відбувається процес вирівнювання можливостей різних соціально-класових груп у їхній здатності впливати на розподіл влади у суспільстві.

Вторинні суб’єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб’єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб’єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. До вторинних суб’єктів політики відносяться групи тиску і партії.

Групи тискувключають всі об’єднання громадян (профспілки, промислові і торгівельні асоціації, культурні товариства тощо), які безпосередньо не борються за владу, але відстоюють власні інтереси при здійснення політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

Лобі в політиці – це неформальні кулуарні об’єднання високооплачуваних агентів тих суспільних груп, які домагаються пріоритетного врахування своїх інтересів в політиці. Сьогодні лобізм у західних демократіях, особливо в США й Англії, набув статусу легітимності: його діяльність регулюється законодавством. Групи тиску впливають на законодавчий процес, виборчі кампанії, адміністративні органи, виходячи з інтересів соціальних груп, які висунули їх на політичну арену, надають їм фінансову й ідеологічну підтримку.

Партіїяк вторинні суб’єкти політики безпосередньо борються за владу, тісно взаємодіючи з різними групами тиску й електоратом.

До безпосередніх суб’єктів політики належать владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті і виконанні політичних рішень. На цьому рівні виникає і функціонує політична еліта, під якою розуміють групу людей, що займає провідні позиції у різних структурах політики. Для здобуття й збереження влади, престижу політичної еліти використовують партії, групи тиску, соціальні групи і масові спільноти, виражаючи дійсні або уявні їхні інтереси. Проте справжні наміри еліт для більшості залишаються не зрозумілими.

Між суб’єктами політики існує динамічна система взаємовідносин -- залежності, підпорядкування, супідрядності, відносної автономності. Місце та роль того чи іншого суб’єкта політики визначається його готовністю впливати на поличні процеси, тобто наявністю необхідних політичних якостей, політичної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література до розділу	\|	Соціальна структура суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.