• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Релігія і суспільство

Важко не погодитися з реальністю невідокремленості релігії від тканини суспільного буття. Між тим кожне суспільство стикається з необхідністю трансляції об'єктивованих значень наступним поколінням. У процесі такої трансляції (соціалізації) нова генерація засвоює суспільну програму, але успішність цього засвоєння залежить від того чи знайдено гармонію між об'єктивною реальністю суспільства і суб'єктивною реальністю індивіда. Американський соціолог релігії П.Бергер пропонує розглядати соціально побудо­ваний світ як упорядкування досвіду. Значущий порядок, який він називає номосом, також привноситься в досвід індивідів; порядок-номос постає основою кожного суспільства. Коли номос сприймається як щось іманентне, сприймається космологічно і водночас антропологічно, то він здобуває таку стабільність, яка виходить з більш потужних джерел аніж ті, що їх здатні забезпечити людські зусилля. І саме тут, на думку П.Бергера, необхідно вводити поняття релігії. Релігія стає такою дією людей, якою забезпечується Священний Космос.¹ Цією якістю-святістю можуть наділятися природні об'єкти, тварини, люди, простір і час, зрештою вона може втілюватися в священних сутностях. Релігія стає забралом, що захищає від сил хаосу, певною узаконюючою силою.

Вміщуючи соціальні інституції в священну і космічну структуру відносин, релігія виявляється історично найпоширенішим і найбільш ефективним засобом узаконення, адже завдяки їй ці інституції отримують надійний онтологічний

¹ Бергер П. Религиозный опыт и традиция // Религия и общество.- М., 1996.- С.346-356.

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

статус. В ієрархії космічного порядку соціальні інституції стають вищими за реальні феномени, що діють у повсякденному житті і на яких відображається плин часу й вплив земної кон'юнктури. В такий спосіб соціальні інституції, в певному сенсі, стають безсмертними.

Обґрунтування розуміння релігії як чинника стабільності суспільства було здійснене одним з найбільш відомих в наш час соціологом Т.Парсонсом (1902-1979 pp.). За концепцією Парсонса, відомою в літературі як схема AGIL, визнається, що стабільність суспільства залежить від виконання відповідних функцій на чотирьох рівнях: "А" - забезпечення адаптації; "G" - усвідомлення мети (англійською "goal attainment"); "I" - інтеграції суспільства і "L" ("latency"), який надалі Парсонс замінив більш зрозумілим терміном "підтримання інституалізованих культурних взірців" ("pattern maintenance"). Саме останній елемент цієї структури має безпосереднє відношення до релігії.

Якщо адаптація - це пристосування суспільства до довкілля в найширшому розумінні, то це завдання виконує економічна підсистема. Усвідомлення мети забезпечується політичною підсистемою і родиною, які мають узгоджувати суспільні та індивідуальні інтереси, регулюючи неминучий конфлікт між ними. Інтеграція блокує можливість атомізації суспільства, подальше зіткнення його окремих фрагментів шляхом створення такої структури, яка сприяє взаємодії і взаємообміну між окремими її елементами. Цю функцію виконує правова підсистема, яка унормовує соціальну ієрархію і визначає рольову структуру суспільства. І, нарешті, важливою складовою стабільності суспільного організму є визначення всієї системи унормування, відношення до установлень, які виходять за мирські рамки. Тобто знову ж йдеться про норму, яка виходить за межі емпіричного людського досвіду, і є, за Т.Парсонсом, кінцевою дійсністю. Саме цю функцію соціолог і відводить релігії.²

Зв'язок між релігією і суспільством однак є дуже складним і по-справжньому діалектичним. Релігія тісно вкорінена в суспільну дійсність, однак вона не є механічним, хоч і опосередкованим, віддзеркаленням суспільних процесів. На думку того ж П.Бергера, саме діалектичність зв'язку між релігією і суспільством перешкоджає доктринерському підходу до "ідеалізму" чи "матеріалізму". Історія людства знає чимало прикладів того, як релігійні ідеї, на­віть дуже важкі до розуміння, призводили до змін соціальної структури. Відомі також приклади, коли структурні соціальні зміни призводили до помітних змін у релігійній свідомості.

Говорячи про соціальну реальність релігії і про її зв'язок з суспільством на теоретичному рівні, не можна не дійти висновку, що релігія не тільки стабілізує суспільство і постає силою, яка утверджує в ньому порядок, але й тим чинником,

Див.: Парсонс Т. Современный взгляд на дюркгеймову теорию религии // Там само. -С170-189.

Тема 17. Релігія як суспільний феномен

який цей порядок підтримує. Релігія розглядає соціальні інституції з точки зору вічності, але саме з цієї точки зору вони виглядають відносними і тлінними. Релігія була і залишається щитом проти аномії, і водночас агентом відчуження, бо стверджує наявність сторонніх людині сил і сутностей.

Релігія, будучи інтегративним консолідуючим чинником, що сприяє самовизначенню людини, засобом усвідомлення людством себе, як моральної спільноти, зцементованої спільними поглядами на те, що є "добро" і "зло", поза всяким сумнівом лишається реальністю. В чистому вигляді ця реальність зумовлена традиційним доіндустріальним суспільством. До того ж, за умов релігійного плюралізму жодна з релігій не може виконати цю функцію цілком і повністю.

Проблема "релігія і суспільство" розкривається також через зв'язок і взаємодію релігії з різними сферами суспільної діяльності - політичною, економічною, сімейною. Цей зв'язок значною мірою залежить від рівня розвитку суспільства. Соціальний фокус релігії змінюється відповідно до досягнень суспільством певних рівнів розвинутості. Так, на думку соціолога релігії Дж.К.Бурга, в аграрному типі суспільства релігія - це засіб виправдання людського існування, а в індустріальному - вже пов'язана з соціальною ієрархією і підтримує в ньому встановлений порядок. Для пості ндустріального суспільства ця функція релігії стає вже проблематичною, оскільки праця як необхідність, дедалі більше замінюється працею як засобом самовияву і творчості; виробничий сектор поступається невиробничій сфері діяльності - освіті, обслуговуванню, науці, охороні здоров'я. В такому суспільстві релігія більш тісно пов'язується з безпосередніми потребами людей.

Водночас змінюється також зв'язок релігії з іншими сферами суспільної діяльності, відповідно до соціальної диференціації і різних ускладнень, що притаманні соціальному організму. Якщо ми прослідкуємо взаємодію релігії й політики, то побачимо, що для традиційного суспільства релігійні інституції були носіями сакрального авторитету, який ніяк не міг бути оскарженим. Влада, яку мали ці інституції, була значимою цілком і, як така, могла поставати лише в ролі транслятора і знаряддя могутніх надприродних сил. Звідси випливало, що влада знаходиться в руках тих, хто є носієм сакрального авторитету. Світський монарх легітимізує свій статус шляхом "помазання на царство". Це стало традицією з часів біблійного царя Саула аж до європейських монархів XX ст.

Варто підкреслити, що відносини між релігією і політикою майже завжди складалися напружено - як відносини між горнім і долішнім, сакральним і профанним. Цей антагонізм лишається попри те, що влада президентів сучасних держав докорінно відрізняється від влади, скажімо, візантійських імператорів -не лише обсягом повноважень і механізмами реалізації влади, а й тим, що вона є вже не священною, а суто світською.

Однак конфлікт між релігією й політикою в сучасних демократичних

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

суспільствах укорінений насамперед в різних уявленнях про природу авторитету. Для демократії воля народу є вищим джерелом цього авторитету; для релігії найвищий авторитет принципово не може бути в самому суспільстві, а постає чимось зовнішнім щодо нього і має взагалі трансцендентний статус. Взаємодія релігії й політики лишається дійсною і для постіндустріальних суспільств.

Проте гострі дискусії ведуться щодо суголосності політики й християнства, яке, як відомо, виокремило себе із "світу цього" і встановило, на відміну від деяких інших релігій, певну дистанцію щодо політики. Так, відомий французький богослов ІвЛедюр зауважує, що Євангеліє не закликає уникати будь-якої політики, навпаки аполітичність, якщо ми візьмемо це поняття в тому значенні, яке йому дійсно належить, тобто байдужість до того, що відбувається навколо, не відповідає духові Євангелія. Політична вимога християнського звернення засвідчує той факт, що свобода і справедливість випливають одне з одного: не можна заради одного руйнувати інше, бо свобода особи можлива лише за наявності справедливості.

Християнське осмислення політичного дискурсу зрештою об'єктивувалося в соціальних доктринах релігійних інституцій. Так, в римо-католицькій церкві, чия соціальна доктрина вважається однією з найбільш розвинених, під цим розуміють сукупність настанов, вчень та розвідок, запропонованих церквою в соціальній сфері впродовж останнього століття, починаючи від енцикліки папи Лева XIII "Rerum novarum" 1891 року.

Природно, що зазначені соціальні настанови (які, однак, не можна порівнювати з політичними програмами) відносяться не лише до політики, а й до всього спектру суспільної реальності і, зокрема, господарювання. Питання зв'язку економіки з релігією і навіть з релігійною ментальністю викликають гострі дискусії фахівців уже майже століття, власне, з часу виходу в світ в 1905 році книги М.Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму".³ Ця книга зробила автора знаменитим. В ній і в інших своїх працях, зокрема в книзі "Господарча етика і релігії світу", М.Вебер намагається встановити характер зв'язків між релігією і способами господарювання.

Насамперед його цікавить питання: чому поза західним ареалом ніде не було встановлено раціональної моделі суспільного життя? В "Протестантській етиці..." мислитель доходить висновку, що саме протестантизм і передовсім кальвіністське вчення про напередвизначення дали потужний імпульс розвиткові капіталізму. Професійна діяльність лишалася для послідовника ідей Ж.Кальвіна ознакою обраності. Праця стала самодостатньою річчю, а успіх в ній передумовою спасіння. Капіталізм став можливий лише завдяки тому духовному стимулові, який походив від релігії, в даному випадку - від протестантизму.

На подальший розвиток досліджень зв'язку між релігією і економікою

" Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - К., 1994.

Тема 17. Релігія як суспільний феномен

вплинула праця Р.Белла "Релігія Токугава" (1957 p.), яка стала сенсацією. Автор доводить, що буддизм, синтоїзм і конфуціанська етика відіграли величезну роль в процесі модернізації Японії, індустріалізації країни і перетворення її на одну з найрозвинутіших країн світу.

Розуміння зв'язку релігії й суспільства з необхідністю вбирає в себе також з'ясування взаємовідносин між релігією і сім'єю, як найстарішою соціальною інституцією, між релігією і соціальною мобільністю.

Читайте також:

1. В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг, вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).
2. В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг, вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).
3. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед суспільством і державою
4. Відповідальність у бізнесі - обов'язок юридичних осіб відповідати за свої дії, дотримання встановлених державою і суспільством правил бізнесу.
5. Вплив природи на суспільство
6. Вплив технології на суспільство
7. Глава 9. РЕЛІГІЯ, ОСВІТА І ОХОРОНА здоров'я
8. Глобальне інформаційне суспільство.
9. Глобальне інформаційне суспільство.
10. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.
11. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
12. Громадянське суспільство

Переглядів: 631