• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Антропологічна пантеїзація християнства

Після другої світової війни на Заході виникають різноманітні варіанти "нової^-" теології, представники якої висували власні проекти створення такої релігії, яка змогла б органічно вписатися в сучасну дійсність. Головне завдання теології вони вбачали в тому, щоб примирити релігію зі світом. Тому "нова" теологія насамперед прагне визначити земне значення християнської віри для людини і суспільства. Незважаючи на відмінності окремих концепцій "нової' теології, їх представники сходилися в прагненні відмовитися від уявлень про трансцендентного Бога, у визнанні суперечностей християнства та сучасного світу, в бажанні створити на основі пантеїстичної (антропологічної чи онтологічної) інтерпретації ідеї Бога нову, секулярну (безрелігійну, мирську) форму християнства, яке б перебувало в гармонійній єдності з реальним світом.

Серед представників антропологічної пантеїзації можна виділити кілька напрямків.¹ Розглянемо їх коротко.

Теологія "безрелігійного" християнстваНа формування секулярної теології протестантизму великий вплив справила теологія німецького лютеранського пастора Д.Бонхоффера (1906-1945 pp.), основні ідеї якого було викладено в "Листах і зошитах із в'язниці" (1967 р.).²

Д.Бонхоффера не влаштовувала основна теза традиційного християнства про несумісність гріховного земного і святого небесного (надприродного) світів, перший з яких символізував людську слабкість, а другий - божественну всемогутність. Теолог вважав, що ця теза спотворює істинний зміст християнства. Адже, на його думку, постать Христа як боголюдини втілює в собі саме єдність цих двох світів. Тому покликання релігії він вбачав не в тому, щоб змушувати людину з надією звертатися до потойбічного і ухилятися від земного, а навпаки в тому, щоб повернути її обличчям до того світу, в якому вона живе.

Теолог відкидає спроби християнських апологетів вивести християнську релігію зі слабості, обмеженості, неповноцінності людини. Християнство має чесно визнати, що світ став "повнолітнім" і більше не потребує релігії, що постає як компенсація його незрілості й слабкості. Тому Д.Бонхоффер прагне звільнити християнство від елементів, що застаріли від релігійної оболонки. Сучасному світові, вважав Д.Бонхоффер, потрібне "безрелігійне" християнство, "нерелігійна" інтерпретація біблійних понять, що дасть змогу максимально

Див: Добреньков В. Современный протестантский теологический модернизм. - М., 1980.-С.53-124. " Bonhoefter D. Letters and Papers from Prison. - New York, 1967.

Тема 27. Християнство в контексті сучасності

глибоко з'ясувати справжню сутність християнства, повернути йому істинне значення і роль в життєдіяльності суспільства. Саме таке розуміння християнства має стати відправною точкою для його секулярної інтерпретації.

Отже, відкидаючи традиційного християнського Бога, Д.Бонхоффер не ставить на меті його заперечення взагалі, а прагне до того, щоб дати йому істинне і справжнє християнське тлумачення і протиставити потойбічному Богові якогось "земного" посейбічного Бога, що є основою "безрелігійного" християнства. При цьому він запропонував варіант етизації теології, відправним пунктом якої стало христологічне вчення з його іманентним чи пантеїстичним тлумаченням трансцендентного (Бога). Теолог переконаний, що людина може успішно справитися з вирішенням усіх життєвих проблем цілком самостійно , без Бога, і що це є саме те, чого від неї хоче Бог. Стаючи вільною, людина виявляється здатною на встановлення справжніх відносин з Богом.

Справжнє відношення до Бога, з точки зору Д.Бонхоффера, виражається в такому ставленні людини до людини, коли кожен прагне присвятити своє життя іншому і завдяки цьому стає людиною за образом і подобою Бога. Саме в житті людей, в їх турботі про ближніх реалізується єдність Бога зі світом, яка була здійснена в Христі. Останнє означає, що трансцендентне чи божественне є для Д.Бонхоффера ніби своєрідним виміром мирських стосунків між людьми.

Таке тлумачення сутності трансцендентного (Бога) "є пантеїстично-етичним (антропологічним). Аналогічна секулярна, нерелігійна інтерпретація християнства, на думку Д.Бонхоффера, має бути спрямована на пошук іманентного Бога всередині світу, в різних формах людської діяльності (історії, політиці, мистецтві тощо).

Розуміння сутності "безрелігійного" чи мирського християнства, яке дає Д.Бонхоффер, по суті зводиться до етики, а теологія відтак перетворюється в один із різновидів етичного вчення про любов до ближнього. Мирське християнство, запропоноване теологом-радикалом, рішуче відкидає релігійний культ, особливі релігійні відносини, релігійні форми поведінки. Мислитель вважає, що християнином людину робить не відправлення релігійного культу, не благочестиві слова, а співпричетність стражданням Бога в мирському житті, сприяння добробуту і благополуччю інших людей.

Д.Бонхоффер рішуче критикував історичну церкву як церкву порочну. Істинна ж Церква, вважав він, має існувати задля людей. Перше, з чого вона повинна почати, так це роздати все, чим володіє, бідним і тим, хто потребує. Справжній християнин не прагне втекти від життєвих труднощів, відмахнутися від земних проблем. Християнство, якщо його правильно розуміти, має на меті саме ствердження більш справедливого життя на Землі. Саме в такій переорієнтації християнства на посейбічний світ теолог вбачав запоруку зміни й оновлення ним світу. Тому його теологія носить соціально-активний характер.

Вчення Д.Бонхоффера стало своєрідним синтезом ідей ліберальної

Розділ V. Релігія ісучасність

теології XIX ст. і неортодоксальної теології. Усвідомлюючи при цьому слабкість ліберальної теології, він хоче зробити її більш радикальною. Обґрунтована ним ідея "приземлення" християнства була згодом сприйнята іншими протестантськими теологами.

Теологія "біблійного" християнства.Ідея "безрелігійного" християнства знайшла також відображення в книзі англіканського єпископа й теолога Дж. Робінсона "Чесність перед Богом" (1963 p.). Він вважає, що світ зараз на порозі нової Реформації, Дж.Робінсон проголошує необхідність "коперніканської революції в теології", яка покінчить із традиційною християнською ідеєю супранатурального, трансцендентного Бога і введе його в світ, в людське життя. Водночас, на думку теолога, тільки справжнє християнство зорієнтує людину на активну участь у мирському житті.¹

Найбільшого поширення подібні ідеї отримали серед протестантських теологів США. Яскравими представниками поміркованого крила секулярної теології тут стали літературний критик Г.Ваханян і соціолог Г.Кокс, книги яких -"Смерть Бога" (1966 р.) першого і "Секулярне місто" (1965) другого - отримали відчутний відгук в богословських колах.

Особливо сенсаційною для християнського світу була розвинута Г. Ваханяном тема "смерті Бога", хоча він і вживає цей вираз лише в метафоричному значенні. "Смерть Бога" розуміється ним як явище культурно-історичного порядку, що не є антихристиянським за своєю суттю. Це не означає, що теолог заперечує реальність християнського Бога. Навпаки, він говорить, що істинний Бог Біблії існує.²

Згідно Г.Ваханяна, вмирає власне не Бог, а лише певна його концепція, що не має нічого спільного з "живим Богом" Біблії. Сам же Бог є незмінним і вічним. А ось спроба виразити його в образі зумовлює те, що образ перетворюється на ідола, фальшивого Бога і стає перепоною між "живим Богом" і людиною. Згідно Г.Ваханяна, сучасна релігійність є лише виявом поверхневої релігійної зацікавленості, за якої людина підміняє істинну віру в Бога простим марновірством.

Розвиваючи свою думку, Г.Ваханян підкреслює, що як смерть є втратою життя, так релігійність є втратою віри в Бога, і як смерть постійно загрожує існуванню, так і релігійність загрожує справжній вірі в Бога. Якщо традиційне богослов'я стверджувало, що людині притаманна природжена потреба релігійної віри, то Г.Ваханян додає, що людині властиве від природи також прагнення до ідоловшанування і так званої релігійності. Він виділяє дві передумови, що сприяють руйнуванню істинної християнської віри в "живого" біблійного Бога: а) процес поступово ускладнюваної інституалізації християнської релігії, за якого

Robinson. Honest to God. - Ph., 1963. ¹ Vahanian G. The Death of God. - New Jork, 1966.

Тема 27. Християнство в контексті сучасності

вона набувала все більш орагнізованих форм; б) процес "окультурювання" християнства, за якого культура перетворює Бога в певний людський ідеал.

На думку Г.Ваханяна, процес інституталізації веде до спотворення суті християнства і виникнення релігійності, а окультурення зумовлює виникнення секуляризму, що є різновидом сучасної релігійності. На цій основі він зрікається історичного християнства, що скомпрометувало себе, і на місце християнського Бога ставить біблійного Бога. Так всю історію християнства Г.Ваханян осмислює як повернення до первісної біблійної віри, коли не було суперечностей між релігією та світом, вірою і секулярністю.

Намагаючись відродити істинне християнство, теолог підкреслює, що "ера смерті Бога" є перехідною, тому світ невдовзі відновить втрачений образ "живого Бога". Проте, щоб перебороти сучасну кризу релігії, слід звільнити її від псевдорелігійності, а суспільство - від секуляризму, тобто відродити біблійне християнство. Задля цього необхідні релігійна реформація (конструктивні зміни в області теології й релігійних інститутів) і "культурна революція" (відмова від політики зречення християнством світу і світських проблем життя).

Теологія має звернутися до сучасної людини на доступній її розумінню мові і говорити про проблеми, які її хвилюють. Не випадково Г.Ваханян вимагає розчинення теології в соціології, літературі, мистецтві, а церкви - в світі. Нині діюча структура Церкви має бути ліквідована, а нова Церква повинна стати авангардом суспільства, стержнем культури. Це свідчить про те, що теолог витісняє не саму релігію, а її спотворену форму, щоб розчистити ґрунт для відродження істинного християнства.

Г.Кокс ставить питання про необхідність секулярно мислити Бога, а не релігійно. За Г.Коксом, Бога треба розглядати через призму революційного розвитку сьогоднішнього світу, тобто слово "Бог" в його традиційному розумінні втрачає тут свій зміст. Як і Г.Ваханнян, Г.Кокс вважає, що секуляризація є справжнім наслідком біблійної віри, результатом саморозвитку релігії, плинності її форм. Відтак, причини кризових явищ релігій вбачаються ним в самій релігії, а не в умовах її існування.

Теологія "християнського атеїзму".Якщо представники поміркованого крила секулярної теології намагалися знайти ті аспекти дійсності, де виявляє себе Бог, то представники радикального крила розвивали вчення, яке виражало нерелігійну інтерпретацію християнства. Передусім вони різкіше стверджували "смерть" християнського Бога.

Особливо категорично цю ідею проводив американський теолог Т. Альтіцер, який говорив не тільки про смерть ідолів, але й про "смерть" Бога теїзму, Бога біблійної християнської традиції. Теологи, вважає він, мають визнати, що Бог більше не існує, вірніше, сучасний світ більше не потребує християнського Бога і обходиться без нього. Правда, намагаючись теологічно обгрунтувати смерть християнського Бога і необхідність цієї смерті, Альтіцер

Розділ V. Релігія і сучасність

хоче відкрити світові нову, адекватну йому форму віри, яка врятує світ від безбожництва.

Теологія, вважає Т.Альтіцер, зможе відродитись до життя лише шляхом смерті християнства. Тому на противагу традиційному християнському розумінню Бога як потойбічної, автономної вищої істоти, яка ізольована і протистоїть світу, теолог висуває ідею Бога як діалектичного процесу. Бог - це безлика духовна реальність, що розвивається на основі постійного самовідчуження. Результатом цього самовідчуження є присутність Бога в історії, котра зрештою стає не просто ареною одкровення, а власне втіленою плоттю Бога.¹

Проте втілення Бога в плоть історії і світу, злиття з ним, а, як наслідок, самовідчуження, означає лише те, що він заперечує свою трансцендентну, абстрактну форму, своє існування у вигляді чистої реальності. Але, змінюючи форму буття, Бог не перестає бути Богом. Просто тепер трансцендентний, потойбічний Бог стає іманентним, пантеїстичним, посейбічним Богом, що перебуває у світі.

Отже, заперечуючи трансцендентного Бога, "а-теїзм" виступає як необхідний момент діалектичного процесу саморозвитку Бога. До того ж, смерть Бога є проявом його добровільної самопожертви. Бог сам заперечує свою трансцендентну форму буття, щоб максимально ствердити в усій повноті земне буття людини і бути разом з нею, задля її обожнення. Відтак, його смерть має спокутувальний характер. Сам же світ не причетний до смерті Бога. Винна людина, яка шукала Бога на небесах, тоді як він тепер перебуває на Землі. Отже, щоб подолати релігійну кризу, людині треба просто переорієнтуватись.

Бог помер на хресті разом з Христом, Бог став Ісусом. Тому посейбічний Бог є втілений Христос, котрий спрямовує розвиток на досягнення царства Божого на Землі. А це означає, що будь-яка форма соціальної активності є формою служіння Богу. Звідси саме вчення Т.Альтіцера називають "а-теїстичною христологією".

Теологія "без Бога".Теологія "без Бога" розроблена американськими богословами В.Гамільтоном у книзі "Нова сутність християнства" (1965 р.) та П. Ван-Буреном у книзі "Секулярний зміст Євангелія" (1963 p.).

В.Гамільтон першим із радикальних протестантських модерністів виступив з ідеєю побудови християнської теології без поняття "Бога", мотивуючи це двома причинами: а) не можна і не хочеться вірити в Бога, який допускає в світі зло; б) Бог відсутній в особистому досвіді відчуттів. На його переконання, вираз "смерть Бога" означає не просто тимчасове зникнення, відсутність чи мовчання Бога, а його втрату.

Проте В.Гамільтон вважає, що навіть після смерті Бога можна бути

¹ Altizer Т. The Gospel of Christian Atheism. - Ph., 1966. - P.86.

Тема 27. Християнство в контексті сучасності

християнином, якщо віру в Бога замінити відданістю Христу, котра реалізується в безкорисливому служінні людям. Тобто, справжнім християнином є той, хто в своєму особистому житті прагне реалізувати стиль життя Христа. Ісус для В.Гамільтона - не втілений Бог, а лише земна людина. В цьому плані, кожен християнин має подвійне завдання: а) виявляти прихованого в світі Ісуса; б) "ставати" Ісусом.¹

Саме любов до ближнього стає мірилом святості людини. Таким чином, трансцендентне перетворюється в особливу якісну характеристику людського буття, що змушує В.Гамільтона відмовитися від використання поняття "Бог". Особливістю його теологічних міркувань є оптимізм, віра в людину і безмежні можливості історичного прогресу. Отже, християнство В.Гамільтона не просто "безрелігійне", але й "безбожне".

Лінія радикального антропологічного іманентизму в інтерпретації божественного знайшла найбільш яскраво виражена в теологічній концепції П. Ван-Бурена. Він вважає, що "повнолітній" світ не потребує традиційної релігії, тому слід дати секулярну інтерпретацію Євангелія. З цією метою теолог обґрунтовує дві тези: а) слово "Бог" є або безглуздим, або таким, що дезорієнтує, вводить в оману людину; б) суть християнського Євангелія може бути виражена етичними, а не релігійними поняттями.

Отже, П.Ван-Бурен прагне поставити під сумнів не існування Бога, а саме питання про його існування. На його думку, Бога не можна виразити ніяким способом. Тому міркувати про нього слід мовою безпосередніх суджень про людину. Зміст християнського Євангелія теолог прагне виразити чисто секулярним способом. Відкидаючи його теологічну інтерпретацію, він подає інтерпретацію етичну (безрелігійну). Суттєвим для нього є не історичне уявлення про Христа, а уявлення про його стиль поведінки і погляди.²

Секулярний зміст християнського визнання Ісуса полягає в тому, що людина повинна добровільно взяти на себе зобов'язаня жити за тими ж законами свободи, за якими жив Ісус. Тобто віра - це спосіб життя. Тому свою христологію П.Ван-Бурен називає "а-теїстичною". Традиційна теологія теж прийде до такого висновку, оскільки вона не має майбутнього. Майбутнє християнства, на думку П.Ван-Бурена, залежить від того, чи зуміє сучасна людина знайти в християнстві чисто секулярний зміст і чи повірять йому люди. Секулярну теологію П.Ван-Бурен розуміє як діяльність людей. Такий погляд зумовлює його негативне ставлення до церкви.

Hamilton W. American Theology, Radicalism and the Death of God // Radical Theology and the Deathof God. - New York, 1966. - P. 46; Hamilton W. The Shape of a Radical Theology // Christian Centry. - October 6, 1965. ² Van-Buren P. The Secular Meaning of the Gospel. - New York, 1963. - P. 84-100.

Розділ V. Релігія і сучасність

Читайте також:

1. Антропологічна періодизація первісної історії
2. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
3. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
4. Біблія як священна книга християнства
5. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
6. ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА КУЛЬТУРУ
7. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
8. Загальна характеристика правових ідей раннього християнства.
9. Запровадження християнства в Київській Русі.
10. Запровадження християнства на Русі
11. Запровадження християнства, його вплив на розвиток культури Київської Русі

Переглядів: 810