Інтеграція теології і західної філософської та соціальної думки

Теоретичною базою сучасної західної релігійної філософії є теологія. Всі її положення і висновки так чи інакше погоджуються з догматикою, з основоположними ідеями Святого письма. Західна релігійна філософія зливається з теологією, але тісно пов'язана з нею спільними інтересами. І все ж таки між релігійною філософією і теологією не можна поставити знаку рівності, хоча їх відмінності мають досить умовний і змінний характер.

Основні відмінності релігійної філософії від інших течій західної філософії виявляються в тому, що релігійна філософія своїми основоположними ідеями пов'язана з релігією і постулатами віровчення. Головною її проблемою є виявлення відношення Бога до створеного ним світу і людини, що складає альфу і омегу всіх релігійно-філософських шкіл, незалежно від їх конфесійної приналежності.

¹ Znak. - Krakow, 1996. - № 8. - S. 129.

Розділ V. Релігія і сучасність

Інтеграція теології і західної філософської думки характерна для традиційного католицизму і протестантизму. Серед католицьких релігійно-філософських течій найбільші впливовими є неотомізм, неоавгустинізм, тейярдизм. В протестантизмі в різні часи були поширені ліберальна теологія, неоортодоксія, "теологія мертвого Бога" та інші.

Інтеграція католицької теології і філософії.Важливою віхою в історії католицької філософії стало вчення домініканського монаха Томи Аквінського (томізм), який систематизував зрілу схоластику, намагаючись надати її положенням раціонально-логічного обгрунтування, привести у відповідність зі здоровим глуздом. Тома здійснив синтез християнського віровчення з ідеалістичними ідеями Аристотеля, побудував метафізичну теорію буття, намагаючись подолати нігілістичне ставлення до розуму августиніанства і тертуліанства. В період контрреформації томізм глибоко укорінився в католицькій церкві.

З кінця XIX ст. оновлене вчення Томи Аквінського почало називатися неотомізмом, який став одним з впливових напрямків філософії XX ст. Неотомізм має ряд переваг, притаманних схоластичній філософії - системність, синтетичність, концептуальність, широкий арсенал категорій і логічних аргументів. Великий вклад в розвиток цієї школи вніс кардинал Д.Ж.Мерсьє (1851 - 1926 pp.), з іменем якого пов'язане створення спеціального академічного центру для опрацювання і викладання неотомізму при Лубенському університеті в Бельгії. В цьому центрі робляться спроби розвивати неотомізм, використовуючи досягнення сучасних наук та інших філософських шкіл. Прихильники ортодоксального неотомізму концентруються в основному в римському "Колегіум Ангелікум".

Одним з впливових видів неотомізму є екзистенціальний неотомізм, репрезентований Х.Марітеном, Е.Жильсоном та ін. Ці філософи намагання уточнити поняття "буття", яке, за їхніми поглядами, є не субстанцією, а "чистим актом", "екзистенцією". Відповідно до такої інтерпретації, Бог розуміється не стільки як першопричина, скільки як саме життя, любов, рух, креативна сила. Неотомісти екзистенціального напряму більше уваги приділяють людському виміру буття. Значну роль відіграли ідеї "інтегрального гуманізму" Ж.Марітена, які ще називають неотомістським персоналізмом.

Одним з найбільш перспективних напрямів неотомізму є трансцендентальний неотомізм, основні принципи якого сформулював бельгійський неотоміст Х.Марешаль (1878-1944 pp.), асимілювавши ідеї трансцендентального методу І.Канта. Видатними представниками трансцендентного неотомізму в німецькомовних країнах є К.Раннер, Е.Корет, И.Метц та ін, в Канаді - БЛонерган. Деякі автори до цього напряму відносять і К.Войтилу - Івана Павла II, на якого мала сильний вплив феноменологія, особливо погляди М.Шелера. Робляться спроби пов'язати проблему

Тема 27. Християнство в контексті сучасності

суб'єктивності людини з більш широкою, новою інтеграцією поняття раціонального.

Дискусії між католицькими філософами і теологами за всіх часів виходили за межі, визначені церковною ієрархією. І після оголошення вчення Томи Аквінського офіційною католицькою філософією поряд з неотомізмом розвиваються різні альтернативні школи: філософія духу (Р.Ле Сени), філософія дії (М.Блондень), католицький екзистенціалізм (Г.Марсель), католицький персоналізм (Е.Муньє, ЖЛакруа, Ж.-М.Доменака та ін.), оригінальна концепція християнського екзистенціалізму (Тейяр де Шарден), різні варіанти нової теології, включно з революційною латиноамериканською "теологією звільнення". Ці течії мали модерністську спрямованість і викликали критику, а то й заборону консервативним церковним керівництвом. Проте новаторські думки поступово проникають і в офіційну доктрину католицизму. На документи II Ватиканського Собору, на якому більшість була за оновлення, тобто прихильниками курсу на аджорнаменто, вплинули не стільки ідеї ортодоксальних неотомістів, скільки персоналістів і навіть Тейяра де Шардена (хоча це ім'я не згадувалося). Після II Ватиканського Собору в католицизмі продовжується процес плюралізації.

Сучасні філософські ідеї в протестантизмі.Основними джерелами протестантської теології є ідеї реформації, які і в наш час обговорюються, особливо в екуменічних дискусіях, а також погляди світової світської філософії (ГЛейбніц, І.Кант та ін.). Філософські проблеми в протестантизмі ставилися і вирішувалися в контексті теології. Основними віхами протестантської ідеології були: ортодоксальна теологія XVI ст. (МЛютер, Ж.Кальвін); ліберальна теологія XVTII - XIX ст. (Ф.Шлейєрмахер та ін.); діалектична теологія (К.Барт, Р.Нібур) і протестантський екзистенціалізм першої половини XX ст. (П.Тілліх); нова теологія, яка склалася під впливом ідей Д.Бонхоффера та ін. (друга половина XX ст.).

Філософсько-теологічні концепції протестантизму включаються в систему ідеалістичної філософії безпосередньо, (релігійно-філософські різновиди екзистенціалізму, діалектична теологія) або через релігійну філософію (ліберальна і фундаментальна теологія). Протестантська теологія, водночас, шукає контактів з сцієнтистсько-орієнтованими філософськими течіями заходу: позитивізмом (філософія досвіду, аналітична філософія), структуруалізмом. В протестантській ідеології існують основні теологічні тенденції: оцінка наступності протестантизму щодо періоду Реформації і оцінка проблеми зв'язку християнства з сучасністю; з одного боку, адаптація до сучасної науки і культури, а з іншого - негативна реакція на це пристосування.

На протестантську теологію XX ст. великий вплив мала боротьба модерністських і консервативних течій в теології. Своєрідною реакцією на богословський модернізм була діалектична теологія, яка утверджувала релігійні

Розділ V. Релігія і сучасність

принципи через заперечення і протиріччя. Р.Тілліх і Р.Бультман для обґрунтування і обновлення християнських догматів звертаються до екзистенціальної філософії, спираючись на ідеї С.К'єркегора, М.Бубера, М.Хайдеггера. П.Тілліх за допомогою понять "кореляція" і "кайрос" (процес, його типи і рушійні сили) представляє християнську теологію як частину єдиного культурного комплексу. Р.Бультман, спираючись на ідеї екзистенціальної герменевтики і деміфологізації, пристосовує дослідження біблійних текстів до сучасності.

В останні десятиріччя обґрунтовуються різні концепції секулярного християнства, зокрема "секулярна теологія", яка намагається визначити "світське" значення християнської віри для індивіда, створити таку модель християнства, що гармоніювала б із сучасним світом. Переглядається не тільки предмет самої теології, а й старі форми теологічного мислення. Оголосивши весь світ ареною божественного об'явлення, теологи цієї течії вирішили, що не трансцендентний, потойбічний Бог, а світські, людські проблеми повинні бути головним предметом теології.

Загальнопротестантські принципи особистого контакту віруючих з Богом рефлексуються в "теології процесу". Констатуючи неприйнятність традиційної ідеї Бога для сучасної секулярної свідомості людини, американські протестантські теологи намагаються віднайти відповідний концептуальний засіб для вираження реальності Бога. За допомогою неокласичної метафізики, європейської екзистенціальної і феноменологічної філософії робляться спроби дати нову інтерпретацію ідеї Бога, розкрити для сучасної людини смисл секулярного християнства. Модерністські ідеї змикаються з традиційними концепціями християнства в "теології надії".

Цим напрямам протистоять ідеї неоконсервативного християнства "моральної більшості". В протестантській теології представлені різні конфесійні положення і загальні протестантські доктрини, які служать основою екуменічної теологічної дискусії.

Соціальне вчення сучасного католицизму і протестантизму.Католицизм і протестантизм протягом останнього сторіччя сформулювали свої соціальні і соціально-етичні доктрини. Доктринально оформившись в енцикліці Лева XIII "Rerum no varum" - "Нові речі" (1891 p.), соціальне вчення римсько-католицької церкви спрямовувало свою рефлексію на актуальні проблеми: відповідно до цього вчення приватну власність оголошено як таке явище, що безпосередньо випливає із "природного права" і природи людини; відкидається будь-яке насильство як засіб зміни існуючого ладу.

Соціальна доктрина католицької церкви уточнювалася і доповнювалася низкою соціальних енциклік: "Рік сороковий" (1963 p.), "Матір і наставниця" (1961 p.), "Мир на землі" (1963 p.), "Прогрес народів" (1967 p.), "Наступають вісімдесяті" (1971 p.), "Займаючись працею" (1981 p.), "Турбота про соціальну

Тема 27. Християнство в контексті сучасності

дійсність" (1987 p.), "Століття" (1991 р.). Для теоретичного обґрунтування соціального вчення католицизму, поряд з неотомізмом, широко використовуються ідеї католицького персоналізму, тейярдизму, екзистенціалізму та інших філософських течій. В соціальному вченні католицької церкви зберігається в основному старий категоріальний апарат, але там з'являються нові моменти, зокрема, готовність реагувати на зміни, що відбуваються в світі. Це зокрема знайшло відображення в розповсюдженому понятті "ознаки часу", яке вказує на нові явища і тенденції суспільного життя. В теологічний лексикон увійшло поняття "розвиток". Право приватної власності захищається, але не абсолютизується. Допускається можливість відчуження приватної власності заради "загального блага". Особливо підкреслюється, що Церква не пов'язує себе з певною соціальною чи політичною системою. Водночас Церква відмовилася від практики анафемствування інакодумців і перейшла до діалогу з ними та з невіруючими.

Нині центр уваги в католицькій соціальній доктрині перенесено з політичної проблематики на релігійно-етичні аспекти соціальних проблем. Проте і в останніх соціальних енцикліках Церква не відмовляється від аналізу широкої панорами світових процесів і явищ: тоталітаризму, мілітаризму, режимів з марксистською ідеологією, ринкової економіки, споживацького суспільства, духовності, культури, релігії. В енцикліці "Століття" грунтовно охарактеризовано зміни політичної ситуації в країнах центральної і східної Європи в 1989 -1991 pp.

Західна суспільна думка XIX ст. звернула особливу увагу на соціальний характер протестантської етики, але оцінювала її однобічно і часто абсолютизувала її роль в становленні буржуазного суспільства (У.Коббет, Дж.Тоніоло та ін.). Кульмінацією такого підходу стало на початку XX ст. дослідження "Протестантська етика і дух капіталізму" та інші праці М.Вебера.

Соціально-етичні ідеї протестантизму стали духовним відображенням нової тенденції суспільного розвитку і в такій якості дійсно відіграли важливу (але не вирішальну) роль в зміцненні цих тенденцій, в їх ідейному виправданні, в формуванні дисципліни і культури праці. Водночас вони відобразили психологію широких верств трудящих з їх надією про втілення в сучасній історичній формації таких загальнолюдських цінностей як високий соціальний статус людини праці, шанобливе ставлення до будь-якої корисної людям діяльності, необхідність професійного вдосконалення, чесність і обов'язковість в людських відносинах.

В XX ст. посилюється ідеологічне використання протестантської соціальної етики. Сучасні фундаменталісти, спекулюючи на традиційних протестантських ідеях працелюбності, справедливості, ощадності, бережливості, критикують ініціативу соціальної допомоги низам за рахунок податкодавців, називаючи їх несправедливими у відношенні до працюючих, захищають патріархальні цінності, характеризують безробіття і бідність як наслідок лінощів і

Розділ V. Релігія і сучасність

небажання здобути професію та добре працювати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пошук шляхів і форм оновлення. Католицьке аджорнаменто	\|	Антропологічна пантеїзація християнства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.