Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Правові презумпції

Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — при­пущення про наявність або відсутність певних фактів, за­сноване на зв'язку між передбачуваними фактами і реаль­ними фактами і підтверджене попереднім досвідом. В осно­ві презумпції лежить повторюваність, типовість життєвих ситуацій. Раз щось систематично відбувається, то, ймовірно, що за аналогічних умов воно повториться.

Правові презумпції — це офіційно визнані припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів. Правова презумпція виступає як спосіб встановлен­ня юридичних фактів, при якому юридичний факт перед­бачається існуючим на підставі якого-небудь явища об'­єктивної дійсності.

Необхідно відрізняти презумпції від правових аксіом, оскільки, по-перше, аксіома — це дійсна думка, а презумп­ція — це положення, умовно прийняте за істину. По-друге, аксіоми в праві — очевидні прості істини, завдяки чому вони є зрозумілими для більшості людей, а презумпції — склад­ніші правові категорії, їхній зміст вимагає роз'яснення.

Розрізняють спростовні та неспростовні презумпції. Спростовні презумпції можуть бути спростовані, якщо буде встановлене існування іншого, у протилежність перед­бачуваному, юридичного факту. До таких презумпцій на­лежать: презумпція невинуватості підсудного (криміналь­ний процес); презумпція винуватості боржника (цивільне право); презумпція авторства (право інтелектуальної влас-


ності). До неспростовних презумпцій належить презумп­ція знання закону: передбачається, що кожен повинен знати закони своєї країни, а незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення.

За формою правового закріплення презумпції бувають? фактичними і законними. Фактичні презумпції в законі не виражені й тому формально не мають юридичного зна­чення. Проте вони «спрацьовують» при формуванні внут­рішнього переконання правозастосовувача. Наприклад, є очевидним, що людина — розумна істота, що батьки люб­лять своїх дітей, що боржник розуміє необхідність вико­нати зобов'язання. Законні презумпції — припущення, прямо або побічно закріплені в законодавстві. Такою є, наприклад, презумпція батьківства, закріплена в ст.122 Сімейного кодексу України. Вона свідчить, що батьками дитини, зачатої і народженої у шлюбі, є подружжя. Суть цієї презумпції полягає в тому, що один факт — факт су­місного проживання подружжя, дає підставу припускати наявність іншого факту, що чоловік матері — батько ди­тини.

За сферою дії розрізняються галузеві та загальноправо-ві презумпції.

Галузева презумпція діє тільки в межах однієї галузі або кількох суміжних галузей права. Такими є: презумпція, згідно з якою з одного й того самого правового питання не може бути двох судових рішень; презумпція про компетент­ність вищестоящого державного органу в питаннях, що належать до ведення нижчестоящого (підлеглого) держав­ного органу. Наприклад, вищий орган прокуратури при­ймає до провадження справу, підслідну нижчому органу. Загальноправові презумпції діють у всіх без винятку галузях права, перетворилися у свого роду загальноправо­ві принципи. У сучасних правових системах — це презумп­ція доброчесності громадян, презумпція знання закону, презумпція істинності нормативно-правового акта.

Презумпція доброчесності громадянина означає, що кожна людина, яка вступає у правові відносини з іншими суб'єктами права, вважається доброчесною (добросовісною). Доброчесною відповідно до правових вимог може вважати­ся особа, яка не здійснює дій, що завдають шкоди іншим людям, їхнім інтересам, суспільству та державі, та здійснює певні дії (або утримується від них), коли закон цього ви­магає. Презумпція доброчесності знаходить вираз також у


кримінальному процесі в презумпції невинуватості обви­нуваченого,

Презумпція знання закону є найдавнішою юридичною презумпцією, була сформульована і застосовувалася ще в римському праві і знаходила вираз у формулі «nemo igno-rantia juris recusare potest», (ніхто не може відмовлятися незнанням закону). Без такого юридичного припущення було б взагалі неможливо застосувати правову норму, ви­рішити ту або іншу юридичну справу. Правозастосовчі органи і посадовці виходять при цьому із того, що громадя­нин повинен знати закони своєї держави. Інакше їм довело­ся б нескінченно з'ясовувати питання: «Знав або не знав громадянин закон? » І навряд чи вони з цієї причини ді­сталися б до суті вирішуваної справи. Умовами, що забез­печують реальність цієї презумпції, є: широка участь на­селення країни в обговоренні проектів найважливіших нормативних актів; ясність і чіткість самих актів, добре відпрацьована процедура їх ухвалення та публікації, ши­роке тиражування цих актів.

Презумпція істинності нормативно-правового акта означає, що акт, прийнятий нормотворчими державними органами, перш за все законодавчими, передбачається істинним, правильним.

Істинність нормативно-правового акта визначається та­кими параметрами. Нормативно-правовий акт має: 1) пра­вильно відображати стан регульованих суспільних відно­син; 2) давати їм правильну юридичну оцінку, що знахо­дить вираз у правових приписах, санкціях, рекомендаціях; 3) видаватися в межах компетенції та повноважень відпо­відного державного органу; 4) відповідати вимогам, що пред'являються до його структури, форми, порядку видан­ня, набрання ним юридичної сили.

Акт, що відповідає вказаним вимогам, вважається іс­тинним. Але оскільки далеко не всі акти істинні, діє не категоричне твердження, а припущення (презумпція) їх­ньої істинності. Ця презумпція вносить стабільність у правове життя суспільства, створює необхідні умови для вирішення соціальних і інших завдань правовими засобами. Презумпція істинності нормативно-правового акта — умо­ва обов'язковості цього акта для всіх суб'єктів, яким він адресований.


' 11.10. Правові фікції

Поняття правової фікції було введено в науковий обіг німецьким юристом XIX ст. К.Ф.Савіньї, хоча цей прийом законодавчої техніки використовувався і раніше. Зокрема, правовою фікцією Савіньї вважав юридичну особу.

Правова фікція (від лат. f ictio — вигадка) — це прийом юридичної техніки, за допомогою якого особі, предмету або явищу в цілях захисту законних приватних, суспільних і державних інтересів свідомо приписується характеристика, якою особа, предмет або явище насправді не володіє.

За допомогою правової фікції конструюється неіснуюча або, точніше, умовна реальність. Вона служить засобом удосконалений юридичного складу і застосовується, коли інші засоби досягнення певної мети вичерпані або мало ефективні. Правова фікція дозволяє істотно спростити структуру фактичного складу і тим самим сприяє економії в правовому регулюванні суспільних відносин.

Основною ознакою правової фікції є те, що норма-фікція умовно заповнює невідомі обставини і надає їм значення юридичного факту. Таке заповнення досягається такими способами:

1) штучне уподібнення або прирівнювання одне до одно­
го таких понять та обставин, які насправді є різним або
навіть протилежними. Наприклад, фікцією є електронний
цифровий підпис (реально це не власноручний підпис);

2) визнання реальними неіснуючих обставин і запере­
чення існуючих.
Наприклад, Цивільний кодекс України
допускає визнання фізичної особи померлою, якщо за міс­
цем її постійного проживання немає відомостей про місце
її перебування протягом трьох років. Фізична особа оголо­
шується померлою з дня набрання чинності рішенням суду
про оголошення її померлою;

3) визнання існуючими обставин і ситуацій до того,
як вони стали існувати насправді або виникли пізніше,
ніж це було насправді. Наприклад, такими є законні інте­
реси дитини, яка ще не народилася;

4) штучна реконструкція фактів, що реально мали
місце. Наприклад, кримінально-процесуальне право визнає
доказом відтворення обстановки і обставин події.

За допомогою правових фікцій досягаються цілі законо­давчої політики. Правова фікція, що діє в системі право­вого регулювання суспільних відносин, вносить якісну


визначеність в правові інститути і тим самим сприяє ста­
більності правопорядку. >

,: Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення права та охарактеризуйте його озна­
ки.

2. Як ви розумієте категорію « сутність права» ? Відповідь
обґрунтуйте.

3. Складіть схему «Функції права».

4. У чому, на вашу думку, полягає цінність права?

 

5. Які етапи розвитку права виділяють сучасні вчені-
юристи?

6. Дайте визначення права в об'єктивному та суб'єктив­
ному сенсі слова.

7. Складіть схему «Принципи права».

8. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці.

 

1. Принцип права А. Прийом, коли явищу свідомо приписується характеристика, якою явище насправді не володіє
2. Правова аксіома Б. Основна ідея розвитку і функціо­нування права
3. Правова презумпція В. Основний напрям впливу права на людину і суспільство
4. Правова фікція Г. Положення, яке сприймається як самоочевидна істина, що не вимагає доказів
5. Функція права Д. Офіційно визнане припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів

Читайте також:

  1. Адміністративні правовідносини
  2. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
  3. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
  4. Адміністративно-правові відносини
  5. Адміністративно-правові відносини
  6. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
  7. Адміністративно-правові норми
  8. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
  9. Банківські правовідносини
  10. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
  11. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права
  12. Види адміністративних правовідносин.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
І; 11.8. Правові аксіоми | Додаткова література

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.