Правові презумпції

Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — припущення про наявність або відсутність певних фактів, засноване на зв'язку між передбачуваними фактами і реальними фактами і підтверджене попереднім досвідом. В основі презумпції лежить повторюваність, типовість життєвих ситуацій. Раз щось систематично відбувається, то, ймовірно, що за аналогічних умов воно повториться.

Правові презумпції — це офіційно визнані припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів. Правова презумпція виступає як спосіб встановлення юридичних фактів, при якому юридичний факт передбачається існуючим на підставі якого-небудь явища об'єктивної дійсності.

Необхідно відрізняти презумпції від правових аксіом, оскільки, по-перше, аксіома — це дійсна думка, а презумпція — це положення, умовно прийняте за істину. По-друге, аксіоми в праві — очевидні прості істини, завдяки чому вони є зрозумілими для більшості людей, а презумпції — складніші правові категорії, їхній зміст вимагає роз'яснення.

Розрізняють спростовні та неспростовні презумпції. Спростовні презумпції можуть бути спростовані, якщо буде встановлене існування іншого, у протилежність передбачуваному, юридичного факту. До таких презумпцій належать: презумпція невинуватості підсудного (кримінальний процес); презумпція винуватості боржника (цивільне право); презумпція авторства (право інтелектуальної влас-

ності). До неспростовних презумпцій належить презумпція знання закону: передбачається, що кожен повинен знати закони своєї країни, а незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення.

За формою правового закріплення презумпції бувають? фактичними і законними. Фактичні презумпції в законі не виражені й тому формально не мають юридичного значення. Проте вони «спрацьовують» при формуванні внутрішнього переконання правозастосовувача. Наприклад, є очевидним, що людина — розумна істота, що батьки люблять своїх дітей, що боржник розуміє необхідність виконати зобов'язання. Законні презумпції — припущення, прямо або побічно закріплені в законодавстві. Такою є, наприклад, презумпція батьківства, закріплена в ст.122 Сімейного кодексу України. Вона свідчить, що батьками дитини, зачатої і народженої у шлюбі, є подружжя. Суть цієї презумпції полягає в тому, що один факт — факт сумісного проживання подружжя, дає підставу припускати наявність іншого факту, що чоловік матері — батько дитини.

За сферою дії розрізняються галузеві та загальноправо-ві презумпції.

Галузева презумпція діє тільки в межах однієї галузі або кількох суміжних галузей права. Такими є: презумпція, згідно з якою з одного й того самого правового питання не може бути двох судових рішень; презумпція про компетентність вищестоящого державного органу в питаннях, що належать до ведення нижчестоящого (підлеглого) державного органу. Наприклад, вищий орган прокуратури приймає до провадження справу, підслідну нижчому органу. Загальноправові презумпції діють у всіх без винятку галузях права, перетворилися у свого роду загальноправові принципи. У сучасних правових системах — це презумпція доброчесності громадян, презумпція знання закону, презумпція істинності нормативно-правового акта.

Презумпція доброчесності громадянина означає, що кожна людина, яка вступає у правові відносини з іншими суб'єктами права, вважається доброчесною (добросовісною). Доброчесною відповідно до правових вимог може вважатися особа, яка не здійснює дій, що завдають шкоди іншим людям, їхнім інтересам, суспільству та державі, та здійснює певні дії (або утримується від них), коли закон цього вимагає. Презумпція доброчесності знаходить вираз також у

кримінальному процесі в презумпції невинуватості обвинуваченого,

Презумпція знання закону є найдавнішою юридичною презумпцією, була сформульована і застосовувалася ще в римському праві і знаходила вираз у формулі «nemo igno-rantia juris recusare potest», (ніхто не може відмовлятися незнанням закону). Без такого юридичного припущення було б взагалі неможливо застосувати правову норму, вирішити ту або іншу юридичну справу. Правозастосовчі органи і посадовці виходять при цьому із того, що громадянин повинен знати закони своєї держави. Інакше їм довелося б нескінченно з'ясовувати питання: «Знав або не знав громадянин закон? » І навряд чи вони з цієї причини дісталися б до суті вирішуваної справи. Умовами, що забезпечують реальність цієї презумпції, є: широка участь населення країни в обговоренні проектів найважливіших нормативних актів; ясність і чіткість самих актів, добре відпрацьована процедура їх ухвалення та публікації, широке тиражування цих актів.

Презумпція істинності нормативно-правового акта означає, що акт, прийнятий нормотворчими державними органами, перш за все законодавчими, передбачається істинним, правильним.

Істинність нормативно-правового акта визначається такими параметрами. Нормативно-правовий акт має: 1) правильно відображати стан регульованих суспільних відносин; 2) давати їм правильну юридичну оцінку, що знаходить вираз у правових приписах, санкціях, рекомендаціях; 3) видаватися в межах компетенції та повноважень відповідного державного органу; 4) відповідати вимогам, що пред'являються до його структури, форми, порядку видання, набрання ним юридичної сили.

Акт, що відповідає вказаним вимогам, вважається істинним. Але оскільки далеко не всі акти істинні, діє не категоричне твердження, а припущення (презумпція) їхньої істинності. Ця презумпція вносить стабільність у правове життя суспільства, створює необхідні умови для вирішення соціальних і інших завдань правовими засобами. Презумпція істинності нормативно-правового акта — умова обов'язковості цього акта для всіх суб'єктів, яким він адресований.

' 11.10. Правові фікції

Поняття правової фікції було введено в науковий обіг німецьким юристом XIX ст. К.Ф.Савіньї, хоча цей прийом законодавчої техніки використовувався і раніше. Зокрема, правовою фікцією Савіньї вважав юридичну особу.

Правова фікція (від лат. f ictio — вигадка) — це прийом юридичної техніки, за допомогою якого особі, предмету або явищу в цілях захисту законних приватних, суспільних і державних інтересів свідомо приписується характеристика, якою особа, предмет або явище насправді не володіє.

За допомогою правової фікції конструюється неіснуюча або, точніше, умовна реальність. Вона служить засобом удосконалений юридичного складу і застосовується, коли інші засоби досягнення певної мети вичерпані або мало ефективні. Правова фікція дозволяє істотно спростити структуру фактичного складу і тим самим сприяє економії в правовому регулюванні суспільних відносин.

Основною ознакою правової фікції є те, що норма-фікція умовно заповнює невідомі обставини і надає їм значення юридичного факту. Таке заповнення досягається такими способами:

1) штучне уподібнення або прирівнювання одне до одно
го таких понять та обставин, які насправді є різним або
навіть протилежними. Наприклад, фікцією є електронний
цифровий підпис (реально це не власноручний підпис);

2) визнання реальними неіснуючих обставин і запере
чення існуючих. Наприклад, Цивільний кодекс України
допускає визнання фізичної особи померлою, якщо за міс
цем її постійного проживання немає відомостей про місце
її перебування протягом трьох років. Фізична особа оголо
шується померлою з дня набрання чинності рішенням суду
про оголошення її померлою;

3) визнання існуючими обставин і ситуацій до того,
як вони стали існувати насправді або виникли пізніше,
ніж це було насправді. Наприклад, такими є законні інте
реси дитини, яка ще не народилася;

4) штучна реконструкція фактів, що реально мали
місце. Наприклад, кримінально-процесуальне право визнає
доказом відтворення обстановки і обставин події.

За допомогою правових фікцій досягаються цілі законодавчої політики. Правова фікція, що діє в системі правового регулювання суспільних відносин, вносить якісну

визначеність в правові інститути і тим самим сприяє ста
більності правопорядку. >

,: Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення права та охарактеризуйте його озна
ки.

2. Як ви розумієте категорію « сутність права» ? Відповідь
обґрунтуйте.

3. Складіть схему «Функції права».

4. У чому, на вашу думку, полягає цінність права?

5. Які етапи розвитку права виділяють сучасні вчені-
юристи?

6. Дайте визначення права в об'єктивному та суб'єктив
ному сенсі слова.

7. Складіть схему «Принципи права».

8. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці.

1. Принцип права	А. Прийом, коли явищу свідомо приписується характеристика, якою явище насправді не володіє
2. Правова аксіома	Б. Основна ідея розвитку і функціонування права
3. Правова презумпція	В. Основний напрям впливу права на людину і суспільство
4. Правова фікція	Г. Положення, яке сприймається як самоочевидна істина, що не вимагає доказів
5. Функція права	Д. Офіційно визнане припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І; 11.8. Правові аксіоми	\|	Додаткова література

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.