МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Джерела і форми права( Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях1: 1) джерело права в матеріальному сенсі — це система 2) джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркален- і 3) джерело права в пізнавальному сенсі — це підготов 4) джерело права у формальному сенсі — це юридично Види форм (юридичних джерел) права: 1) правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. У сучас- ному світі правовий звичай використовується рідко: у ци- 1 Вопленко Н.Н. Источники и формы права: Учеб. пособие. — Волгоград: Изд-во Вол.ГУ, 2004. — С. 12. вільному праві (звичаї ділового обігу), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї); 2) юридичний (судовий або адміністративний) преце 3) нормативно-правовий акт — письмовий документ, 4) нормативний договір — це угода між двома і більше 5) юридична доктрина — це науково оформлені кон 6) релігійний текст — це священна для віруючих кни У різних правових системах співвідношення та взаємодія 15.2. Правовий звичай Правовий звичай — це стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. У давнину, в умовах відсутності або низької письменності населення, правовий звичай був основною і найчастіше єдиною формою права. їх система складала звичаєве право. У сучасній державі звичаєве право як система не існує, можна говорити лише про окремі правові звичаї, визнані державою і забезпечувані її примусовою силою. Державне визнання правових звичаїв може мати законодавчий або мовчазний характер. Воно виявляється в тому, що державні органи у своїй діяльності використовують правові звичаї як нормативну основу для винесення владно-розпорядних рішень, видання судових і адміністративних актів. Іноді відсилання до правового звичаю прямо даються в законі або іншому нормативному акті. Учасники правових відносин мають право обґрунтовувати свої вимоги і захищати права посиланнями на сформовані правові звичаї. Ознаки правового звичаю: 1) багатократність і тривалість застосування, аж до 1 (1275 р.) встановлював, що правовими звичаями вважаються тільки ті правила, які сформувалися до 1189 р. (початку /правління короля Ричарда Левове Серце). Середньовічні , юристи континентальної Європи виходили з того, що зви-; чаєм можна вважати тільки правило, що діє не менше 40 , років; 2) авторитетність, яка, перш за все, пов'язана з дав- тим вірніше». Наприклад, стародавні римляни вважали . звичаї проявом розуму вищого порядку — розуму предків, який за своєю мудрістю перевищував розум сучасників. . Повага і навіть любов до звичаїв властива і нині існуючим традиційним спільнотам; 3) своєрідність форми, а саме — менша порівняно з .' гляді міфу, афоризму, прислів'я тощо; 4) визнання (мовчазне або законодавче) нормативної дії ^ України допускає, що цивільні відносини можуть регулю- : 234 ватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, якщо він не суперечить актам цивільного законодавства або договору. Зазначимо, що принцип плюралізму дозволяє вважати звичай правовим як через пряму санкцію держави, так і внаслідок визнання його соціальними спільнотами (племенами, кастами, релігійними громадами тощо). Види звичаїв залежно від їхньої ролі у правовому регулюванні1: 1) звичаї secundum legem (на додаток до закону). Вони грають допоміжну роль, допомагаючи тлумачити закон; ' 2) звичаї praeter legem (окрім закону). Вони застосовуються за наявності прогалин у праві; 3) звичаї adversus legem (проти закону). Звичаї, які застосовуються разом із законами, але поступаються йому силою. Правові звичаї застосовуються у банківській практиці, комерційному обігу, сфері страхування, міжнародній торгівлі. Для країн англо-американської правової сім'ї характерними є конституційні звичаї (наприклад, неприсутність монарха на всіх засіданнях парламенту, за винятком його відкриття). Різновидом правового звичаю є звичаї ділового обігу — сформовані і широко вживані в різних сферах управлінської або підприємницької діяльності правила поведінки, не передбачені законодавством, незалежно від того, чи зафіксовані вони в якому-небудь документі. Крім того, правові звичаї мають місце в системі міжнародного права. Міжнародно-правовий звичай — це сформоване на практиці неписане правило поведінки, за якою суб'єкти міжнародного права визнають юридично обов'язкову силу. У формуванні звичаю виділяються два елементи: об'єктивний — збіжна практика держав і суб'єктивний — визнання суб'єктами міжнародного права за правилом, що склалося на практиці, юридично обов'язкової сили (оріпіо juris sive necessitatis). Ще недавно правовий звичай розглядався як відживаюче джерело права. Його співвідносили в кращому разі зі стародавніми системами права і суспільства. У гіршому — норми звичаєвого права виключалися з поняття права в цілому і розглядалися лише як норми моралі, звичаї або мононорми. Особливо критичне ставлення до правового 1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности/ Пер. с франц. — М.: Межд. отн., 1998.— С.94-95. звичаю простежувалося в країнах романо-германської правової сім'ї, що зумовлене традиційним для цих країн принципом верховенства закону. Склалася стійка думка, що правові звичаї гальмують розвиток права і консервують відсталість суспільства. Причиною недооцінки правового звичаю з'явився також європоцентризм юридичної науки, через яке не зверталося належної уваги на особливий характер правового життя східних цивілізацій та цивілізацій природних спільнот. У суспільствах східного та африканського типу не було понять, адекватних західному розумінню права, що й зумовило таку зневагу. Зростаючий нині інтерес до правових звичаїв як до джерела права зумовлений як зростанням значення в сучасному світі неєвропейських співтовариств, так і своєрідністю ситуації в сучасній правовій науці, яка все більш переходить на позиції методологічного плюралізму. Підвищений інтерес до звичаєвого права і правових звичаїв висловлюється і на внутрішньодержавному рівні. Необхідність вироблення політики щодо національних меншин і корінних народів з метою збереження їхніх традиційних норм і способу життя вимагає вивчення і визнання правових звичаїв як форми права. Наприклад, у корінних народів Півночі Росії є звичаї, що регулюють розселення етносу на певній території та контроль над нею, вирішення спорів із тими, хто посягає на ці території. Тому закони Російської Федерації про правовий статус корінних народів (зокрема Закон «Про гарантії прав корінних нечисленних народів РФ») у деяких випадках санкціонують звернення до звичаєвого права. Слід зазначити, що правові звичаї в сучасних державах не залишаються декларацією, а успішно застосовуються на практиці. Так, Верховний суд Норвегії у 2001 р. на основі правових звичаїв корінного народу — саамів — визнав за ними право власності на оленярські пасовища в одній з провінцій держави. Читайте також:
|
||||||||
|