Правозастосовча діяльність має здійснюватися відповідно до визначених, загальновизнаних принципів — вимог правильного застосування права. Найважливішими з них є:
ь289
1)вимога законності. Ця вимога включає кілька ком понентів. По-перше, рішення у справі має виноситися правозастосовувачем у рамках своєї компетенції. По-друге, правозастосовувач зобов'язаний засновувати рішення на нормах права, точно дотримуючись їх змісту, не ухиляю чись (навіть під слушними приводами) від застосування норми, що стосується справи. По-третє, суб'єкт правоза- стосовчої діяльності має діяти відповідно до встановленої процедури;
2) вимога обґрунтованості означає повне виявлення, ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що від носяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, безсумнівних фактів;
3) вимога доцільності означає врахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Нор ма права не може включати всіх конкретних деталей ситу ації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач має обрати найбільш оптимальний (економний та ефективний) варіант реалізації правових приписів. Особливо слід зазна чити, що мотив доцільності не повинен суперечити вимозі законності;
4) вимога справедливості виявляється в тому, що пра возастосовувач зобов'язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення має відповідати не тільки букві, а й духові закону, тобто узгоджуватися з принципа ми моралі та загальнолюдськими цінностями.
Правильне застосування права сприяє ефективному захисту прав і свобод людини, зміцненню законності та стабілізації правопорядку, підвищує авторитет державних органів та їхніх посадовців.